ПІСЛЯ трагедії, перед виборами…

Фейлетон Григорія СподарикаПОГЛЯДИ2010-04-29

На основі аналізу подій останніх тижнів можуть виникати певні сумніви щодо того, як розвиватимуться відносини в напрямку Польща-Росія-Україна. Сьогодні не лише Варшава, а й увесь світ бачить, що після трагедії під Смоленськом між двома першими з названих тут держав, як на рівні представників влади, так і звичайних громадян, дійшло до виразного зближення. За якийсь час напевно отримаємо відповідь на питання, чи був це лише результат співчуття у зіставленні з нечуваною трагедією, коли одна сторона втратила значну частину провідників своєї держави, чи може більш стійкий процес.

Поки що за символічними пішли і більш реальні жести, наприклад, особливо важливе для поляків розблокування Москвою Катинського слідства. Багато хто з польських та російських експертів відзначають, що Росія, зробивши значно більше, ніж планувала до трагедії під Смоленськом, тепер може дещо пригальмувати процес співробітництва, зокрема у політичному та економічному планах, хоч між звичайними людьми чи у ділянці культури розвиток взаємин надалі повинен бути доволі міцним.
Розмороження польсько-російських зв’язків, подібно як у випадку відносин між будь-якими іншими сусідніми країнами, – це абсолютно позитивне явище, проте хвилює тут позиція України. Вона зараз, звичайно, значною мірою на власне бажання (а властиво, на бажання нової влади), відходить на дальший план. Що цікаво, відбувається це в той час, коли Росія робить ставку на Європу, відкриваючи шляхом покращення відносин із Польщею чергові до неї двері. Водночас Україна робить зовсім протилежне – новообрана влада в Києві махнула рукою на дотеперішні напрацювання і замість Європи вибирає Москву. Тут, звичайно, також мав би працювати принцип встановлення правильних міждержавних відносин, але якщо першорядним завданням для України має бути її реформування, модернізація та розвиток, то сумнівним здається, чи отримає вона це все від свого північного сусіда. Звідси в напрямку Києва не йдуть позитивні імпульси про розвиток партнерських відносин, які посилаються в сторону Варшави.
Що ж, видно, у Кремлі не думають про співробітництво з Україною, а про тотальне втягнення її в зону своїх впливів із максимальним підпорядкуванням. Нещодавно можна було наочно побачити, як це відбувається: коли Москва дала Києву пільги на газ, а взамін за це отримала можливість покласти руку на українських сховищах цього палива та виторгувала в Януковича продовження терміну присутності Чорноморського флоту в Криму до 2042 р. За таку ціну президент України виконує свої виборчі обіцянки. Причому аналітики відзначають, що не конче тих, які дав звичайним громадянам, а передусім виконує свої зобов’язання перед олігархами, які потребують дешевого газу для утримання своєї монополії.
Теперішня орієнтація Києва на Москву має також такі результати, що з офіційної інтернетної сторінки президента України зникають інформації про Голодомор 1932-1933 рр., міністром освіти обирається явний україноненависник Дмитро Табачник, комуністи хочуть ставити по всій країні пам’ятники іншому майстрові цієї справи – Сталіну… З боку так орієнтованої команди радше важко очікувати підтримки для світового українства, у тому числі нашої громади в Польщі. Існує обґрунтоване переконання, що меценатство та опіка нашої духовної батьківщини можуть незабаром нам бути потрібні ще більше. Бо ж трагедія під Смоленськом була втратою не лише для Польщі, але забрала також ряд людей, які, очолюючи різні установи і державу, розуміли потребу розвитку дружніх польсько-українських взаємин, хоч не все відбувалося без проблем.
Як довго не тривав би загальнодержавний траур, то і так колись мусить прийти час на обирання наступників тих, які трагічно загинули. Сьогодні ще не знаємо, хто очолить Інститут національної пам’яті чи Раду охорони пам’яті боротьби та мучеництва, яке ця особа матиме ставлення до справ, пов’язаних з важким польсько-українським минулим. Не знаємо також, хто через два місяці буде обраний президентом Польщі. Швидше за все, виборча кампанія буде брудною і майже напевно крутитиметься на патріотичних емоціях – через тих, хто найбільше постраждав від трагедії під Смоленськом. Рикошетом можуть отримати й українці, бо Бандера чи Українська повстанська армія прекрасно підходять на зовнішнього ворога, якого процес розбудження таких емоції може й не конче потребує, проте напевно не відмовляться від нього. Ще під час тривання офіційного трауру в Польщі до президентської кампанії включився недоброї слави священик Ісакович, друкуючи на своїй інтернетній сторінці заяви про необхідність підтримати Право та справедливість, він і сам виступає за цю партію. Якщо подібні люди заволодіють громадським теле- й радіоефіром упродовж найближчих двох місяців, то домінація україноненависницького змісту ґарантована.
Спроби такого ультра-патріотичного розігрування виборів можуть бути ще сильнішими, бо ініціативу радикалів розв’язує те, що сьогодні Україна якщо не спиною, то принаймні боком повернулася до Європи та свого адвоката в ній – Польщі. Додатковим фактором, який може штовхати розвиток подій саме в такому напрямку, є те, що після Смоленська і спроб зближення, якось не випадає зачіпати Росію, проте це ще не значить, що й тут хтось не робитиме політичних інтересів під час кампанії, мовляв, як завжди – все через росіян…

“Наше слово” №18, 2 травня 2010 року

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*