Каєтан Врублевський ■ КРИНИЦЯ ■ 2009-09-22
{mosimage}
У Лілі вроджена вада серця. Якщо її швидко не прооперують у Польщі, то чекає її смерть у муках.
Коли люди дивляться на цю дрібненьку, гарну білявку, ніхто не може повірити, що їй 29 років – виглядає щонайбільше на шістнадцятилітню. Може це саме її дитячий вигляд так зворушив польських прикордонників, що вони не депортували Лілю та її маму Ольгу. У липні Прикордонна служба зловила їх у квартирі, яку винаймали в будинку на варшавській Хомичівці спільно з сім’єю чеченських біженців.
– Це порядні люди, ми вирішили разом винаймати помешкання, щоб було дешевше. Але це ми домовлялися з власником, бо ніхто в Польщі не хоче мати справу з чеченцями. Хтось із сусідів мусив донести, що крутяться там якісь “підозрілі іноземці”, ну й о шостій ранку Прикордонна служба загрюкала в наші двері. Найбільше я переживала за дочку, адже з тим її хворим серцем Бог один знає, як такий стрес міг закінчитися! – розповідає Ольга Семчук.
Серце прикордонника
Рослі хлописька з Прикордонної служби не застали у квартирі жодних терористів, тільки біженців, які перебувають у Польщі леґально, та дві перелякані українки. І це з ними була проблема: обидві нелеґально – дочка два роки, мати майже шість. Повинні потрапити просто в депортаційний арешт, потім бути відвезені на кордон, там ще тільки печатка з забороною в’їзду в Польщу і весь Євросоюз на п’ять років – звичайна доля тисяч зловлених польськими службами нелеґальних імміґрантів з України. І мабуть саме так і закінчилось би, коли б польські прикордонники поставилися до Лілі та її мами так, як зазвичай. Однак цим разом сталося інакше, не так, як під час багатьох облав на нелеґальних імміґрантів, коли з базару при стадіоні Х-ліття або району Затишшя в арешт потрапляють повні автобуси нелеґальних імміґрантів.
– Той їхній командир був справді симпатичний, такий людяний. Почав випитуватися про нашу ситуацію, – розказує зі зворушенням Ліля. – За якийсь час я перестала їх боятися.
Саме того дня дівчина мала прийти до фірми, яка дає напрокат холтери – спеціальні апарати, які моніторують роботу серця, і на основі зібраних ними даних лікарі можуть поставити діагноз про стан здоров’я пацієнта. Вислухавши інформацію про хворобу Лілі та прочитавши документи з лікарні, прикордонники не завезли її і маму в арешт, тільки у фірму, щоб вона могла отримати холтер. Обіцяли теж допомогти розпочати процедуру, яка дозволить уникнути депортації.
– Ніхто не може навіть уявити собі, яке я відчула полегшення, – говорить Ольга Семчук. – Але квартиру ми вирішили на всякий випадок змінити, – додає.
Серце кардіолога
Інститут кардіології в Аніні – це наукова установа, відома в Польщі і за її межами. Потрапити туди – це мрія багатьох пацієнтів. Яким чудом тамтешні лікарі зайнялися хворою дівчиною з України, яка перебуває в Польщі нелеґально і не має грошей?
– Легко не було. Про цю лікарню сказали мені люди, у яких я прибираю, – розповідає Лілина мама. – Сказали, до кого піти, що говорити. Адже ми не застраховані, я знала, що треба буде платити. Але я можу не їсти, а мушу заплатити за лікування дочки. Я звикла до важкої праці, кожну копійчину відкладала б!
Та тільки спочатку лікарі сказали, що вистачить 15 тисяч злотих. А після ретельного обстеження виявилося, що цього вистачить тільки на перші процедури, що їх треба зробити ще перед операцією. Загалом лікування може коштувати навіть 60 тисяч злотих. А це вже сума, яку Ольга навіть не може собі уявити. Тим більше, що часу на те, щоб її зібрати, залишилося обмаль. На 21 вересня визначено виконання т.зв. електричної абляції (ціна – коло 15 тис. зл.), без якої не можна приступити до самої операції.
– Вроджена вада серця Лілі – це дефект міжпередсердної перетинки типу І з істотним лівоправим протоком, – пояснює д- р Ельжбета Влодарська з анінського Інституту кардіології, під чиєю опікою знаходиться Ліля. – Щоб його усунути, вистачить виконати відносно просту хірургічну операцію, однак треба це зробити протягом найближчих кількох місяців. Щоб до неї приступити, спочатку необхідно виконати абляцію. Про те, що абляція пройшла успішно і можна оперувати, довідаємося через три місяці, інакше треба буде процедуру повторити і знову чекати. Проте за той час хвороба може стати неопераційною. Вважаю, що в цьому випадку маємо час щонайбільше до весни, за умови, що все піде згідно з планом, – попереджує лікарка.
Людина з такою вадою, якщо її не прооперувати у відповідний час, помирає не з приводу хворого серця, тільки душиться. Це страшна смерть. Тоді порятунок може принести тільки пересадка легень і серця (комплексу легені-серце), проте шанс на виконання та успіх такої операції чисто теоретичний. Єдина надія – зібрати гроші, щоб якнайшвидше прооперувати.
