Валерій Майданюк ■ УКРАЇНА ■ №43, 2014-10-26
Із семи головних ознак фашизму всі сім сьогодні наявні в політичній системі Російської Федерації. Відомий польсько-американський політолог Збіґнев Бжезінський зауважує, що форма правління в теперішній Росії нагадує фашистську диктатуру Б. Муссоліні в Італії. В інтернет-просторі прояви російського неофашизму й аґресивного шовінізму вже почали називати «рашизмом».
1). Кожному фашистському режимові властива аґресивна зовнішня політика, яка виражається в ідеї «відновлення історичної справедливості» та повернення «споконвічних» етнічних територій у «матірне лоно». Як Гітлер намагався приєднати до Рейху всі землі, на яких проживає бодай частина етнічних німців, так і Путін сьогодні хоче анексувати території України, Молдови, Казахстану, Естонії, Латвії, на яких проживають російськомовні мешканці. Росія простягається доти, доки поширюється російська мова – кажуть адепти нової Російської імперії, яку надумав відновити Путін, і ці слова нікому вже не здаються пустою риторикою. За останні 20 років Росія двічі нападала на Грузію, вчинила інтервенцію в Молдову, підтримуючи там штучно нею ж створені сепаратистські режими, придушила кривавою війною і репресіями волелюбний чеченський народ і здійснила збройну інтервенцію в Україну. Кремль серйозно наміряється відновити своє діяння та політичну гегемонію в колишніх «зонах впливу» царської Росії та СРСР – тобто в Польщі, Прибалтиці, країнах Балканського півострова, реґіонах радянської експансії в Індокитаї, Африці, Кубі, Сирії, не задаючись питанням: чи чекають росіян у цих державах?
2). Другою класичною ознакою фашизму є пропаґанда ідеї месіанської історичної ролі нації, яка в російських фашистів проявляється в ідеї «Третього Риму» та відродження міфічної Гіпербореї, як прабатьківщини слов’янства. Контроль Москви над народами Східної Європи, що фактично означає їхнє поневолення, оголошено російською національною ідеєю.
3). Месіанство концептуально випливає з ідеологічно обґрунтованого державною пропаґандою почуття національної вищості (шовінізму) над іншими народами, яке в путінській Росії виражається в протиставленні культурологічної та моральної переваги російської православної слов’янської духовності західному матеріалізмові, лібералізмові та споживацтву. Класичною демонстрацією російського шовінізму, ідеї вищості над іншими народами є ідеологема про «старшого» та «молодших слов’янських братів».
«Духовна вищість» росіян над іншими народами домінує і в релігійних догмах Російської православної церкви, яка оголошує себе єдиною істинно канонічною організацією. Натомість католики, протестанти і греко-католики, на їхню думку, перекручують вчення Христа, яке правдиво подається лише в рамках московського патріархату, і вони – єретики та розкольники. Навіть свята вода, обряди хрещення, вінчання і причастя не мають тієї духовної сили, що у храмах РПЦ, – наголошують мирянам московські священики. Церковна пропаґанда, як частина загальнодержавної імперської експансії Росії, покликана захоплювати уми аполітичних віруючих громадян, котрі не шукатимуть арґументів і доказів «Слова Божого», яке в російській церкві завжди має політичний підтекст.
4). Складовою ознакою фашистського режиму є культ державного лідера, вождя нації, який вибудовувався в Італії та Німеччині в 1930-х роках. У Росії, якою вже 15 років керує Путін, засоби масової інформації і маніпуляції сформували справжній культ особи президента. Мільйони росіян щасливі, що ними з минулого століття править Путін, який «відроджує імперію, піднімає Росію з колін, збільшує армію та озброєння і протистоїть могутності Заходу. Про Путіна складають патріотичні пісні, які слухає молодь, назви яких звучать дуже промовисто: «Хочу жениха такого, как Путин», «Путин – лучший в мире президент» або «За нами Путин и Сталинград».
Культ Путіна в Росії у чомусь перевершив своїми масштабами навіть культ Гітлера, адже про фюрера ніколи не складали дитячих казок. Серед російської дитячої літератури активно поширюються казки авторства Сєдова про могутнього, чесного й сміливого богатиря – президента Російської Федерації, який перемагає ворогів прийомами дзюдо, а в молодості був розвідником в іноземних державах. У казках богатир-президент бореться зі злом, перемагає драконів, чаклунів, природні стихії і залишається добрим, справедливим, чесним і водночас суворим до ворогів. Отож маленьким росіянам ще з дитячого садка насаджують любов і відданість до вождя нації.
5). Внутрішнім змістом та найвищою цінністю фашизму є національна диктатура й апологетика «сильної руки», яка установлює фактичну монополію правлячої партії на політичну владу з формальним правом на існування «ручної опозиції». Такі диктатури з формальною наявністю демократичних декорацій були у фашистській Італії та в Третьому Рейху. Така ж авторитарна диктатура і система з партією-гегемоном існує сьогодні в РФ, а інші партії реального впливу на політику не мають, як і шансів перемогти на сфальсифікованих адміністративним ресурсом виборах.
6). Ключовими атрибутами фашистського режиму є культ сили – мілітаризм та апологетика війни, які останнім часом паплюжать у російських фільмах, серіалах, історичних телепередачах та літературі, у яких російські спецназівці перемагають ворогів, котрі в російському кінематографі завжди неросійської національності. Населення Росії зомбують пропаґандою про «вороже оточення» й необхідність «встати з колін», що насправді означає відновлення імперії і «собирание русских земель». У Росії продукуються тонни літератури, віршів, відеоігор антиукраїнського змісту, в яких зображені сцени війни проти України, захоплення українських міст, зневажається українська мова, культура і державність. У РФ ще десять років тому видавали фантастичні повісті про майбутню російсько-українську війну під епічними назвами «Сломаный трезубец» чи «Независимая Украина: крах проекта». А через десять років пропаґанда дала свої плоди: зазомбовані російські підлітки виросли і вторглися на Донбас, вбиваючи українців.
7). Як і кожен фашистський режим, офіційна Москва систематично критикує ліберально-демократичні цінності, які глузливо зводить до захисту прав секс-меншин і толерантності до радикальних ісламістів. Як альтернативу, фашисти пропонують сильну країну з сильним вождем, якого бояться і поважають у світі – класична формула Муссоліні, реалізована сьогодні в РФ.
Однак фашистські режими, як свідчить історія, погано закінчують своє існування, а їх ривки до «відновлення історичної справедливості», реставрації імперії чи світового панування держави вільного світу завжди присікали, і аґресори закінчували свій шлях у ще гірших позиціях, ніж починали «вставати з колін». ■
