Записав Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №13, 2017-03-26
Роздумами щодо посту ділиться отець-митрат Стефан Батрух, парох храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в Любліні.
Навіщо потрібний піст і чому він важливий?
Піст – це не лише християнська традиція. Як форма вдосконалення він практикований і в інших релігіях. Проте для християнської духовності він має особливе значення. У першу чергу, піст вчить мудрості відносно матеріального світу, який сам у собі непоганий і дається для розвитку. Але є певна трудність – людина не завжди вміє зберегти пропорції, часто стає залежною від того, над чим повинна панувати. І тому піст має навчити поміркованості. Це стосується харчування та інших справ щоденного життя.
Чи не спрощуємо його лише до дієти?
Так може бути, але це вже індивідуальне рішення кожного – чи розумітиме піст у широкому значенні, чи у вузькому, можна сказати, інфантильному. Хоч сама стриманість у їді теж важлива. І медицина, і наука звертають нам увагу, що наше фізичне й емоційне здоров’я дуже залежить від того, що, як і скільки ми їмо. Правильне і помірковане харчування служить людині, але це лише один з аспектів посту. Я не бачу нічого поганого в зосередженні на дієті. Це теж важливо, хоч становить всього маленький відтинок у розумінні посту взагалі.
Піст – це також відмова від радісної музики, заборона працювати в окремі дні, певні повір’я. Капуста, посаджена четвертого тижня Великого посту, має «не боятися морозу». Як Церква сприймає цю суспільно-культурну оболонку?
У народних інтерпретаціях прихована певна інтуїція, отже я би це не сприймав легковажно. Звичайно, цього всього не можна вважати нормою, що обов’язує всіх і всюди. Якщо говорити про товариське життя чи розваги, то вони теж не є поганим явищем у своїй суті. Але, з погляду християнської духовності, знову-таки важливими є відповідні пропорції. Бо час потрібний і на забаву, і на працю, і на молитву. Отже треба вміти планувати свій день і програму дій на найближчий час. Не можна потрапляти в екстреми. Наприклад, є такі люди, які хочуть лише «користати з життя», а працю вважають чимось несуттєвим. Так не може бути. Піст має вчити не дивитися на розвагу, як на щось дуже неґативне і шкідливе, але має навчити оптимальних пропорцій у всьому, що людині потрібне. Є серед тих потреб і духовний молитовний вимір.
Якщо хтось під час посту знайде час на рефлексію і молитву, але слухання музики чи розваг не обмежить, це проблема?
Кожний мусить адоптувати вимоги до себе. Ми – різні. Маємо свою неповторну особистість. Те, що для одного означатиме «багато музики», для іншого буде мало. Тут немає стійких критеріїв. Кожний вирішує на підставі свого сумління і розуму. Піст має нас заохочувати позбутися неґативних думок і почуттів стосовно інших. Люди, часто навіть несвідомо, ранять себе взаємно поведінкою чи словами. Біль може братися як з засудження, так і браку визнання. Такі неґативні емоції часто приклеюються до свідомості. Також медицина говорить нам, що неґативні емоції не є нейтральними, вони не зникають, а залишаються десь глибоко в нас. Піст є заохотою до прощення, не тримання в собі неґативного, яке нам ускладнює відчувати радість чи спокій та будувати відносини з іншими. Отже, поборення жалю чи болю, у довшій перспективі нищівного для людини, це черговий аспект посту. Деякі отці Церкви казали, що не лише йдеться про те, щоб не їсти м’яса, але й «не жерти один одного». Ідеться про те, щоб жити в толерантності, взаємній пошані, у тому числі до людських відмінностей.
З останніми постійно маємо проблему?
Тому заклики, пов’язані з постом, актуальні. Здавалося, що як ми розвинемо технології, прочитаємо більше книжок та отримаємо більше інформації, то тим самим буде нам легше контактувати між собою. Виявляється, що це не так. Однією з перешкод є саме брак прощення і залишення у пам’яті різних образ.
Як пережити піст, щоб він став найбільш корисний?
Перш за все, варто визначити собі мету. Сама Церква вказує тут три головні напрямки. І так, під час посту добре подумати при стриманість. Постити – це значить вчитися поміркованості. Екстремальним знаком її браку є, наприклад, купування без обмежень. Я бачив багато хат, де накопичення зайвих речей вказує ледь не на хворобу. Саме тому важлива поміркованість. У другому випадку йдеться про те, щоб ділитися тим, що я маю понад свої потреби. Це – милостиня, звертання уваги на потребуючого. І третє – це молитва. Не у значенні прочитування багатьох молитов, але в усвідомлюванні Божої присутності. Йдеться про те, щоб не жити, думаючи, що я сам усе вирішую і від мене все залежить. Повинно тут бути усвідомлення, що, крім мене, є ще хтось на світі, хто ним управляє, хто є владикою, Господом, від якого цей світ залежить, моє життя теж. Цей Господь – не дідусь чи суддя, який сидить далеко у хмарах, але хтось близький, хто бажає мені добра, з ким я можу щиро розмовляти про свої справи. Отже, поміркованість, милостиня і нормальні реляції з Богом, тобто молитва, – це ключові питання.
