(гс)ГРОМАДА№43, 2014-10-26

Українські лідери очікують більше уваги у плані історичної політики та захисту від проявів ксенофобії. Про це говорили на початку жовтня у Варшаві на засіданні спільної Комісії уряду і нацменшин.

Від історичної політики залежить те, як суспільство даної держави сприйматиме минуле. У Польщі великі можливості в цьому плані має Інститут національної пам’яті (ІНП). Його представники під час засідання переконували, що тематика нацменшин, особливо української, німецької, єврейської, ромської та сілезької громади, доволі часто проявлається в дослідницьких чи освітніх ініціативах інституту. Трохи інакше справу бачить голова Українського товариства Григорій Купріянович. У його оцінці, ключовим є те, як державні установи розуміють колективну пам’ять – чи базовану на польському етносі, чи побудовану на основі пам’яті цього етносу та представників нацменшин. На думку Г. Купріяновича, дуже часто має місце перший підхід. Він пригадав, що ІНП та інші державні установи на 70-річчя волинської трагедії ініціювали ряд різноманітних заходів, але практично проіґноровано відзначення річниці депортацій та убивств українського населення на Підляшші і Холмщині. «Важко знайти будь-які дії державних установ, які вказували б на те, що щось поганого трапилося 70 років тому з громадянами Польщі української національності», – говорив Г. Купріянович.
Критично оцінив підхід до «української пам’яті» також голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. Він відзначив, щоправда, вихід ІНП на діалог з українською громадою, однак звернув увагу на диспропорцію між ініціативами щодо роковин волинської трагедії та роковинами депортації українців. П. Тима сказав, що у випадку річниці волинської трагеді практично не згадано про українські жертви конфлікту. Крім того, ініційовано ряд проектів, які збуджували емоції, замість об’єктивного висвітлення минулого. А це, у свою чергу, як наголошував голова ОУП, призвело до зростання аґресії щодо української громади. Невідомі особи 2013 р. нищили та підпалювали греко-католицькі церкви у Польщі, а навіть висловлювалися прямі погрози в бік ОУП.

Багато атак, які виповнюють критерії мови ненависті, появилося на інтернет-форумах. Ксенофобія в мережі появляється також відносно інших груп нацменшин. Тому їх представники у спільній комісії просили про ефективніший моніторинґ з боку держави і зроблення правових кроків. Брак покарання в цьому випадку, як наголошував представник єврейської громади Пйотр Кадльчик, заохочує до чергових атак. Водночас пасивність з боку державних органів знеохочує самі меншинні громади зголошувати чергові порушення. У відповідь, зокрема, уповноважена у справах рівного статусу Малгожата Фушара переконувала у своїй відкритості на проблеми, зголошувані нацменшинами, і заохочувала до тіснішого зв’язку. Особливого зрушення, однак, не слід очікувати, оскільки, як заявила М. Фушара, в бюджеті її відомства немає додаткових коштів на більш активну політику щодо захисту нацменшин.
Під час засідання комісії дуже незрозуміло повів себе представник вірменської нацменшини Ян Абгарович. Проблеми, про які говорили українські лідери, він назвав «брутальною пропаґандою» і сказав, що українці самі винні у зростанні аґресії щодо своєї громади. Думки ці пролунали в «театрі емоцій», некультурно та поза прийнятим порядком виступів. Водночас президія комісії на цей виступ практично ніяк не прореаґувала. Отже виходить, що пасивність, ксенофобія і блокування права на власну оцінку минулого – це в Польщі насправді реальні проблеми нацменшин…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*