Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ 2011-12-16

Коли проф. Стефан Козак 2008/2009 академічного року відходив на пенсію з посади керівника кафедри україністики Варшавського університету (ВУ), то подбав, щоб кафедра мала гідного наступника. Цією особою була історик проф. Тереса Хинчевська-Геннель, тодішня працівниця Польської академії наук. Її переконувала навіть сама ректор ВУ проф. Катажина Халасінська-Мацуков, щоб обняла цю посаду.

Новий декан Факультету лінґвістики і східнослов’янських філологій, до якої належить україністика, проф. Самбор Ґруча в розмові з Т. Хинчевською-Геннель обіцяв сприяти перетворенню кафедри на вищу сходинку, себто інститут. Для цього нова керівник мала подбати про професорський склад. Отримала згоду й енергійно взялася до роботи. Тимчасом з кафедри відійшло двоє непоганих докторів- науковців. На це місце Хинчевська- Геннель хотіла працевлаштувати професорів. Однак декан забрав їй ці штати. Не допомогли протести й прохання. Навіть впливи і прохання проф. С. Козака не допомогли.
Під час головування нової керівник, виникла стара ідея розширити українознавчі навчання, щоб не продукувати безробітних маґістрів. Працівники україністики більшістю голосів проголосували приєднатися до Факультету полоністики вже 2009/2010 академічного року, щоб мати базу професорів і на цій основі заснувати інститут україністики. Цей проект схвалила також вчена рада Факультету польської філології.
Слово у цій ситуації взяли студенти. На студентському форумі україністики (http://grono.net/ukrainistyka) правління Студентського самоврядування кафедри україністики 21 вересня 2009 р. висловило таку оцінку кафедри: “Не беручи до уваги стану будинку, треба звернути увагу на легковажне відношення до окремих спеціалізацій, брак доступу до спеціалістичного обладнання тощо. Студентські анкети не зацікавили пана декана. Обрізано два штати, через що працівники кафедри змушені виробляти жахливу кількість надгодин, яких потім не хотіли їм розрахувати. (…) Сподіваємося, що підтримаєте цю ідею (перенесення на полоністику – яп), тому що Факультет прикладної лінґвістики не в змозі ґарантувати нам відповідні умови до саморозвитку”.
Декан С. Ґруча, м’яко кажучи, не був задоволений рішенням, адже з його структури вибула б одиниця, над якою він має владу. Після індивідуальних розмов декана з викладачами україністики раптом вже ніхто не захотів міняти вивіски місця праці і всі згідні були залишитися на Факультеті прикладної лінґвістики… Доля проф. Хинчевської-Геннель також була вирішена. Декан під кінець академічного року відкликав її з посади керівника кафедри “за дії на шкоду факультету”. Вона досі гірко розчарована позицією декана та браком реакції ректора, а найбільше колишніми своїми працівниками, тепер колеґами в праці, які не підтримали її. Тепер Т. Хинчевська -Геннель на україністиці викладає історію України.
Тимчасом д-р Василь Назарук зробив габілітацію і саме він під час виборів від жовтня 2010 р. став новим шефом. Але не надовго, лише на рік. Відносини між деканом і новим керівником погіршувалися. Після зняття з посади керівника, декан дав йому працю лише на один семестр. Без звання професора В. Назарук ось-ось мав би піти на пенсію. В. Назарук відкликався до вищої влади ВУ з приводу рішення декана дати працю на один семестр. Після раптового відкликання з керівництва В. Назарука 1 жовтня 2011 р., виконавцем обов’язків голови кафедри стала протеже декана д-р габ. Ірина Митник. Серед працівників наступив поділ. Тепер в.о. керівника наводить адміністративні порядки, чи рівень навчання підвищиться – час покаже.
Проблеми україністики вписуються ширше у функціонування факультету. З назви факультету 2009 р. пропав член “філологій східнослов’янських”, а з україністики, білорусистики, русистики ніяка прикладна лінґвістика – це просто класична філологія з курсами відповідної мови. Ще гірше сталося з Інститутом спеціалістичних мов, який став Інститутом культурології і (увага! – яп) антропоцентричної лінґвістики. Рішення про зміни назв навчальних одиниць лежить у компетенції Сенату ВУ. Питання – що означає “антропоцентрична лінґвістика”? Антропоцентричний – це інакше людиноцентричний. По суті всі дії людини антропоцентричні, студенти вивчають же мову людей, не мавп, чи оленів… На такі дії запротестували студенти факультету у відкритому листі до ректора. Вони хочуть старого найменування, мотивуючи, що працедавці не матимуть поняття, що таке “антропоцентрична лінґвістика”, а студенти вивчають спеціалістичні мови. Ці студенти закидають деканові, що на факультеті практикується непотизм, захищаються приватні інтереси і панують уклади. На факультеті працює батько декана проф. Францишек Ґруча (проректор ВУ 1981 р., працюють також теща і шваґерка брата С. Ґручі, що протизаконно – яп), проф. Лукшин, чоловік продекана пані Змарзер. Далі читаємо: “Одних фаворизують, інших знищують. Тільки підлабузники і підсобники можуть розраховувати на працю й науковий та службовий аванс і прихильність декана та його татуся”.
Колишній декан проф. Владислав Фіґарський, який рекомендував проф. С. Ґручу на декана, шокований листом студентів до ректора і перепрошує всю академічну суспільність факультету прикладної лінґвістики за всі неправомірні дії, описані в цьому листі. Дивується теж самому собі за наївну віру в людей, яким колись довірився.
Я попросив декана С. Ґручу прокоментувати події на його факультеті, але він відмовився від зустрічі й розмови. Я також звернувся до ректора ВУ з низкою запитань, які стосуються факультету. Після двократного вислання запитань (15 жовтня і 9 листопада), досі я не отримав відповіді. Бездіяльність ректора має свої причини. За рік вже пані ректор не буде ректором, закінчується каденція і вона хотіла б відійти з омофором добре виконаної роботи.

“Наше слово” №51, 18 грудня 2011 року

Поділитися: