Валерій Майданюк ■ УКРАЇНА ■ №7, 2016-02-14
Про Донбас очима донецького політолога, громадського активіста і публіциста Станіслава Федорчука: про те, як диверсанти захопили реґіон; про місцевих мешканців, які стали «ополченцями»; про тих, хто, живучи в «ДНР», чекає на повернення України.
Чому Ви були змушені покинути Донбас? За яких умов це сталося?
Я чудово розумів, що в Донецьку навряд чи хтось буде довго терпіти Євромайдан і рахуватиметься з тим, що люди мають інші погляди. Наприкінці лютого 2014 року мені телефонували представники місцевого криміналу і «дуже просили» виїхати з України.
Хто вони – «ополченці „ДНР”»? Ви б як намалювали портрет середньостатистичного «ополченця»?
Найбільше там людей, яких я б назвав російською мовою «горемыками», тобто людьми, які втратили засоби для існування, тому що їхній завод або шахта припинили роботу. І єдиний вихід, щоб не померла родина, – це отримати ополченський сухпайок. Я б сказав, що ідейних прихильників «ДНР» не так вже й багато в рядах ополчення. Там багато людей, які сприймають це, як роботу. Хоч російська пропаґандистська машина діє цілодобово, навіть ті, хто приходить відносно чистим ідейно, рано чи пізно змушені перейнятися пропаґандистським пафосом. У більшості структур терористичних військ старші посади займають російські офіцери або російські найманці, тому що до місцевих у Москви довіри нема. І це найкраще говорить про те, хто є той континґент, який вони понабирали в терористичну армію. Більшість кримінальних банд, які були на території Донецької області, брали активну участь у створенні терористичних підрозділів.
Хоча, з іншого боку, траплялися непоодинокі випадки, коли представники «ДНР» відкривали тюрми, але ув’язнені відмовлялися йти воювати за терористичні утворення і казали: «Хлопці, ми попри те, що маємо довічний термін ув’язнення, краще підемо до України, але ми не будемо вбивати людину. Ви ніхто. Ви для нас не є авторитетами. Те, що ви робите, нас не цікавить». І я скажу, що ця позиція була не одної виправної колонії, не одного СІЗО (слідчий ізолятор). Тому говорити про те, що весь кримінальний світ Донбасу сприйняв «ДНР», не буде правдою. Більше того, я знаю, що чимало людей, зокрема, з не дуже добрим минулим, пішли воювати добровольцями за Україну. І ці люди мають дуже тверду мотивацію.
Наскільки коректно в даному випадку вживати терміни «терористи» і «заручники»? Адже за фактами – 50 тисяч бойовиків взяли увесь реґіон з мільйоном населення.
Цілком коректно, тому що ми живемо в час, коли військові операції здійснюються дуже цікавим способом. Чи Росія висадила танки з самого початку на території України? Ні. Спочатку діяли невеличкі диверсійні групи, які мали чітке уявлення про те, що саме вони мають захопити, які приміщення і яку картинку для російських і світових медіа вони мають створити. А Росія в цей час уздовж українського кордону шикувала війська. Танки під’їжджали за 100 метрів до кордону, розверталися і їхали назад. Необхідний рівень напруження був досягнутий. Картинка про те, що, мовляв, є населення, яке нібито підтримує всі ці події, бере участь у штурмах, вже була створена. І лише після цього почалося творення терористичних структур. Чому це терористи? Бо головне в їхній діяльності є те, що вони – найманці і здійснюють терор місцевого населення, керуючись чіткими вказівками. Місцеві люди не мають жодних прав. Знаю чимало випадків, коли до підвалів «ДНР» потрапляли люди, у яких просто була українська розкладка клавіатури на телефоні, або які розказали анекдот не той, що треба, або просто мали бізнес, який хотіли захопити терористи.
Що зробив Путін з Донбасом насправді? Путін своїми ж руками знищив найбільший анклав етнічного російського і російськомовного населення. Він спричинився до того, що більшість цих людей виїхали, не захотівши жити в його світі в сусідстві з терористами і його військами. Він став назавжди ворогом для цих людей.
Повний зміст статті: 14 березня 2016
Тобто так звана «Донецька народна республіка» зовсім не представляє інтересів населення Донбасу?
Я думаю, що всі ці утворення з самого початку планували паразитувати на населенні, робити з нього мирний щит від військових, використовувати як біомасу, як живий кордон. Насправді місцеві люди не мають ніякого представництва своїх інтересів, вони не обирали керівників терористів, вони не погоджувалися на їхню владу над собою. Сьогодні часто лунають абсолютно ідіотичні заклики, мовляв, «а чому вони не повстануть?» Чесно кажучи, я не знаю випадків, коли беззбройні люди повставали проти озброєних, проти хоча б однієї озброєної людини. В тому й сила терористів, що вони мають монополію на зброю і насильство, а звичайна людина не має ні зброї, ні підготовки, ні психологічного вишколу.
Чи дійсно всі прихильники України покинули територію «ДНР» та «ЛНР»? Скільки там залишилося українців?
На окупованих територіях є групи, які досі таємно малюють на стінах: «Донбас – це Україна», які зривають прапори «ДНР» та Росії, і роблять це ніч у ніч. На Донбасі значна частина тих людей, які стали учасниками добровольчих з’єднань або пішли добровольцями до Збройних сил України. Про це мовчать ЗМІ, а в нас навіть не прийнято говорити про те, хто наші кориґувальники вогню. А хто постійно постачає нам розвідувальні дані? Це ті люди, які за це не отримують жодних грошей, тому що згідно з процедурами це схоже на самогубство: оформи документи і повернися назад. Коли війна закінчиться, я дуже сподіваюся, що ми зможемо хоча б згадати тих людей, які загинули, даючи нам інформацію, даючи нам координати об’єктів. Без їхньої допомоги я не знаю, де був би фронт і в який спосіб ми б могли рятувати життя наших військових. І кожен заклик: «Виїжджайте всі звідти» межує з дурістю, тому що невідомо, скільки років триватиме ця війна. І якщо, з іншого боку, в нас не буде людей, які вірять і чекають на Україну, ми ніколи не здобудемо перемоги, хоч і яка мілітарна сила в нас не була б у наявності. ■
