Людмила Лабович ■ ГРОМАДА ■ №16, 2017-04-16
Проводи в традиції жителів Підляшшя – це свято, пов’язане зі стародавнім культом предків. Багато що з колишньої обрядовості збереглося до сьогодні.
Підляське поминання померлих
Одним з живих звичаїв пасхального періоду на Підляшші є поминання померлих. У деяких селах відвідують могили третього або четвертого дня Великодня, в інших – на Проводи, а ще в інших – у свято ЖонМіроносниць. Усе залежить від місцевої традиції. Буває, що на одному цвинтарі моляться двічі, напр., у Чижах священики святять могили і в Провідну неділю, і в Провідний понеділок.
«У Проводную недіелю то все іде з церкви на могєлкі кресни ход, – пояснює Людмила Юзвіюк, жителька села. – А з капліці ідут і встречают їх. Но колісь у недіелю то вельмі мало по могєлках ходілі і молілісь, от десь якіїсь приїежджи, а вже на другі день у понедіелок усіе служилі».
Від певного часу в Чижах люди зустрічаються на могилах близьких переважно в неділю, лише поодинокі місцеві жителі відвідують кладовище в понеділок. Окрім квітів і свічок, вони приносять крашанки і писанки, рідше – шматок великодньої паски. Ця традиція повсюдна на теренах Підляшшя між Бугом і Нарвою. Колись так було і тепер так є.
«На Проводи мусово занести яйко і паску, – говорить Софія Кірдилевич з Дашів. – Так для умерлих розговитися треба, як нам на Велікдень».
«Як приходиш на могєлкі, кажеш «Христос воскрес, Христос воскрес», пацєр зговориш. Положиш тих двіе ієчкі за того, што є Воскресєніє Господнє», – розповідає Зіновія Гаврилюк з Дубич-Церковних.
У минулому приношення освяченої їжі на цвинтар мало не лише символічне, а й дуже практичне значення. Після Проводів кладовище відвідували найбідніші селяни та забирали залишене.
Ще не так давно в підляських селах популярні були сімейні поминальні бесіди коло могили близьких. . Юзвіюк з Чижів згадує: «По службі пуоп посветіт могіли, ну і тогди сядают і гостят. Тут ще у 1983 рокові тоє било. Я помню, бо била. Бралі гориелку, закуску, сядалі коло могілуов. Мнугох там збіралося в купу і гостілі». Сьогодні цей дохристиянський ритуал зберігається лише в окремих підляських селах, напр., у Лосинці.
«Там на майовуй росі…»
Проводи – це свято, яке єднає язичницький культ предків з культом природи, що пробуджується до життя. Ще кількадесят років тому цього дня по підляських селах лунали весняні пісні, які – в залежності від села – звали порізному: рогульками, огульками, веснянками, веснушками. У деяких селах, напр., у Добриводі, частину весняних пісень виконували тільки від Великодня до Проводів (це були рогульки), а інші, що їх звали веснянками – від Проводів до Трійці.
Старші люди з ностальгією згадують час, коли пісня була нерозлучною частиною Проводів: «Вечорамі збіраліся на гуліці молодьож, баби стариейши, – споминає Василь Максим’юк зі Збуча. – Не так як тепер, што ховаються по хатах. Колісь збіраліся, а што голосісти билі, то співалі огулькі».
Одноголосні весняні пісні, часто виконувані на одну мелодію, – це реліктове явище у фольклорі Підляшшя. У давнину вони були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни. Тому й кожна підляська пісня розповідає про пробудження природи, приліт пташок, а також зародження людських почуттів. Тепер ми вже не почуємо цих пісень у селі, радше на різних конкурсах і фестивалях, де вони звучать у виконанні фольклорних колективів і молодих підляських груп «Ранок», «Гілочка» чи «Добрина».
Проводи кількадесят років тому
Колишні, призабуті вже підляські звичаї, які пов’язані з Проводами, мали на меті забезпечити урожай. Обов’язковою стравою у Провідний понеділок була яєчня. У Кривці шкаралупи з яєць кидали на дах хати, бо вірили, що завдяки цьому буде гарна погода і добрий урожай. В інших місцевостях говорили, що родина, яка перша в селі з’їсть яєчню, швидше завершить польові роботи, викопає картоплю тощо.
Після вечері в селі організували спільні забави, які теж мали сприяти майбутньому врожаю. «Вечералі і тогди на гуліцю ходілі, навипередкі біегалі», – говорить 94-літній В. Максим’юк зі Збуча. У деяких селах бігали на поля, де росло жито, бувало, що й качалися по ньому. Вірили, що переможець буде швидше завершувати всі господарські праці.
Того дня також обливалися водою. Цей звичай був живий у Збучі ще в середині 1980-х. ■
