Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №39, 2015-09-27
У Щецинку 12 вересня відбулася історична подія. Цього дня владика вроцлавсько-ґданський кир Володимир Ющак, з участю інших священиків, освятив новопобудований храм.
– Нарешті здійснюється мрія цієї спільноти, в тому виселенців з рідних земель. Саме це покоління протягом багатьох років виношувало у своєму серці пам’ять про рідні храми. І завдяки великій вірі цих же людей чергові покоління можуть довершувати акт освячення рідного храму вже тут, на новому поселенні, – наголосив парох греко-католицької парафії у Щецинку о. Аркадій Трохановський.
Щецинецька парафія під покровом Архистратига Михаїла існує від 1959 р. Спочатку богослужіння відправлялися раз на місяць, а від 1988 р. – кожної неділі і свята. Досі українці користалися з гостинності латинників. Протягом останніх 27 років літургія правилася в костелі отців редемптористів. Щецинецька парафія – невелика. Це біля 160 родин. На місці тут ніколи не було свого священика. Від 2001 р. парохом є о. А. Трохановський, який приїжджає сюди з Валча. Саме близькість міст – Білого Бору, Валча чи Кошаліна, у яких дуже активні українські громади – спричинювала, що щецинецька спільнота не надто була пружною. Консолідації громади заважав теж брак святині, навколо якої вирувало б і культурне життя, оскільки в місті не було й домівки, де можна було б зустрітися.
– Парафія у Щецинку після років мандрування знаходить свій дім. Це велике зусилля невеликої спільноти, а одночасно велике свідоцтво віри. Та цього б не було без праці священиків, які тут трудилися – о. Василя Гриника, о. Петра Мазяра, о. Теодора Маркова, о. Ярослава Гребеняка, о. Володимира Пирчака, о. Богдана Галушки, о. Івана Сенківа, а також сестер служебниць і катехітів, – сказав о. А. Трохановський. Нині зі щецинецької парафії походять о. Мирослав Драпала та о. Леслав Лесик.
Задум будування власного храму довго дозрівав у цій спільноті, однак переломним моментом була канонічна візитація владики вроцлавсько-ґданського кир Володимира Ющака 2006 р. Саме тоді запало рішення про будову святині. З 2007 р. парафіяни почали збирати пожертви на будову храму, якого ще ніхто навіть не вмів уявити. Громаду й надалі не покидало багато сумнівів та побоювань, чи вони справляться з таким викликом. Нині о. А. Трохановський каже, що з моменту будови святині вся спільнота почала змінюватися: одні з великою вірою, інші зі сумнівами підходили до будови свого храму, проте сьогодні всі радіють, що мають свою святиню. Громада теж досвідчила випробувань, оскільки 6 січня 2014 р. злочинці підпалили будівельні матеріали, які знаходились у підвалі парафіяльного дому, що загрожувало спаленням святині. На щастя, пожежники погасили вогонь.
– Здавалося, що це знеохотить вірян, однак саме тоді виявилося, як всі очікують свого храму, а ця сумна подія визволила в людях ще більші сили та бажання мати власний храм. Справді, новобудована святиня змінила щецинецьку спільноту, – наголосив о. А. Трохановський.
Тому, дякуючи парохові за труд побудови церкви, парафіяни Ірина і Тадей Боднарі сказали: «Якби не Ви, цього храму не було б. Скільки сумнівів, побоювань, а навіть критики спочатку було, а Ви поборювали це кожного дня, тижня, місяця… Ви своєю міцною та кріпкою вірою в Бога надихнули та спонукали нас до побудови храму у Щецинку». Парох подякував усім парафіянам, які приклалися до будови святині, а також жертводавцям з усієї Польщі і Канади.
– Ця невелика спільнота перейнялася своїм покровителем, глянула глибоко на його перемогу і стала також переможцем. Це перемога над часом, оскільки між виселенням і першою літургією у Щецинку минуло аж 12 років, і за цей час можна було втратити майже все: церкву, мову, традицію і чергові покоління. Вас, однак, час не поборов і не вичистив з духовного багатства. Ви перемогли самих себе: попри побоювання та фінансові проблеми побудували тут храм. Це одна з найбільших перемог, – наголосив під час проповіді владика Ющак. Кир Володимир підкреслив, що день освячення храму – це день великої радості та надії для всіх нас, бо інакше живеться, коли маємо свій дім. Владика висловив бажання, щоб кожного дня місцева громада давала в цьому храмі свідоцтво своєї живої віри і щоб ніколи святиня не стала порожньою. Боротьба ще не закінчилася, вона перед нами, – підкреслив владика.
Владика Володимир також подякував бурґомістрові Щецинка Єжи Гарді-Даґласові за надання терену під будову церкви. Він згадав зустріч, під час якої разом з о. А. Трохановським розмовляли про майбутню локалізацію церкви.
– Ми отримали не те, що хотіли, але, можливо, й краще, оскільки зараз наш храм локалізований на гірці, як у себе вдома, – підкреслив владика.
А отець Трохановський додав:
– Ми шукали різні місця для нашої святині, аж нарешті повернулися до першої пропозиції, яку надав нам бурґомістр. Сьогодні не уявляю собі, щоб могло бути інакше – це місце дуже змінилося, а ми разом з ним. Наша церква вже вписується в краєвид Щецинка, – сказав о. А. Трохановський.
На завершення святкувань кир Володимир нагородив о. А. Трохановського за дотеперішню працю (отець активно діє теж у молодіжному пастирстві) привілеєм носити золотий хрест з прикрасами і вживати титул протоієрея. ■