Серце матері
– У Польщу я почала приїжджати 10 років тому. За професією я маляр- штукатур, – усміхається Лілина мама. – От, нормальна історія, яких тисячі в моїх околицях. В Україні панує криза, біда в тому нашому Комарні (Львівська область, неподалік Самбора – авт.), з чоловіком я розсталася, бо страшно пив, а я за щось мусила утримувати дві дочки.
Ольга гордиться ними, дівчата розумні й здібні, відповідальні, молодша на 10 років від Лілі Юлія залишилася сама в Україні, закінчує вже школу.
– Важко мені, бо вже її шість років не бачила вдома, але то золота дівчина, вчилася в музичній школі, гарно грає на скрипці, малює, займається хатою. До клубу не ходить, хлопці й забави їй не в голові, – говорить зворушено Ольга.
Думала, що коли попрацюють з Лілею кілька років у Польщі, то і на хату вистачить, і на навчання для дочок буде. Спочатку працювала в ремонтній бригаді разом з чоловіками, потім почала ходити “на прибирання”: “Бо і гроші більші, і робота трохи легша”, – пояснює О. Семчук. “Але виявилося, що робота зовсім не легка, бо почала прибирати вілли у Констанцині, що під Варшавою. А там будинки величезні, живуть там найбагатші і найвідоміші поляки. Прибирала навіть у Кінги Русін, зірки телебачення TVN, і не скажу, поводилася зі мною дуже добре та платила більше, ніж інші! Кілька років усе було добре, потім Польща ввела візи, а найгірше стало після вступу Польщі в зону Шенґен”. Ольга мала вибір: або залишається нелеґально, або повертається додому. “Ну і так я залишилася, – говорить. – Що пояснювати – там жодної праці, жодних шансів”.
Та найгірше було ще перед ними. Сама Ольга не могла їхати в Україну, то зробила дочкам запрошення в Польщу. Ліля і Юля їхали українським бусиком і вже в Польщі сталася аварія. Обидві сестри треба було оперувати, обидві довго лежали в польських лікарнях, за все треба було платити. Молодша повернулася додому. Лікування Лілі тривало довше ніж термін дії візи. Отож і вона залишилася нелеґально. Тільки зі здоров’ям було щораз гірше, щораз менше могла працювати – все частіше боліло серце, усе менше сили. Поляки, у яких працювала, навіть хотіли допомогти вступити в університет, та все розбивалося об одне слово: нелеґально. А нелеґальний імміґрант не має жодних шансів. Про її ситуацію довідалася врешті Веслава Ґнесяк, яка веде юридичне бюро, що обслуговує китайців, які хочуть працювати і вести справи в Польщі. Це вона почала шукати організації, які допомагають українцям у важкій ситуації.
Ланцюжок сердець
Так Ліля і її мама потрапили у фонд “Проксенос”, який діє спільно з Об’єднанням українців у Польщі та тижневиком “Наше слово”. Фонд і бюро пані Веслави як юридичні представники виступили з заявою про леґалізацію перебування обох жінок з огляду на важкий стан здоров’я Лілії та необхідність опікуватися нею.
– Заяву ми отримали. Згідно зі статтею 53 закону про іноземців, існує можливість видати іноземцеві згоду воєводи на проживання на визначений час, у цьому випадку на три місяці, навіть якщо іноземець знаходився на території РП нелеґально, – інформує Іветта Бяли, прессекретар мазовецького воєводи. – Розглянемо її якнайшвидше, як тільки надійдуть відповідні документи від Прикордонної служби, Аґентства внутрішньої безпеки і поліції.
Якщо Ліля і її мама отримають згоду воєводи, то депортація їм уже не загрожуватиме. Матимуть змогу також звернутися про продовження дозволу на чергові три місяці. А якщо дозволить на це стан здоров’я Лілі, то на основі карти перебування зможуть перший раз за довгий час поїхати в Україну і там скласти заяви на видачу їм віз із принаймні піврічним правом перебування. У розмовах з польським консульством у Львові допоможе їм фонд “Проксенос”. Але це ще далеке майбутнє. Тепер треба боротися за життя Лілі, тобто збирати гроші на операцію. Матеріали, що інформують про це, вийшли в ефір на телеканалах TVN i TVP. Перші гроші вже появилися на рахунку. А в серці дівчини перший раз за довгий час розблиснула надія.
В останню хвилину: Перед випуском “Криниці” до друку ми довідалися, що мазовецький воєвода леґалізував перебування Лілі та її мами в Польщі.
Фінансову допомогу для лікування Лілі Семчук можна надати за посередництвом Фонду “Проксенос”:
Fundacja “Proksenos”
ul. Kościeliska 7, 03-614 Warszawa
BIGBPLPWXXX
IBAN:
PL 93 1160 2202 0000 0001 3427 5357
Bank Millennium (dla Lili)
“Наше слово” №39, 27 вересня 2009 року {moscomment}
