Публікацію підготував Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ №17, 2015-04-26
Місцева політика пам’яті та історичні документи
Закінчення з попереднього номера
Конструювання потрібної історії
Автором найновішого дослідження про В’язівницю (і не тільки) є Томаш Береза, насамперед працівник, а потім історик з Інституту національної пам’яті у Ряшеві. У книжці «Кругом Пискорович» (Ряшів 2013 р.) якраз у контексті 17 квітня 1945 р. він написав: «Під кутом стратегічних цілей напад УПА на В’язівницю випливав з бажання зліквідувати один з останніх „польських островів” у правобережній частині Ярославського повіту» (с. 216). Тут важливе одне: щодо поляків УПА – це аналог гітлерівців, які прагнули вбити на підконтрольній території всіх жидів.
А от з аналізу публікованого нижче документа випливає, що український наступ не мав відплатного, а лише випереджувальний характер. Ішлося про припинення дальніших убивств. Українським повстанцям було відомо, що 17 квітня польські формування з В’язівниці та Курилівки мали знищити українські села на захід і південь від Синявських лісів. «Саме цього дня в село В’язівницю мало приїхати більше бандитів, зробити акцію і спалити всі українські села, які лежали біля лісу» – відзначено в ньому. Ця інформація може пояснити причини того, чому ввечері 17 квітня відділи НОВ (поль. Narodowa Organizacja Wojskowa) могли вдарити на Пискоровичі. Вони і без наступу УПА на В’язівницю вже запланували власний. Отож несподіваний наступ УПА змінив їх план. Він так і не урятував Пискорович (поляки знали, що УПА у В’язівниці не повезло), проте не дозволив партизанам з В’язівниці вдарити від півдня та піти на з’єднання з відділами НОВ, які надійшли з півночі. Час українського Великодня, обраний обома сторонами для наступу, виявився зустрічним: ні одній зі сторін не вдалося досягти бажаного результату. НОВ знищила тільки Пискоровичі та швидко відступила, а УПА, ледь не будучи розбитою у В’язівниці, відступила під польським переслідуванням у радавські ліси. Позитивним наслідком акції проти бандитів у В’язівниці було обопільне зменшення втрат. Т. Береза написав, що внаслідок цього кількість убитих поляків потім різко зменшилася (с. 234).
Ілюзорна історіографія як слугиня реальної політики пам’яті
Т. Береза не зумів установити сил УПА і СКВ, які брали участь в акції. Він їх перевищив. Усупереч його посиланням у звітах нема мови про участь чоти зі сотні «Месники»-2 та СКВ «Вовк». І тому його реконструкція перебігу наступу не відповідає нібито вивченим ним документам. Непрофесійна є і та ситуація, коли він, посилаючись у примітці на звіт СКВ «Рама», де перераховані відділи – учасники наступу, у тексті книжки пише щось інше. Достатньо звірити з архівними матеріалами інші посилання Т. Берези, щоб виявити, що цей історик не вмів чи не хотів читати документів. І так у документі «Historie opisane SKW „Fala” 1945 rok» (AIPN Rz 107/1616, t. 1, k. 8–12) нема ні слова про акцію на В’язівницю; також за шифром AIPN Rz 072/1, t. 48, k. 14, де він знайшов звіт кущового «Бур’яна» з 6 січня 1946 р., такого звіту нема (див. прим. 4 і 3 на стор. 213 і 212).
Публікований поруч звіт СКВ «Рама» про участь цього формування в наступі на бандитів у В’язівниці, а також загальний перебіг і наслідки цієї акції – це другий на сьогодні відомий звіт української сторони про цю акцію. Його підготував «Черемош», військовий референт ІІ району Округи «Батурин» Закерзонського Краю. Документ зберігається в архіві Ряшівського відділу Інституту національної пам’яті під шифром IPN-Rz 072/1, t. 23, k. 62.
