Сергій Валентинович АРТЮХ народився 27 липня 1985 р. в Донецьку. Нападник.

Вихованець донецької Спортивної дитячо-юнацької школи Олімпійського резерву (СДЮШОР-2), Сергій розпочав реґулярні виступи за цю команду з 1999 р. в змаганнях ДЮФЛ України.
Так сталося, що через рік, а саме у 2000 р., у Донецьку на базі Училища Олімпійського резерву “Олімпік” був організований фонд розвитку футболу в Донецькій області “Олімпік”, який згодом трансформувався у футбольний клуб з однойменною назвою. Саме туди й потрапив наш герой у тому ж таки 2000-му та почав виступати за команду цього клубу – “Олімпік-УОР” – у дитячо-юнацькій футбольній лізі.
На етапі свого зародження донецький “Олімпік” тісно співпрацював з місцевим “Металургом”, який виступає й понині в найвищій лізі чемпіонату України. Тож не дивно, що вже за два з половиною роки, а саме у 2003-му, Сергій опинився у складі цього клубу: щоправда, у резервній команді “Металург-2”, яка виступала тоді в другій професіональній лізі.
Менш іменитий земляк у порівнянні з місцевим “Шахтарем” переживав свій найкращий поки що період: двічі до цього “металурги” завойовували бронзові медалі вітчизняного чемпіонату, тричі поспіль грали у єврокубках. Однак закріпитися, навіть у резервній команді, нападникові не судилося – і він повернувся до “Олімпіка”. Як виявилося, хлопець не прогадав: вирісши “з коротких штанців”, “Олімпік” спочатку заявився в чемпіонат України серед аматорів, а вже за рік, а саме на сезон 2004/2005 – і взагалі подав заявку на змагання серед професіональних команд. За якихось два роки футболіст здобув собі слави гравця основи, а “Олімпіку” – потужного середняка другої ліги. Коли ж на нього звернув увагу найкращий фахівець в історії донецького “Шахтаря” радянського періоду Віктор Васильович Носов, який тоді очолював полтавську “Ворсклу”, відмовлятися від такої пропозиції було просто безглуздо. І у 2006 р. нападник опинився транзитом з другої ліги в найвищій.
Після славетних 90-х, коли полтавці і бронзові медалі вигравали, і у єврокубках грали, на початку 2000-х “Ворсклу” “колотило” не на жарт. Кілька сезонів поспіль полтавці ледве-ледве зберігали прописку в елітному дивізіоні, тож на появу біля керма такого фахівця, як Носов, чекали мало як не на Месію.
Довірив Віктор Васильович спочатку місце в основі й молодому Артюху. Проте кілька прикрих поразок на старті сезону, плюс цифра “0” у графі “забиті голи” на його рахунку призвели до того, що нападник поступово почав втрачати місце в першій команді, усе більше граючи за команду дублерів. Найяскравішим епізодом того періоду стало хіба те, що гравець узяв участь в обох матчах проти київського “Динамо”, у яких ворскляни двічі відібрали очки (обидва рази по 1:1).
У міжсезоння 2007 р. Носов залишив команду, а при його помічнику Анатолієві Момоту, який прийняв колектив, Артюху взагалі не знайшлося місця. Відігравши за всю осінню частину сезону 2007/2008 лише 17 хвилин, нападник ухвалив для себе рішення залишити Полтаву. Як виявилося, у найвищій лізі Сергій більше не грав.
Після найвищої ліги вже під час зимової перерви Артюх влаштувався в команді сусідньої від своєї малої батьківщини Луганської області, алчевській “Сталі”. Там, догравши до завершення сезону, нападник і взагалі вирішив поїхати закордон, приміривши на себе роль леґіонера.
Закордонна кар’єра, треба визнати, склалася в Сергія значно краще. Доля занесла його аж до Азербайджану, де в найвищій лізі виступав “Симург” (Закатали). Цю, здавалося, далеку й чужу для наших співвітчизників команду тренував далеко не чужий для нас український фахівець Роман Михайлович Покора, який і висловив довіру нападникові.
Сергій і його новий наставник не підвели один одного: у сезоні 2008/2009 “Симург” завоював бронзові медалі чемпіонату Азербайджану й уперше в історії виборов путівку до Ліги Європи, а Артюх особисто був відзначений президентом клубу Зауром Мамедовим як найкращий гравець сезону.
Через два роки хлопець повернувся в Україну. Спочатку допоміг команді “Полтава”, яка виступала в другій лізі, стати бронзовим призером першості сезону 2009/2010, а потім в осінній частині сезону 2010/2011 навіть відіграв 12 матчів за “Закарпаття”, яке знаходилося в першій лізі. Восени 2011 р. Артюх повернувся до рідного “Олімпіка” і навіть допоміг йому здійснити найбільшу поки що мрію – здобути путівку до першої ліги.
Нині Сергій, одного разу відчувши, що за кордоном грається добре, знову вдруге поїхав на леґіонерські хліби. Як і попереднього разу, в Азербайджан, але уже в команду “Туран” (Товуз). Чи довго виступатиме там український нападник – наразі сказати важко, відомо лише, що останнім часом клуб переживає не найкращі фінансові часи.