Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ №35, 2013-09-01
Усе вказує на те, що через двадцять два роки після проголошення незалежності Україна стала перед вирішальним геополітичним вибором, або, як часто повторюють українські коментатори – цивілізаційним. З одного боку незабаром саміт Східного партнерства у Вільнюсі, де прийматимуть рішення стосовно Угоди про асоціацію з ЄС. З другого – ми стали свідками дій Росії, спрямованих на підрив інтеґрації України з ЄС.
Коли 24 серпня 1991 р. проголошували незалежність держави, здавалося, що це швидке повернення до Європи. За міжнародними прогнозами, Україна зі своїм потенціалом мала величезні шанси стати лідером серед республік, які вийшли з Радянського Союзу. Натомість швидко виявилося, що самого потенціалу не вистачить. Здається, основною причиною гальмування стало те, що не було чіткого геополітичного вибору. Україна так і не змогла вийти поза схему «між Сходом і Заходом». Про це подбала і сама Росія, яка прагнула зберегти Україну у сфері власних впливів. До сьогодні як мантру повторюють слова американського політолога Збіґнева Бжезинського про те, що без України Росія не буде спроможна відновити імперію. А дії північного сусіда демонструють прив’язку до слів колишнього радника президента Картера.
Відносини з Росією від самого початку не були простими. Варто згадати, що лише 1997 р. підписано угоду про добросусідські відносини, коли вирішили питання поділу Чорноморського флоту і його перебування на території України. Зрештою, і до того російські політики втручалися у внутрішні справи України, як наприклад, під час кризи в Криму в першій половині 1990-х.
Київ за часів Леоніда Кучми випрацював так звану політичну модель багатовекторності, тобто лавірування між Сходом і Заходом. Цю політику чимало критикували, проте свого часу її можна було зрозуміти, оскільки існували об’єктивні передумови. При цьому слід зазначити, що, всупереч побоюванням, після перемоги 1994 р. Л. Кучма не пішов на значні поступки російській стороні. До того ж можна додати, що й тоді конфлікти бували не менш гострі, ніж тепер. Вистачить згадати ситуацію навколо острова Тузли, що призвело до загострення російсько-українських відносин.
З приходом до влади команди Віктора Ющенка видавалося, що геополітичний вибір зрозумілий. На жаль, він спирався в першу чергу на риторику. А в українсько-російських відносинах відбувалися загострення, як, наприклад, у зв’язку з планами України вступити до НАТО, або під час російсько-грузинської війни.
Коли Росія 2008 р. заблокувала Україні дорогу до членства у Північноатлантичному альянсі (НАТО), почали лунати голоси, що Росія не сприймає як потенційну загрозу гіпотетичну євроінтеґрацію України. Проте тоді ж з’явилася думка, що кожний вибір України на користь зближення з Європою Росія сприйматиме як загрозу її інтересів. Тим самим Москва робитиме все, щоб заблокувати будь-які інтеґраційні проекти України з ЄС. Здавалося, що після приходу до влади Віктора Януковича дана мета буде досягнута і Кремль отримає на вул. Банковій (адреса Адміністрації президента України — ред.) союзника, який залучить державу до євразійського простору. Виявилося натомість, що і цей український президент чинить опір, розуміючи, скільки можна втратити, вступивши до російських інтеґраційних проектів. Підрахунок з боку української влади напевно був дуже прагматичним.
Вочевидь можна було сподіватися, що одночасно зі зростанням шансів на формалізацію зближення України з Євросоюзом відносини з Росією загостряться. В цьому плані дії російської сторони були передбачувані. «Митна війна», як її назвали спостерігачі, можливо, буде лише прелюдією до чергових превентивних дій.
Офіційно російська сторона заявила, що нема й мови про будь-який митний конфлікт, ідеться лише про своєрідні профілактичні заходи на випадок, якби Україна конче хотіла підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Це підтвердили як радник президента Росії Сергій Глазьєв, так і сам президент Владімір Путін.
Втім, незважаючи на заяву 20 серпня Федеральної митниці Росії про те, що вона повертається до штатного режиму розмитнення українських товарів, вже 21 серпня українські медіа подавали інформацію, що на російському кордоні українські товари досі наштовхуються на проблеми і з боку російської сторони проводяться «додаткові процедури контролю». До того ж головний державний санітарний лікар РФ Геннадій Онищенко заявив, що оскільки від української фірми «Рошен» він не отримав жодних прийнятних пропозицій стосовно вирішення заявлених російською стороною проблем, це може зупинити на певний час повернення українських солодощів на російський ринок. Нагадаємо, що дещо раніше імпорт української продукції «Рошен» до Росії припинено з огляду на нібито знайдені в українських цукерках недозволені субстанції.
Загалом підраховано, що на російських торговельних обмеженнях українські виробники можуть понести страти близько 2–2,5 млрд. дол. На думку директора Національного інституту стратегічних досліджень Андрія Єрмолаєва, Росія показала, щоправда, можливості Митного союзу, проте цей крок був помилковим, оскільки подібний приклад може неґативно подіяти на інші країни.
Незважаючи на літній сезон, занепокоєння ситуацією між Росією та Україною висловили представники ЄС. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус заявив, що реакція Росії є очевидною відповіддю на наміри України підписати Угоду про асоціацію в листопаді цього року. Єврокомісар Штефан Фюле також висловив занепокоєння загостренням російсько-українських відносин, а євродепутат Елмар Брок став ініціатором позачергового скликання комітету з міжнародних справ Європарламенту в цій справі.
Усе залежить від Києва, а тут офіційно зміни настрою не відчуваються. «Я на сьогодні не бачу серйозних загроз від будь-якої зі сторін відносно нашого переговорного процесу з Євросоюзом. Це наша суверенна справа», зазначив Андрій Єрмолаєв. ■