Публікуються так само фотографії з В’язівниці. За їх надання дякую пані Богуславі Палковій з Тернополя. Вона, будучи ученицею Учительської семінарії в Криниці, влітку 1942 або 1943 р. опікувалася дітьми з українського садка в селі над Сяном. ■
_______________________
Протокол бою зведеного СКВ «Рама» разом з відділом командира «Шума» дня 17 IV 1945 р. в селі В’язівниця повіту Ярослав
До села В’язівниця з’їхалась МО з сіл Молодич, Радава і Запалів разом з цивільними озброєними бандами, які були в цих селах. Крім цього, в селі В’язівниця була станиця МО і майже всі цивілі мали зброю. У селі на фільварку кватирувало понад 40 більшовиків і група Війська Польського (число невідоме). Усіх мужчин під зброєю було понад 1000 осіб. Звідси роз’їжджались щодня по українських селах та рабували і палили.
Щоб запобігти грабункам, командир «Залізняк» зібрав відділ і розбив польську бандитську базу. В акції на село В’язівницю брав участь СКВ «Рама» в числі 15 стрільців і «Хвиля» в числі 9 стрільців.
На акцію вирушено дня 17 IV о годині 23. Переходили через річку Любачівку. Залишено СКВ «Хвиля» під селом Манастир на мості на заставі, щоб не допустити помочі з міста Сіняви. Чота командира «Мокрого» відійшла атакувати польське бандитське село Півода і тим самим перетяти шосу Ярослав-В’язівниця. Три чоти зайшли село з північного заходу від ріки Сян. П’ята чота ввійшла всередину села з північного сходу.
Коли наші розгорнулись у розстрільну, почало світати. Саме тоді в’їхала на нашу заставу під селом Манастир польська банда «Радвана» в числі 60 чоловік. Підпустивши [їх] близько, наші відкрили вогонь, убиваючи 2 бандитів, а 6 ранили. Банда почала наступати та відкрила сильно огонь. Наші під сильним обстрілом відступили, не маючи втрат. Банда в’їхала в село, зрабувала кілька корів та вбила одного українського хлопця, Нестора Ярослава літ 20. По грабунках банда від’їхала до села Червона Воля. Саме цього дня за село В’язівниця мало приїхати більше банди та зробити акцію і спалити всі українські села, які знаходились попри ліс.
В цей час, коли в’їхала банда на нашу заставу, почав відділ атакувати на село. Банда в селі так безпечно себе почувала, що не мала жодних стійок. СКВ «Рама» наступав разом з одною чотою на фільварок, де були більшовики і МО. Чота і СКВ окружили фільварок, спалили всі дерев’яні доми та замкнули своїм перстенем в двох мурованих домах більшовиків і МО. У селі зв’язався бій, який тривав 3,5 години. Більша половина села була у вогні.
Чота командира «Мокрого», яка мала атакували село Піводу, підійшла запізно, бо Півода була вже обставлена бандою. Підійшовши під село, чота стрінулась з сильним ворожим вогнем і мусила відступати до лісу. Польська банда в числі 50 чоловік обійшла краєм Лапаївського лісу до села Нелипковичі по шосу. в цей спосіб перетяли нашим поле відступу.
На фільварку вбито 6 чоловік ВП, які були перед мурами. Жертви ворога, які були в мурах, невідомі, бо мурів не здобуто. По скінченню акції дві чоти і СКВ відступили на цвинтар. Третя чота обстрілювала дальше більшовиків, які були на фільварку.
Банда з села Півода, яка перейшла нашим дорогу від лісу, почала наступати та обстрілювати наші чоти. Командир «Залізняк» стягнув чоту з фільварку, розгорнув чоту в розстрільну і почав атакувати наступаючу від лісу банду. Банда, стрінувшись з сильним вогнем, кинулася в розтіч, залишаючи на полі бою багато своїх трупів. О годині 8 наші добились до лісу званий Бір.
Втрати ворога виносять понад 270 бандитів. З нашої сторони було вбитих 9 стрільців, у тім 2 з СКВ, а 5 легко ранених (один з СКВ). З СКВ впав стрілець «Баран» і стрілець «Граб». Стрілець «Мороз» зістав легко ранений в рам’я. По розгромленню бандитської бази, усі банди втекли за річку Сян. На наші села нападали меншими групами.
[
