Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №25, 2015-06-21
25 років ілавської парафії УГКЦ
Такого, як в Ілаві, зіставлення парафії УГКЦ з її найвизначнішим сином, провідним пастирем, немає, здається, ніде. Церква Івана Богослова стоїть на вулиці митрополита Андрея Шептицького. На додаток, ілавський парох отець протоієрей Ярослав Гостинський, якому вулиця біля святині завдячує цю назву, є ревним прихильником величі й працьовитості християнського світоча УГКЦ ХХ ст., який вписався в історію Церкви назавжди. Це знайшло своє чергове віддзеркалення і під час відзначення ювілею парафії 30 травня.
Урочисте богослужіння з участю майже десяти священиків, на якому були присутні понад дві сотні мирян, очолив владика-помічник, єпископ Перемисько-Варшавської архиєпархії о. д-р Євген Попович. Учасниками ювілейних урочистостей, крім вірян, були представники самоврядної влади повіту й міста Ілави, духівництво інших віросповідань, представники ОУП. Після врочистого богослужіння владика Є. Попович і всі священики та віруючі посадили біля церкви дуб на честь глави УГКЦ Андрея Шептицького, а також освятили новий приходський дім.
«Кожна парафія – це спільнота сповідників віри, об’єднана певними ідеалами, – говорить єпископ Є. Попович. – Насамперед це Ісус Христос. У випадку української громади ми можемо віднайти традиції, що залишилися далеко, на рідній прабатьківській землі, якої нас позбавлено. На Ілавщину виселено українців з Гребенного, з Улюча та Аксманичів… На тій землі були перлинки наших церков. Те все, що там зростало й утверджувалося, було перенесене на ілавську землю, а тепер українська спільнота це надалі плекає, органічно продовжує. Наша парафія виконує свою духовну місію. Вона є продовжувачем ідей, які наші вірні привезли з рідної землі. Отже те, що було й надалі могло бути там, тепер здійснюється тут. Ми розуміємо, що в ситуації, у якій ми опинилися, діє право сильнішого, що все рідне дається важче. Але коли б не було цієї парафії, було б ще важче, а наше життя тут було б набагато складнішим. Не була б громада одним живим організмом, а парафія притягає, як магніт».
Єпископ підкреслив також велике значення зразкової співпраці церкви з ОУП, бо ж це ті самі люди, тому спільно треба долати всі протиріччя і працювати для добра громади. Утрати все-таки є, як з сумом констатував єпископ: «Нас могло бути у два, три, а то й п’ять разів більше. Хтось уклав собі життя по-іншому, хтось стидається, хтось вибрав інший шлях, бо не мав відваги… Все трапляється.
Степан Герчак, один з ініціаторів побудови храму, будучи заодно і головою ілавської ланки ОУП, і паламарем, каже, що без такої єдності, певно, не вдалося б зберегти українство на Ілавщині. А сюди переселено трагічного 1947 р. біля 3000 осіб. Нині, в найкращому разі, на велике свято до церкви приходить 100–150 осіб.
«Тут є українці з Томашів-Люблинського повіту, наприклад Гребенного, є з Перемишля, аж під Сянік і Команчу, – вираховує голова ланки ОУП. – Завдяки церкві і нашим організаціям люди зберегли себе як українці. Але є на Ілавщині ще й такі, що воліють стояти осторонь українського чи то громадського, чи церковного життя. Щоправда, вони іноді появляються на «Післяобідді з українською культурою». Отже, щось їх ще до рідного тягне. Але до церкви не йдуть, хіба що на похорон. Багато таких людей. Та коли б не парафія, не церква і не ОУП, було б ще складніше. Треба підкреслити й те, що багато молоді повиїжджало до Варшави, Ґданська, Ольштина, що теж послаблює нашу громаду».
Історію виникнення ілавської парафії відкриває отець Петро Кушка, колишній ольштинський парох. Це він після відвідин ілав’ян почав цікавитися можливістю створити ілавську парафію і побудувати храм. Перша літургія відправлялася в костелі. Місто передало на потреби української греко-католицької громади старий будинок газового підприємства і прилеглу площу. Перших п’ятнадцять років парафію в будові очолював покійний уже отець Євген Кузьм’як. Потім до Ілави призначено отця Я. Гостинського, який служить у ній своїй пастві уже десять років.
Ювілей ілавської парафії став теж нагодою посадити побіля церкви дуб, який охрестили «Дубом митрополита Андрея». Першу лопату землі поклав до нього єпископ Є. Попович. Відбулося теж освячення нового відремонтованого приходського дому. Ювілей став нагодою для зустрічі і трапези церковної громади на площі коло церкви. ■
