Юлія Боєчко ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №48, 2016-11-27
В Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка 23 жовтня організовано зустріч земляків-односельців, вихідців із лемківського села Тиляви. Воно лежить у середній Лемківщині, неподалік містечка Дуклі Підкарпатського воєвідства.
На зустріч прийшло близько 30-ти людей, коріння яких походить з Тиляви. Деякі з них були давно між собою знайомі, інші знайомилися тут, у бібліотеці. Їх, а в більшості випадків їхніх батьків, дідів і прадідів, з рідного села виселили під час депортації у 1944–45 рр. У бібліотеці зібралися представники родин, які сьогодні живуть у Галичі та Івано-Франківську: Гриненьки, Кирпани, Адамчаки, Гулики, Свягли, Кобилі, Кукуляки, Кальшицькі (Камінські), Фучили. До тиляв’ян прийшли в гості і деякі мешканці інших лемківських сіл. Зустріч відбулася в рамках «Лемкоклубу», що діє при бібліотеці, у читальному залі відділу літератури і мистецтва. Відкрила зустріч Галина Пристай, завідувач цього відділу. Ініціатором заходу і його модератором була Анна Кирпан.
Тих, хто вперше завітав до «Лемкоклубу», п. Галина повідомила, що його діяльність передбачає співпрацю з лемківськими товариствами різних реґіонів України, носіями лемківської культури, відомими людьми краю в підготовці й проведенні культурно-просвітницьких заходів, у розробці і впровадженні творчих та інших програм. Клуб об’єднує на добровільних засадах користувачів бібліотеки, які мають відношення до Лемківщини, беруть активну участь у громадському житті та культурному процесі. Відмітила, що в рамках клубу проводяться лемківські вернісажі, фольклорні посиденьки, години духовних піснеспівів, інтерактивні зустрічі-знайомства «Від предків до нащадків», родинні та фольклорні етнографічні свята, майстер-класи тощо.
Почали, як і годиться, зі спільної молитви. Провадив її отець Климентій Шувар (ЧСВВ). Це не був випадковий священик, запрошений на захід «задля традиції». Мати монаха-василіанина Катерина Дідушевська так само родом з Тиляви. Дідушевські, а також Ябчанки, Кукуляки, Ватралики оселилися в Ягільниці біля Чорткова на Тернопільщині. Віднедавна отець Климентій служить у монастирі отців василіан в Івано-Франківську. Він зовсім випадково познайомився з родинами тиляв’ян, які живуть у цьому місті, а ті й запросили його на зустріч.
Справді, буває інколи так, що тиляв’яни зустрічаються цілком випадково. Часто контакти втрачались, рвалися зв’язки, тому односельці раділи, як віднаходили один одного. Мешканці села Тиляви унаслідок виселення розсіялися по різних реґіонах України та Польщі. Тиляв’яни опинились у Харківській, Миколаївській, Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській, а дехто і в інших областях. Згодом, шукаючи праці чи кращих умов життя, весь час переїжджаючи, оселилися і в інших реґіонах. Вихідці з села тепер так само живуть у Словаччині, Чехії, Канаді, США та інших країнах. І лише декілька родин повернулось у Тиляву.
Дотепер не було в Україні систематичних зустрічей, налагодження контактів між односельцями. Оця зустріч в обласній бібліотеці була, мабуть, першою такою спробою. Поновлення утрачених контактів, шукання своїх коренів – це сьогодні актуально. Тому присутні на заході заповнили короткі анкети, де подали інформацію про свою родину, про перше місце, де замешкали після виселення, а теж свої контактні дані. У першому томі «Книги пам’яті Лемківщини» Ярослави Галик, розгорнутому якраз на сторінках зі списком виселенців з Тиляви, присутні відшукали прізвища своїх рідних і близьких. На зустрічі вони дізналися, де в Інтернеті та в архівах можна шукати інформацію про своїх предків і минуле села.
Перед присутніми виступив Іван Фучила (Штахурів), народжений у Тиляві 1934 р. Він розповів про дитинство у рідному селі, про виселення, про приїзд у селище Ланчин Івано-Франківської області. І коли говорив про ті далекі роки, на очах з’явилась непрошена сльоза… А потім люди ділилися спогадами про те, як через багато років після виселення побували в рідному селі, як їх зустріли місцеві поляки, яке враження справив на них музей-скансен лемківської культури в сусідньому селі Зиндранові. Виявилось, що всі, хто прийшов до бібліотеки, за винятком однієї жінки, не раз їздили на предковічні землі.
Тиляв’яни оглянули також слайд-фільм із розповіддю про минуле села, який підготував Степан Савчук. З нього можна було дізнатися, що Тилява, яка розкинулась по обидва боки давнього Угорського шляху, має глибоку історію. Перша згадка про село походить з 1486 р. Однак люди в цій гірській долині понад річ-кою Панною селилися ще з давніх-давен. Мало значення і те, що майже поруч, за сусіднім селом Барвінок, є найнижчий у Карпатах і найвигідніший для переходу Дуклянський перевал.
