Анна Чаборик, з дому БагнюкКРИНИЦЯ2012-06-29

{mosimage}

Посередині села, на горбку, 1882 р. побудовано церкву – одну з найбільших дерев’яних святинь у Польщі. Вона була покрита бляхою, мала муровану дзвіницю й браму. У ХХ ст. церковну площу обведено муром і покрито бляхою: сьогодні бляхи вже нема. Храм нищиться, вітер зламав на банях два хрести, вікна залишилися без скла. Реставратор пам’яток відновив зовнішній вигляд святині. Тепер праці тривають усередині церкви Воздвиження Чесного Хреста.
Перед ІІ Світовою війною в селі мешкали 124 родини. Парохом був о. Клим Медицький. До парафії належали села Миців, Вижнів і Вижники. У церкві існував хор. Дириґентом був Пилип Матвиїшин.

Поблизу церкви знаходилася читальня (сьогодні вже нема її сліду), всередині якої був великий зал зі сценою, де молодь організовувала забави, вистави, фестини та інші зустрічі. Був ґардероб і бібліотека.
Членами Союзу українок були старші жінки. Вони мали багато обов’язків: виховували дітей, пекли хліб, вишивали сорочки, рушники, запаски, подушки, жали серпом. Чоловіки молотили збіжжя ціпом, деякі мали керат. Воду носили коромислами, льон на полотно тіпали на терлиці, потім його чесали, відтак давали на кужіль і пряли веретеном або прядкою нитки на полотно. Був у селі “верстат”, де ткали полотно, а з нього шили сорочки. Пряли також вовну і робили светри. Жінки сходилися та спільно дерли пір’я і співали. Організовано курс печення. У селі була акушерка, яка приймала пологи – Антоніна Базарко.
У Довжневі працювала кооперативна крамниця, молочарня, школа з чотирма класами і вчительками Марусею Сайкевич з Мицева і Софією Покітко, – їх 1946 р. вивезли в Україну. Також тоді з вірянами виїхав отець Медицький. У школі ще був учитель Мацола, поляк. Був у селі фільварок, де господаркою займався поляк, а селяни ходили до нього на роботу. Досі стоїть зруйнована школа – замкнена, вікна забиті дошками, навколо бур’яни поросли. Коло школи посаджено чотири липи, посередині стоїть кам’яний хрест на пам’ять скасування кріпацтва 1848 р.
У давнішні часи ходили колядники з вертепом і збирали гроші на церкву. На Йордан прикрашали вікна – з паперу і соломи робили хрестики. Під час весілля приходили непрошені люди під вікно, називалися вони запорожцями. Господарі частували їх горілкою і давали закуску. Коли молоді йшли до шлюбу, то перед виходом від молодої дружба читав т.зв. “коруну”, а по кожній стрічці грала музика.
Частину людей 1946 р. примусово виселено в Україну. Більшу частину родин 1947 р. силоміць вигнали на західні землі Польщі: на Щецинщину, Кошаліщину та Ольштинщину. Розвезли нас по різних воєвідствах, по селах. Казав Тарас Шевченко: “чужого навчайтесь, свого не цурайтесь”. На нових місцях ми будуємо церкви, посилаємо дітей до шкіл, бавимося на своїх Маланках, плекаємо свою мову. Але не всі так роблять, на жаль. Я дуже тужу за своїми сторонами: хоч вони бідні, але рідні. Закінчити хочу віршиком з пожовклої книжки, яку я привезла ще з дому.

Рідна хата

Любіть свою хату –
Хоч і небагату, –
Тут ви бігали до мами
Дрібними ногами.

Тут ви виростали,
Божий світ пізнавали,
Звідси батько вас за руку
Вів до школи в науку.

Тут ваша утіха,
Радість і потіха,
Гей, немає в світі
Як та рідна стріха!

Авторка допису, яка після Акції “Вісла” опинилася на Щецинщині, 1937 р. народилася в Гільчі, але в сусідньому Довжневі часто побувала з мамою, що родом з того села.

“Наше слово” №27, 1 липня 2012 року

Поділитися:

Категорії : Криниця

Коментарі

  1. Моя бабця з родини Богун село Митців. Шукаю будь-яку інформацію про її сім’ю. Можливо хтось щось розкаже.

  2. Моя мати Щетинська Ганна Петрівна, 1929 р.н., проживає разом із мною. Добре памятає дитинство, проведене в Довжневі та страхітття виселення із рідних країв. Пишіть (емейл – buh.budservise.nov@gmail.com). Надія Ягодка.

  3. Доброго дня! Моя бабуся з родиною були виселені з Довжнева. На жаль, дуже мало інформації залишилось про ті події. Тому такі статті – безцінна знахідка. Чи можливо якось зв”язатись з автором?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*