(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ №47, 2014-11-23
Влада України 21 листопада 2013 р. остаточно вирішила не підписувати Договору про асоціацію з Європейським Союзом. Проте український народ не дозволив на втілення чергового обману і започаткував революцію гідності – Євромайдан, унаслідок чого повалено режим Віктора Януковича.
Та за свободу українці заплатили втратою Криму і досі платять найвищу можливу ціну – віддають людське життя в протистоянні з російсько-сепаратистичною аґресією у східному реґіоні України. Це останнє становить головний виклик для нової української влади, проте не меншим викликом залишається показати свій демократичний характер та виконати сподівання тих, хто встав торік на захист особистої і державної гідності. «Процес творення нової ідентичності, позбавленої пострадянського синдрому, прискорився завдяки Майданові та зіткненню з насильством і протистоянню аґресії», – говорила нещодавно в інтерв’ю польському тижневикові «Polityka» відома українська письменниця Оксана Забужко. У Польщі вона виступала з лекцією «Тарас Шевченко – український пророк. З перспективи Майдану», яку організували Варшавський університет, Об’єднання українців у Польщі (ОУП) та Громадянський комітет солідарності з Україною. О. Забужко у згаданому вище інтерв’ю наголошує на ряді сучасних українських проблем. Жалюгідним у її оцінці, наприклад, є те, що паралельно з тим, як звичайні люди віддавали останні гривні на підтримку своєї армії, політики вкладали мільйони доларів у нещодавню парламентську виборчу кампанію. Водночас обнадійливим письменниця назвала усунення комуністів з українського парламенту в результаті виборів і прихід туди ряду нових людей, не пов’язаних з дотеперішньою владною системою. Письменниця вважає, що ті, хто сьогодні очікує чергового Майдану замість реальних реформ, той підтримує концепцію російського президента, якому залежить на постійному хаосі в Україні. «Українці демонструють небувалий глузд і розуміння того, що в ситуації загрози і навіть при браку довір’я до політиків, краще мати будь-яку державу, ніж жодну», – відзначала О. Забужко.
Прагнення змін в Україні підтримав практично увесь демократичний світ, зокрема Польща та місцева тут українська громада. Офіційні документи з засудженням побиття студентів 30 листопада минулого року на Майдані, вуличні мітинґи в багатьох містах Польщі, протестні й інформаційні акції, матеріальна допомога протестуючим в Україні, а згодом воюючим з російським аґресором, організування лікування поранених та відпочинку дітей з територій, охоплених бойовими діями, а також акції вшанування пам’яті про загиблих – у всіх цих ініціативах спільно брали участь поляки та українці. Спалах чисто людської польсько-української солідарності – це, мабуть, один з найважливіших наслідків української революції, що дуже відчувається в Польщі. Важливо, що в усіх згадуваних ініціативах завжди помітною була наша громада й активізована Євромайданом спільнота громадян України, які проживають у Польщі. Практичний вимір цієї солідарності добре ілюструють більше як 600 тис. зл., зібраних на допомогу Україні Фондом «Освіта для демократії» при співпраці з ОУП. Як повідомлено на останньому з’їзді ОУП, пожертви надходили практично з усієї Польщі, проте значний відсоток з них – саме з тих реґіонів, де проживає найбільше українців. Вони й надалі займаються організуванням гуманітарної допомоги побратимам в Україні, що особливо важливе тепер, напередодні зими.
Ця підтримка необхідна й тому, що демократичний світ, хоч і не пасивний, проте не робить всього можливого для зупинення імперських зазіхань Москви. У діях західних держав не конче видно розуміння того, що українці сьогодні воюють і за їхню безпеку. Ознаки «вигальмовування» підтримки Україні помітно й у польському політичному світі. Видно, що якимось чином починають працювати російські економічні контрсанкції, від яких страждають різні групи виборців над Віслою. Проте, мабуть найбільшою з актуальних загроз є дії тих польських середовищ, які різними способами намагаються знищити активізовану Євромайданом польсько-українську солідарність. Традиційно вже в таких заходах лідирують кресові середовища, медійним голосом яких став кс. Тадеуш Ісакович-Залеський. Методи тут відпрацьовані роками, а то й прямо скопійовані з російської пропаґанди – сучасність прикрити польсько-українськими конфліктами з минулого. Тому з молодих студентів, які були сфотографовані в Перемишлі з червоно-чорним прапором, роблять якихось міфічних бандерівців. Опротестовують також благодійні концерти для підтримки українських солдат, бо вони носять на формі не такі, як треба, емблеми. Що цікаво, з цього боку ні разу в ширший простір не вилилося засудження дій Росії.
Звичайно, серед патріотичних правих польських кіл не бракує голосів, сповнених розумінням викликів сьогодення. Для прикладу, у вересні публіцист тижневика «Do Rzeczy» Броніслав Вільдштейн у тексті «Я, поляк, допомагаю Україні» відзначав, що про польські кривди минулого, особливо Волинь, не можна забувати, але водночас говорив: «Ця трагедія, однак, сталася 70 років тому і в ній не брав участі жоден з активних сьогодні українців». Усім полякам, які про це свідомо забувають, Б. Вільдштейн пригадав: «Це не українці зазіхали на нашу незалежність, а Росія. Вже понад 300 років найбільшою загрозою для Польщі є Росія. Вільна Україна становить для Росії бар’єр та одночасно постає ґарантією нашої безпеки». На жаль, цю правду пропаґандистські побратими Москви у Польщі довго ще не зрозуміють, або просто не хочуть її зрозуміти. Боротьба з їхніми маніпуляціями і подальше організування підтримки для України – це сучасні виклики для всіх, хто не бажає розливу російського імперіалізму.
