Анастасія Канарська ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №16, 2014-04-20

Що не кажіть, та коли ви бачите писанку, вже якось піднімається настрій і з’являється передчуття свята… Ці барви, хитросплетіння ліній, символіка знаків несуть у собі багато позитивного та краси. А яке дивовижне відчуття, коли на твоїх очах на звичайному білому яйці розквітає одне за одним різнобарв’я кольорів, твориться малюнок, крок за кроком проявляється зміст, а вогонь піднімає воскову завісу, за якою ховається несподіване й неповторне диво, адже кожна писанка є іншою. Навіть якщо має ідентичний малюнок і створена руками одного майстра.

Лемківські писанки з колекції Івана Гречка
Лемківські писанки з колекції Івана Гречка

Писанка є символом сонця, відродження, життя. Дослідники української писанки вважають, що можна виділити понад 100 традиційних символічних малюнків, зображених на ній. Символіка писанки почала поступово змінюватися з приходом християнства. Творився також певний симбіоз давніх і новітніх знаків. Незмінною залишалася суть писанки як втілення весняного відродження, світла й тепла, як джерела позитивної енергії, оптимістичного світосприйняття. У давнину люди навіть вірили в магічну силу писанок і, наприклад, для забезпечення врожаю котили їх по зеленій пшениці та закопували в землю, дівчата для краси вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки, здебільшого пофарбовані в червоний колір – символ любові та вічного життя. Писанки були об’єктом забави для дітей і молоді, випробовували їх на міцність, дарували один одному на знак симпатії.

Майстер-клас Зеновія Пеньонжика
Майстер-клас Зеновія Пеньонжика

Завдяки небайдужим людям, які з покоління в покоління передавали це уміння, писанкарство дійшло до наших днів і не втратило своєї актуальності. Щороку напередодні Великодня нас єднає радість творення з простого білого яйця усього мікровсесвіту весни, відродження та віри. Підростають нові творці. Проводяться майстер-класи для наймолодших і для всіх охочих вивчати мистецтво писання писанок. Відбуваються фестивалі, відкриваються виставки. Черпаючи натхнення у традиціях, народні умільці експериментують з кольорами і технікою, творячи свій авторський почерк. І хоч вважають, що найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, цікавими та вартими уваги є особливості кожного реґіону. Приємно, коли вони не залишаються поза увагою, і люди з трепетом бережуть свої власні традиції, популяризуючи їх, адже в різноманітті криється неповторна краса і багатство.

Творення дива
Творення дива

Уже шостий раз поспіль у Львові організовано Всеукраїнський конкурс-фестиваль «Лемківська писанка», ініціатором якого є Дитяча школа народних мистецтв (ДШНМ). Власне, як декларують організатори, їхньою метою є «збереження і розвиток лемківського писанкарства народними майстрами, які з покоління в покоління переносять закодоване письмо на добро і щастя, залучають молодь і дітей до вивчення прадавніх звичаїв українського народу». Цього року, незважаючи на нові виклики й небезпеки, які після виснажливої зими принесла нам весна, традиція проведення цього свята не перервалася. Удруге вона об’єднала Товариство «Лемківщина» і ДШНМ на вулиці Антоненка-Давидовича, 6, з Українським католицьким університетом (УКУ), де й відбулося офіційне відкриття фестивалю і майстер-класів з писанкарства з участю майстрів лемківської писанки.

Майстрині обговорюють технологічні нюанси
Майстрині обговорюють технологічні нюанси

На відкритті фестивалю директор ДШНМ Галина Вихованська говорила про неперервність традиції лемківського писанкарства і про те, що в такий буремний час ще більшої важливості набирає вчення дітей наших традицій, бо вони мають пам’ятати, що всі ми різні, але ми всі – українці. «Можливо, писанка є найпростішою у виконанні. Починається з крапки, з якої витягується крапля. І власне одним таким засобом, однією такою краплею можна створити дуже багато орнаментів, використати багату колористику, створити цілий світ», – так заохочувала пані Галина всіх гостей до праці. Охочих було достатньо. Найменші учасники майстер-класів уважно слухали досвідчених майстрів, радилися з ними щодо техніки виконання й виявляли бажання творити яскравими кольорами, які дарують радість, незважаючи ні на що. Серед учителів, які передавали свій досвід, були: керівник гуртка, методист ДШНМ Марія Янко, яка пропонувала заглибитися у світ традиційних символів лемківської писанки, майстриня Ольга Пенцко зі Львова, яка на основі традиційних ліній, посталих із крапки, творить авторські образи, Зеновій Пеньонжик – натхненний учитель образотворчого мистецтва Загальноосвітньої школи села Звенигорода Тернопільської області, який уже не вперше приїжджає зі своїми учнями та з чоловічою стриманістю і скрупульозністю демонструє витончену і точну роботу.
У приміщенні УКУ також експонувалася колекція писанок Івана Гречка з різних реґіонів, де поруч з лемківськими красунями, зачаровували неповторністю і красою гуцульські, покутські, бойківські писанки…

Закриття фестивалю в Музеї етнографії та художнього промислу
Закриття фестивалю в Музеї етнографії та художнього промислу

Особливої святковості і врочистості додавали традиційні лемківські строї, в які з нагоди фестивалю одягнулося багато гостей. Наступного дня фестиваль гостинно приймала художня школа, де учасники й далі ділилися досвідом, створювали й обговорювали специфіку лемківської писанки. В неділю всіх об’єднала спільна молитва на богослужінні в лемківській церкві в Шевченківському гаю, а в Музеї етнографії і художнього промислу відбулося відкриття виставки «Намалюй мі писаночку». Наймолодші учасники фестивалю з завзяттям шукали свої роботи і світлин Віктора Солинка «Лемківщино моя» і нетерпеливо чекали на вручення дипломів.
Звичайно, хотілося б більше креативності, організованості від творців фестивалю. Надіємося, що це зміниться в майбутньому, а від цього виграють і учасники, і організатори, і лемківська писанка. Позитивне від творчості було, в будь-якому випадку, ґарантоване. і не одній людині захотілося після побаченого вивести на шкаралупині яйця оту крапельку, чи кому, чи слізку (тільки радості!), які, об’єднавшись, творять могутню та прекрасну ріку народної традиції, що не пересохне доти, доки існують такі ентузіасти, які ладні не покладати рук і творити, незважаючи ні на що. ■

Світлини авторки статті

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*