Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №30, 2013-07-28
Хроніка діалогу
Пам’ятники, книжки, буклети, інтернет-сайти, виставки, постанови, конференції, марші пам’яті – усе це далеко не повний перелік ініціатив у Польщі стосовно заходів на 70-ті роковини Волинської трагедії. Здається, що прихильникам теорії про багатолітню амнезію щодо цього злочину буде набагато складніше надалі обстоювати свої погляди.
Лідери обох держав улаштовували врочистості з метою примирення між українцями та поляками. На щастя, ініціатив було багато, а найбільш яскравим прикладом є спільна декларація Греко-католицької та Римо-католицької церков в Україні та в Польщі. Прихильники іншого, ніж вказаний у документі, напрямку примирення зосередилися тільки на польських жертвах і не говорили про провини перед українцями. Про рівень діалогу свідчить відсутність у Луцьку президента Віктора Януковича та розбите яйце на плечі президента Броніслава Коморовського.
Підсумок усіх ініціатив і спроба встановити, на якому щаблі сьогодні, у 70-ті роковини трагедії, є польсько-українські взаємини – це складне завдання. Проте важко позбутися враження, що в Польщі пам’ять про цю трагедію стала знаряддям для проведення україноненависних акцій, також націлених проти нашої громади. Виникає запитання: як тепер виглядатимуть відносини між учнями у школах, якщо публічний простір над Віслою заполонили звинувачення українців у варварстві? Чи хтось думав про це, користуючись при підготовці матеріалів у мас-медіа жорстокими світлинами з 20-х років? Звичайно, замовчувати ці події не потрібно, але все ж таки усвідомлення наслідків такого їх висвітлення нікому не завадило б. Оскільки вже визначено, хто є варварами, то молодь швидко і без сторонньої допомоги встановить, хто є лицарями. А тоді вже навряд чи хтось з молодих людей повірить учителеві історії, навіть якщо той почне розповідати про трагедію українців із села Сагриня.
Уже віддавна тривають брутальні атаки на депутата Мирона Сича. Політичні опоненти і радикальні середовища ставлять йому закид, що він виступав проти вживання щодо Волинської трагедії терміну «геноцид». Крім того, депутата пробують дискредитувати, виставляючи звинувачення його батькові, що нібито, служачи в рядах УПА, вбивав поляків. Такі звинувачення з сеймової трибуни висунув представник «Солідарної Польщі» депутат Мечислав Ґольба. Він вимагає, щоб усунути М. Сича з поста голови сеймової комісії нацменшин, а партія «СП» додатково заявляє, що проконтролює прийняття Європейським парламентом резолюції у справі Волинської трагедії. Нещодавно абсурдність закидів щодо Сича висміяв журналіст Павел Решка у своєму блозі в Інтернеті. До речі, саме він був автором інтерв’ю з депутатом Сичем, вирвані з контексту уривки якого сьогодні використовують у політичній грі. М. Сич у цій розмові сказав, що був «вихований у ненависті до поляків». І саме цими словами граються тепер опоненти. Сам автор інтерв’ю звертає увагу, що в цих атаках замовчується факт трагічної історії сім’ї, яка, як і тисячі інших, постраждала внаслідок депортаційної Акції «Вісла».
Відтворюючи хід думок депутата Ґольби (який, з огляду на минуле батька, наказує депутатові М. Сичу мовчати в справі Волині), п. Решка виносить постулат про те, що слід провести історичну люстрацію всіх парламентаріїв: «Треба це з’ясувати! Сама буква «a» в переліку депутатів дає багато приводів до роздумування: „Aхінґер, Айхлер, Андзель, Арент, Аркіт, Арндт, Аст”. Це всього початок алфавіту, а вже який неспокій! Добре, що Мирослав Чех не є тепер депутатом, а став незалежним публіцистом. Він був би удвічі більш підозрілим. Мало того, що „чех”, то ще й на додаток етнічний українець», – іронізує П. Решка. Причому від своєї ідеології може постраждати і сам депутат Ґольба, який в одному інтерв’ю зізнався, що його батько, втікаючи з Камчатки після 1939 р., потрапив до… радянської армії. У світлі таких фактів, Решка прямо запитує про «вірогідність» депутата Ґольби. І смішно, і страшно…
Однак виявляється, що може бути ще гірше. Війт Лех Шопінський на сайті ґміни Мірче 16 липня заявив, що відомий польсько-український захід «Дні добросусідства» не відбудеться. Причина такого рішення – сумнозвісний інцидент з яйцем на врочистостях у Луцьку. Хоч сам президент просив не надавати цій події жодного значення, війт Шопінський таки вважає, що українці «знехтували принципом гостинності», отже «Дням добросусідства» – не бути. Війт згадує також про протест волинської адміністрації щодо постанови польського парламенту у справі Волинської трагедії. Українці виступили проти того, що польська сторона свідомо проіґнорувала провини поляків на Волині, Холмщині, Засянні та Підляшші. У волинському протесті згадується також «про польських окупантів», тому, на думку війта, спільне святкування було би проявом лицемірства.
Коментуючи справу для видання «Gazetа Wyborczа», ініціатор «Днів», греко-католицький священик о. Стефан Батрух відзначав: «Якщо хтось розглядає інцидент у Луцьку як прояв негостинності, то значить, він просто нічого не розуміє. Вважаю, що це була провокація. Комусь просто вигідно, щоб польсько-українські відносини погіршилися. Якщо війт цього не бачить, то він живе в ілюзії. (…) Люди, які живуть у прикордонній зоні і брали участь у наших Днях, – ні в чому не винні. Вони не повинні відповідати за брак компетенції в політиків».
Отже, крім переконання, що з українськими «варварами» вже не вдасться збудувати добросусідства, роковини Волинської трагедії в Польщі принесли ще й спроби витиснення з місцевої політики українських голосів. А які ж іще досягнення чекають на нас після того, як «браві» реконструктори спалили під Радимном польське село, вдаючи, що роблять це нібито бандерівськими руками?.. ■
