Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №33, 2016-08-14
Ювілейний, уже 50-й Міжнародний органний фестиваль у Кошаліні – це небуденна подія. Це один з найбільших, найстаріших і найпрестижніших фестивалів у Польщі.
«Кошалінський органний фестиваль – це унікальне поєднання світового класу музики, неймовірного звучання органу та знаменитих вокальних талантів», – відзначив президент Кошаліна Пйотр Єдлінський. Саме таке поєднання дає можливість насолоджуватись органною, хоровою, симфонічною та камерною музикою не лише в Кошаліні, а й у Бялоґарді, Боболицях, Дарлові, Дзвіжині, Мєльні, Сарбінові та Щецинку, оскільки органний фестиваль – це багато концертів у різних містах на Західному Помор’ї в Польщі. У програмі концертів усім відомі музичні шедеври Баха, Моцарта, Гайдна, Бортнянського, Веделя та інших світової слави композиторів. Твори українських композиторів виконував вокальний ансамбль «Калофонія» зі Львова, який представив публіці програму «Зі сторінок львівських ірмологіонів». Публіка нагородила ансамбль оваціями.
Про історію та діяльність колективу я розмовляла з його художнім керівником, отцем-дияконом Тарасом Грудовим.
Як постала «Калофонія»?
Ансамбль «Калофонія» (з грецької – прекраснозвучний) був заснований 2001 р. з ініціативи Юрія Ясиновського та Олександра Козиренка – професорів Львівської державної музичної академії імені Миколи Лисенка. В основу створення ансамблю лягло бажання відновити давні традиції українського церковного співу. Спочатку в ансамблі співала невелика кількість студентів-реґентів, а згодом ансамбль вийшов на професійний рівень і в ньому почали співати випускники музичної академії та співаки, які мали досвід хорового і вокального співу. Відтак ансамбль став учасником багатьох музичних фестивалів. Він почав виступати по всій Україні і за кордоном.
Під час кошалінського концерту ми почули львівські ірмологіони, також твори Бортнянського і Веделя. А який репертуар ансамбль виконує насам-перед?
Перш за все ми займаємося тради-цією монодичного співу, який був зафіксований з т.зв. кулизмом. Наприкінці XVI ст. появляються перші, принаймні історичні, рукописи де наявна вже т.зв. київська нотація, тобто київський більш сучасний запис нот. Більша частина нашого репертуару становить саме ці давні українські монодичні піснеспіви, які потім перейшли в друковані ірмологіони XVII, XVIII, початку XIX століття, коли стали вони не тільки рукописами, а й т.зв. першодруками.
