Іван Бакунович ■ КУЛЬТУРА ■ 2008-08-27
{mosimage}
– Тому не ціную троянд шляхетних, що вони не підходять до композиції в картинах. Ціную натомість троянду дику – це поезія. Кохаю дерен. Люблю маки, хоча вони й надто червоні, але мають цікавий кшталт, тому малюю їх більшими, щоб показати небуденну натуру цих польових квітів. Понад усе ціную польові квіти й ті, що ростуть на левадах, які люди не шанують, нищать. А вони ж найгарніші, найтендітніші, правдиві. Саджу у своєму саду польові квіти, бо їх кохаю – то квіти правдиві, вони ушляхетнюють людину, чинять її вільною, нічим не зв’язаною у матеріальному значенні, – так говорив Василь Альбічук, уродженець села Дубровиці-Малої, що на Південному Підляшші.
Для одних дивак, для інших митець
Упокоївся цей підляський художник 22 липня 1995 року на 86 році життя. Панахидою на його могилі почалися цьогорічні урочистості вшанування пам’яті видатного українця. Брали у них участь єпископ пйотрківський Паїсій, представники польського парламенту, мешканці села. Серед них були й ті, що пам’ятають односельчанина, наприклад Микола Василевський, 1934 року народження:
– То була спокійна людина. Нікому не заважав, – згадує, – своє малював. Часто до мене заходив. Мешканці села по-різному ставилися до нього, деякі називали його диваком, глузували з нього. Жив без світла, бо щоб провести електромережу, треба було берізку зрізати, а він не дозволив на це. Природа була для нього всім.
Василь Альбічук 1939 року опинився в Радянському Союзі, потім разом з фронтом повернувся на рідні землі. І тут уже залишився.
– Мешкав у братовій хаті, – додає Василевський. – Жив бідно, але пізніше допоміг йому швагро. Доклав трохи грошей також воєвода, і поставили Василеві хату. Там він малював свої картини, мав свій сад, повен квітів. Мав талант художника від народження. Пам’ятаю, як мав я чотири роки, він вирізьбив мені у дереві коника. Гарний був коник… Пізніше почав малювати і весь час підкреслював, що на грошах йому не залежить. Жив сьогоденням, говорив – по смерті буду мати славу. Так і сталося.
Від Чернігова до Берліна
На похороні було багато людей – його постать тоді вже була славна. Під кінець свого життя вже не малював, не давав ради. За життя найбільше приятелював з односельчанином Павлом Кратом, обмінювався з ним українськими книжками.
– Сорок років ми з ним дружили, – згадує Павло Крат. – Малював людям макатки, портрети. Так заробляв і з того жив. Справді віджив, коли отримав військову пенсію: Василь пройшов- бо шлях від Чернігова до Берліна. Потім побудував хату і завів сад, повний квітів, весь час його малював. Листи до нього писали з цілого світу, навіть із Японії. Як до нього не ставилися односельчани, то треба сказати, що всі його шанували.
Василь Альбічук більшість свого життя провів у Дубровиці-Малій, тут він і упокоївся. Найбільша збірка його картин знаходиться у музеї в Білій- Підляській. Та Альбічук був не лише художником, а також поетом. Його вірші, написані українською мовою, рідко друкувалися за життя. Найповніша збірка поезії була поміщена 2005 р. в 5 томі “Українського літературного провулка”.
Василь Альбічук
Післявоєнний 1946 р.
Пролог
І.
1 Є групи з націй, що рівняють
до банди нації другі,
а свою націю возвишають
до висоти своїх богів.
2 Хвальба завжди чужа для Правди,
хвальба зо лжою не сама
зміняють, оминають факти,
гласять про те чого нема.
31 своїм духом ксенофобним
руйнують етику мораль,
на шкоду міжлюдської згоди,
в не користь спільного Добра.
4 Нема “святих”, нема “бандицьких”, –
всі мирні нації на землі!
В всіх націях знайдуть ріжні
“відхили” їх “головари”.
5 Ціх націй, котри прагнуть ладу
і справедливості від влад,
таких не можна обвинути
за злочин їхніх груп і банд.
6 Несправедливе: обвіняти
всіх німців за сумний націзм,
або вину усю складати
на росіян за станілізм.
7 Хоть Берія і Джугашвілі
були грузінами вони,
за їхні масови розстріли
народ грузінски без вини.
8 Бо кажда нація – народи
бажають однаково всі
Спокою, ладу і свободи
і Правди на своїй Землі.
9 На тій землі, де народились,
на батьківських своїх піснях,
де предки їх лежать в могилах,
де праця утвар й власний дах.
10 Земля, любов, сімья і праця
такий був – є селянський світ,
хто з природою в приязні,
той против революций, вбивств.
11 Всім Розум Праця найважніши
вартості людськи для життя,
потрібні скрізь в селі і в місті,
у фабриках і на полях.
12 Скрізь ріжні нації истнують,
розкидані на всій землі,
де Праця Розум; там панують
достаток й згода між людьми.
13 Де диктатури причинялись
до зміни ладу у селі,
а влада від селян анулювала
права на власність до землі.
14 1 вождь народів оставався
незмінним для своїх ідей,
вивозами, мішаньєм наций
єднав, казармовав людей.
15 Вожді підвладні приклад брали
з ідей великого вождя,
старий на новий лад зміняли,
під зміну шли народ земля.
16 Сільски традицьї, звичаї,
патриархальний лад сем’ї,
революційно все зміняли
на земский рай, на комунізм.
17 Но “рай” майбутній не з’являвся
що обіцяв всім комунізм,
а комунізм перетворявся
в неволю для людей усіх.
18 Запам’ятала Україна
про голод сталінських планів
сімей селянських при їх хатинах
лежащих мертвих на землі.
19 За голод, вивоз, семей втрати,
за міліони жертв в войні,
кого люд має обвіняти? –
за голод, смерть на їх творців?
20 Ні революції, ні войни,
ні партії, ні їх вожді, –
а Правда – Етика в законах
скрепила б згоду між людьми.
21 3 них хто інакше розуміють
себе возносить вижей всіх
панують і про владу мріють
для власних користи своїх.
22 Щоб жити з праць других народів,
і забирати землі їх,
а владу, право і свободу
тримати все в руках “своїх”.
23 Такиї склонності людини
в своїй моральній наготі
є понижаючо злочинні
про владу в трійній висоті.
24 Хто розум, совість має – кождий
всю правду зрозуміє з нас:
дани життя, земля, природа,
для всіх народів, націй, рас!
2І Що нацьї штучно не творились
вождями, партьями, людьми,
під впливом визших сил з’явились
з своїми мовами вони.
26 1 не повинна підлягати
нація одна другій,
повинна кожда зберегати
етноприродній звичай свій!
27 Ненавість, котра загрожає
етнічній згоді між людьми,
та низість людська випливає
з пусто духовної пітьми.
28 Є Розум, Совість і Співчуття
найвизши вартості душі
природою надане людям
як протиставність злу і лжі.
29 Що “Протиставність” хто йї має,
є перша сила проти зла,
людину каждую зближає
до згоди, Правди, до Добра!
“Наше слово” №35, 31 серпня 2008 року {moscomment}
