Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №38, 2013-09-22
Українці вимагають більше грошей на свої культурні ініціативи і вважають, що громада кашубів у реґіоні є надто привілейованою, – така інформація з’явилася нещодавно в місцевій пресі на Помор’ї. Герой цих повідомлень, член Головної ради Об’єднання українців у Польщі та голова гуртка у Битові Мирослав Гарасим говорить, що проблеми існують, проте журналіст спробував навмисне посварити кашубську та українську громаду.
«Я хотів наголосити на проблемі, але, звісно, моїм наміром не було загострювання відносин», – говорить М. Гарасим, згадуючи свій 15-літній досвід громадської праці, також спільні проекти з відділенням Кашубсько-Поморського товариства у Битові, Кашубським народним університетом у місцевості Вежица та іншими. Для прикладу, в університеті завдяки кашубсько-українській співпраці проведено ряд спільних майстер-класів, де інструкторами були, зокрема, фахівці з України. За словами М. Гарасима, головна проблема – це брак можливості безпосередньо зустрітися з маршалком воєвідства Мечиславом Струком, з яким можна було б обговорити складні питання. За оцінкою голови гуртка, варто було б, наприклад, задуматися над моделлю, яка функціонує у Вармінсько-Мазурському воєвідстві. Там діє єдина в Польщі реґіональна комісія у справах нацменшин – площина для діалогу з місцевою владою.
З маршалком М. Гарасим хотів би обговорити й пріоритети політики щодо місцевих нацменшин, спільно задуматися над можливими новими джерелами підтримки громад, зокрема, у фінансовому плані. Це важливо, бо сьогодні здобути додаткові кошти на діяльність з Міністерства культури чи від приватних спонсорів – дуже складно. Крім того, у філософію демократичних перетворень у Польщі, також і на децентралізацію гілок влади в державі, була закладена власне підтримка нацменшин з боку самоврядних органів: «Не враховуючи цьогорічних кількох спроб, я вже три роки намагаюся зустрітися з маршалком М. Струком. Після цього в мене склалося враження, що я – громадянин „третьої категорії”. Дивуюсь, що маршалок не хоче поговорити з представником усе-таки не малої частини мешканців цього реґіону», – зізнається М. Гарасим.
Чи це означає, що відносини українців із самоврядною владою в реґіоні не складаються? Ні, бо, як відзначає М. Гарасим, місцеві українці мають дуже добрі відносини з владою Битова, зокрема, у плані підтримки української освіти, а також з іншими навколишніми самоврядними структурами. Непоганими є також відносини з маршалківським управлінням. М. Гарасим завжди може розраховувати на підтримку тутешнього департаменту культури, відповідального за передавання коштів на культуру нацменшин, якщо треба владнати якісь формальності, або коли закінчується термін подачі заявок на дотацію: «Однак проблема не в підході працівників цього департаменту – вони мусять розпоряджатися тим, що мають. Розмовляючи з місцевим журналістом, я хотів вислати сиґнал маршалкові, щоб він ширше подивився на питання присутності і функціонування нацменшин на Помор’ї», – підсумовує М. Гарасим.
Потребу встановлення ефективнішої моделі співробітництва з місцевою владою бачить також голова Поморського відділу ОУП Єлизавета Кремінська. За її словами, було би корисно зустрітися з маршалком, бо по суті в реґіоні не відомо, «з якого ключа» розділяють кошти на нацменшини. Від Поморського воєвідства українці Ґданська отримують, наприклад, 5 тис. злотих на Молодіжний ярмарок і від 5 до 15 тис. на українські фестивалі, які відбувалися в Сопоті. При чому, підтримка в розмірі 5 тис. зл. за такого розмаху свята – це насправді символічна сума. Водночас Є. Кремінська наголошує на проблемі, яка має місце також в інших реґіонах Польщі. Ідеться про те, що кошти на заходи, які мають у назві якусь нацменшину, зовнішні структури передають інколи не пов’язаним з конкретною громадою. Постає питання діяльності уповноваженого воєводи у справах нацменшин. Як говорить голова відділу, останніми роками з його боку також не було жодної ініціативи, не проведено зустрічі в широкому колі нацменшин, і реаґує службовець лише тоді, коли хтось безпосередньо до нього звертається з якоюсь проблемою: «У нас є ґрантові конкурси, можемо подавати свої пропозиції, і на цьому по суті співпраця завершується. У цій ситуації з нашими потребами другій стороні складно бути обізнаним», – говорить Є. Кремінська і додає, що питання підтримки різними гілками реґіональної влади стане більш актуальним у контексті запланованого на 2015 р. Фестивалю української культури в Сопоті: «Без підтримки різних установ, серед них місцевих органів самоврядування, звичайно, нам буде складно організувати цей захід», – ділиться спостереженням Є. Кремінська. Водночас, за її словами, фінансові проблеми стосуються не лише культурних заходів. У Ґданську багато наших дітей вивчає українську мову в пункті навчання при школі № 57. З огляду на широке зацікавлення, частина уроків і додаткових занять, які відбуваються також у вихідні, проходить в одному з залів місцевої домівки ОУП. Слід нагадати, що на таке навчання з державного бюджету в рамках освітньої субвенції на кожного учня виділяється відповідно більше грошей. У зв’язку з цим батьки ґданських малюків неодноразово виходили з проханням до місцевого управління у справах освіти, щоб на ці кошти, наприклад, оснастити зал у домівці. Зокрема, рік тому школа, при якій функціонує пункт навчання, придбала стільці й лавки для мовного класу в домівці, а опісля ще й мультимедійну дошку. Проте батьки, ще в червні цього року виступили з проханням-ініціативою, щоб міське управління освіти взяло на себе фінансування інших заходів, зокрема, інтеґраційних чи навчальних виїздів. З іншого боку, знадобилася б у домівці звукова апаратура, бо, як відзначає Є. Кремінська, навчання мови і зберігання ідентичності просто неможливе без виступів дітей на сцені. Проте досі нема відповіді управління у справах освіти щодо зустрічі для обговорення потреб пункту навчання: «Складається враження, що нас іґнорують», – говорить Є. Кремінська, висловлюючи сподівання, що ця зустріч незабаром усе-таки відбудеться. Голова відділу усвідомлює, що додаткові потреби, можливо, не є стандартними, але, як відзначає, у праці з учнем, представником нацменшини, насправді особливо важливим є те, щоб заохотити його до додаткових зусиль: «Ідеться також про те, щоб діти й батьки відчули, що мають підтримку своєї держави», – влучно підсумовує Є. Кремінська.
З проханням прокоментувати згадані проблеми ми звернулися до Маршалківського управління та Відділення освіти в Ґданську. На час закриття номера відповіді не отримали. Однак з’явилося повідомлення від голови гуртка ОУП у Битові М. Гарасима, що він отримав запрошення на розмову з маршалком М. Струком, яка має відбутися 25 вересня. ■
