(пл) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №43, 2016-10-23
Newsweek Historia, 10/2016, 96 s.
У жовтні всі найважливіші тижневі видання у Польщі свої історичні додатки присвятили волинському питанню. Звичайно, на це вплинула поява фільму «Волинь» Войцеха Смажовського. Питанням волинської трагедії, постаттю Степана Бандери, ставленням поляків та українців до цієї проблеми і тим, як вона впливає на відносини між народами, займається, зокрема, «Newsweek Historia».
«До цього часу присутність Бандери в назвах вулиць у Західній Україні та його постать на цоколях пам’ятників не була для поляків така разюча. Ризикну ствердити, що вони навіть зуміли з цим погодитися, проте поява Бандери у столиці України будить непокій, а навіть шокує. „Це антипольський жест!” – чуємо над Віслою», – пише про появу вулиці С. Бандери в Києві Роман Кабачій.
Журналіст у своїй статті «Під прапором Бандери» задумується над образом цієї постаті, зокрема, як вона функціонує у свідомості українців.
З одного боку, як зазначає Р. Кабачій, деякі українські інституції «вибілюють» Бандеру, а з другого – серед українців чути голоси критики. Журналіст пригадує опитування телебаченням INTER (воно відбувалося ще до Євромайдану), у якому українці голосували на «Великого українця». Переміг у ньому Ярослав Мудрий, а С. Бандера опинився на третьому місці. У свою чергу, цього року з нагоди 25-ліття незалежності України опитування провів осередок досліджень TNS, у якому одне з запитань звучало: «Кого зі своїх співвітчизників цінуєш найбільше?» Виявляється, що в цьому опитуванні C. Бандера отримав лише 3% голосів, а на заході країни – 6%.
Тому теж, як зазначає журналіст, особливо молоді українці не розуміють, чому польська сторона ставить їх під стінкою і примушує до каяння за минуле.
Те, у який спосіб ставиться (і чому саме так) до проблеми волинської трагедії і самої України польська сторона, показує Павел Коваль: «Багато поляків дивиться на Україну крізь образ Бандери. Через десятиліття пробивається біль після втрачених земель». Польський політик нагадує, що в деяких справах, зокрема генезису подій 1943 р., є згода навіть серед деяких істориків, журналістів і польських політиків. Він пригадує слова міністра національної оборони Польщі Антоні Мацеревича: «Справжнім ворогом, який використав український націоналістичний рух до цього страшного злочину геноциду, є Росія. Це там треба шукати джерело».
П. Коваль показує, як своє відношення до волинської трагедії змінювали кресові середовища. Спочатку зусилля були спрямовані на увічнення місць трагедії, а тепер «пригадують німецьких вигнанців», – пише П. Коваль. За його словами, кресов’яни впливають сьогодні на депутатів сейму Польщі не лише правих сил, але теж Громадянської платформи (PO) чи Польської селянської партії (PSL). Прикладом цього може бути хоча б голосування за прийняття постанови про волинський геноцид, «за» голосували члени згаданих політичних угруповань. «Хоч і гарячою була дебата, чомусь не з’являються серйозні державні ініціативи спільного дослідження історії та книжкових видань», – резюмує політик. У своїй статті автор наводить приклад й інших причин, чому сьогодні багато поляків дивиться на Україну крізь постать Бандери.
Будування відносин між Польщею та Україною протягом останніх 25 років і їх актуальний стан аналізує теж редактор двомісячника «Нова Східна Європа» Малґожата Ноцунь. На жаль, як стверджує авторка, сьогодні у Польщі не вистачає дискусії на тему східної політики. А результатом такого стану, як показують опитування, є збільшення серед поляків антиукраїнських настроїв. Напевно, покращенню ситуації не допомагає зменшення активності польського президента чи міністра закордонних справ Польщі щодо України, яка, порівнюючи з їхніми попередниками, є дуже слабка. Ця проблема, а також ставлення поляків до українців через призму історичного минулого, на думку М. Ноцунь, не передбачає нічого доброго для спільних відносин.
«Ми спершу перестанемо перекладати українські книжки і бути присутніми в тому (українському – ред.) культурному просторі, підігріємо спір про Волинь, аж хтось вкінці скаже, що Львів „завжди був польським містом”», – міркує редактор.
У свою чергу, в інтерв’ю з літературознавцем Олею Гнатюк прочитаємо про життя українців, євреїв і поляків у Львові під час ІІ Світової війни. Перекладач української літератури пояснює так само, якою є сьогоднішня Україна, чим є український націоналізм тощо. «В інтерпретації українських націоналістів українцем є не той, хто говорить українською, є греко-католиком чи православним, і навіть не той, хто знає історію свого народу, а той, хто є лояльним громадянином своєї держави, власне той і є патріотом України. Не національність, не мова і не релігія вирішують сьогодні про приналежність до українського народу», – заявляє О. Гнатюк. Вона теж пояснює, чому Польща нині лишається єдиним сусідом-союзником України, та вказує на помилки, які цей союзник робить.
Звичайно, у виданні ще знайдемо статті, які показують генезис і перебіг антипольської акції на Волині. У них автори пояснюють ситуацію і відносини між поляками, українцями та росіянами на «Східних кресах», ілюструють динаміку конфлікту між цими трьома націями. В історичному додатку прочитаємо про волинський експеримент, який мав зміцнити лояльність українського суспільства до польської держави і про причини його провалу.