На жаль, Угорський тракт служив не лише торговим шляхом. Ним пересувалися різні війська, він також був місцем баталій, особливо під час І і ІІ Світових воєн. Найбільш кровопролитною стала масштабна битва за Дуклянський перевал восени 1944 р. Тоді село сильно понищили, а тиляв’яни пережили всі жахи війни. І щойно Червона армія перетнула польсько-чехословацький кордон, як почалась аґітація щодо переселення. Розхвалюванням і погрозами радянські представники добилися того, що вже у грудні в СРСР виїхала перша черга виселенців з Тиляви. Інші родини поїхали на схід 1945 р., а тих, хто до останнього вірив, що виселення його все-таки обмине, 1947 р. наздогнала Акція «Вісла».
Присутні жваво реаґували, впізнаючи на старих фотографіях тиляв’ян і мальовничі краєвиди рідної місцевості. Хтось добре знав усі факти, наведені у слайд-фільмі, а дехто вперше мав нагоду познайомитися глибше зі своєю історією. Наприклад, усі чули про віденські гнуті стільці, але не всі знали, що Тилява, як і сусіднє село Барвінок, була власністю знаменитих братів Тонетів з Відня, які мали велике виробництво меблів, зокрема і гнутих. Брати Тонети розбудували тартак, що існував у селі ще здавна, та зробили з нього досить велике, як на той час, підприємство.
У слайд-фільмі йшлося і про те, чому 1926 р. мешканці цього великого лемківського села вирішили перейти на православ’я, а так само про те, як тиляв’яни, розсіяні по світах, призбирали грошові засоби і 2009 р. спорудили капличку-пам’ятник на місці розібраного правосланого храму. До цієї доброї справи долучились і присутні тут люди, яким було приємно згадати врочистість освячення каплиці, у якій вони теж брали участь.
Це була змістовна, але стисла розповідь. Та вона буде мати продовження. А. Кирпан розповіла, що готується до друку книжка про історію села, яку написав її батько, Петро Кирпан, і зачитала з неї уривки.
Присутні в читальному залі зауважили, що далеко не всі запрошені прийшли. Мабуть, причин декілька. Найстарші тиляв’яни вже не мали сили прийти чи приїхати, внуки-правнуки не мали охоти. Хтось просто байдужий, а хтось донині соромиться, що він лемківського роду. Інші ж не прийшли, бо не розуміли сенсу такої зустрічі, не відчували потреби зустрітися. Для них село Тилява – це лише забуте минуле, до якого вони не хочуть повертатися. Можливо, причиною було й те, що раніше чомусь не організовано таких зустрічей, не було такої традиції, а тиляв’яни збиралися спорадично, переважно на родинні урочистості або на християнські свята і храмовий празник – Різдво Матері Божої.
На запитання А. Кирпан, чи присутні хотіли би знову зустрітися в такому ж форматі, усі відповіли ствердно. Односельці домовились, що одна із зустрічей обов’язково відбудеться в Тиляві, куди вони поїдуть разом, щоб помолитися на могилах предків, поклонитись землі, яка їх зростила. А представники інших лемківських сіл зауважили, що також хотіли б організувати у бібліотеці в рамках «Лемкоклубу» зустрічі і своїх односельців.
Зі словами вдячності в адресу «Лемкоклубу» виступив присутній на заході поет Анатолій Ядловський. Він подякував за новий формат проведення зустрічі й побажав надалі згуртовувати земляків інших сіл та продовжувати відродження для прийдешніх поколінь традицій, говірки і лемківських звичаїв. На завершення внесено пропозиції гостей щодо подальших зустрічей у «Лемкоклубі» та поїздки до Тиляви.
Отже, буде продовження. Цілком можливо, що подібні зустрічі тиляв’ян відбудуться у Львівській чи Тернопільській областях. Може, захочуть зібратися разом і вихідці з Тиляви, які живуть в Україні і Польщі… Але це залежить від бажання самих тиляв’ян. Про всяк випадок подаємо е-мейл: Anna_Kyrpan@ukr.net для тих, хто хотів би зустрітися зі своїми односельцями з Тиляви.
Бібліотекарі, побачивши, яка тепла, приязна, товариська атмосфера запанувала до кінця зібрання, а й те, що почалося вже неформальне спілкування, обмін адресами, несподівано принесли чай і цукерки. І, мабуть, якраз ці жваві розмови після зустрічі свідчили, що в усіх цих людей різних поколінь є щось спільне, їм є задля чого сходитися разом. І не тільки задля минулого, але і задля майбутнього. ■
Коментарі
День добрий. Я Бугель Микола з миколаївщини. Мої предки з лемківщини, родина Пушкар з Тиляви, та родина Бугель з Смеречного. Був би вдячний за будь яку інформацію про те де в польщі можливо знайти інформацію про коріння.