Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №44, 2012-10-28
Наприкінці вересня у Варшаві відбувся семінар, присвячений реалізації положень Європейської хартії реґіональних мов та мов меншин, яку Польща підписала 2009 р. У дискусіях взяли участь експерти Ради Європи, представники державної влади та лідери меншин. Європейські експерти особливо наголошували на такому завданні держави, як заохочення людей використовувати рідну мову на всіх рівнях громадського життя.
Ідеться про те, щоб рідною мовою максимально користуватися у шкільництві, адміністрації, мас-медіа тощо. Самі нацменшини найбільш критично оцінили відносини з самоврядуванням та громадськими радіо і телебаченням. Вони відзначали, що потрібні заходи задля побудови серед загалу суспільства толерантного підходу до меншин та їхніх мов.
Семінар поділено на окремі зустрічі з кожною громадою. Українців у дискусіях представляли: голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, голова Українського товариства в Польщі Григорій Купріянович, член Головної ради Союзу українців Підляшшя Андрій Єкатеринчук та головний редактор «Нашого слова» Ярослав Присташ. Наші лідери зосередилися на таких питаннях, як мовні наслідки перепису населення 2011 р., відносини з самоврядуванням та освіта. У їхній оцінці, через невідповідне проведення й підрахунок даних перепис «дасть імовірні, а не дійсні результати». Крім того, і перепис, і закони щодо нацменшин у Польщі не розрізняють таких питань, як-от національна і мовна ідентифікація. А це має значення, зокрема, на Підляшші, на що звертали увагу Г. Купріянович та А. Єкатеринчук. Саме в цьому реґіоні, з огляду на денаціоналізаційну політику в період комуністичної Польщі, існує значна розбіжність між відсотком людей, які говорять українською мовою або її говіркою, і тими, що признаються до української національності. Ця національність унаслідок історичних обставин у багатьох випадках замінювалася білоруською ідентифікацією. На рівні ґмін на Підляшші бувають випадки втручання службовців, які представляють білоруську громаду, і це має такий результат, що історичні україномовні назви місцевостей програють з їхніми варіантами сучасною білоруською мовою. В оцінці наших лідерів, брак досліджень таких питань, а також їхня «невловимість» у переписі населення доводить до того, що українська мова не набуває ґарантованого хартією захисту.
На думку П. Тими, одне з найбільш неґативних явищ – це брак ініціатив із популяризації мови меншин. Це особливо простежується на рівні самоврядування, де ґміни чи повіти не проявляють зацікавлення в багатокультурності. Для прикладу, навіть якщо наші дерев’яні церкви здобудуть статус архітектурних пам’яток, то на інформаційних таблицях біля них практично немає повідомлення українською мовою. При чому англійською чи німецькою вони є.
Під час зустрічі схвально оцінено минулорічне прийняття стратегії навчання української мови, проте з огляду на короткий час дії важко було оцінити ефективність цього механізму. Блок освітніх українських проблем – широкий, його відкрити може хоча б відсутність «прикріпленого» до Міністерства освіти відомства для постійного моніторинґу. Такої структури наша освіта потребує з огляду на розпорошення громади по всій державі чи брак зрозуміння знову ж таки на рівні органів самоуправління. Крім того, маємо проблему з продовжуванням навчання української мови у середній школі, та з охопленням цього роду освітою дорослих людей. Ось тому й кількість користувачів та носіїв української мови небезпечно скорочується.
Якщо спробувати підсумувати голоси наших лідерів, то основною проблемою виявляється те, що держава не зовсім використовує хартію як механізм захисту і розвитку української мови. Образно це виглядає так, що на центральному рівні створено правові рамки і вважають, що цього достатньо для захисту меншин та їхніх мов. Результатом семінару мали бути пропозиції конкретних дій. Отже, українська сторона, зокрема, очікувала б утворення згадуваного органу для нагляду за освітніми процесами, більшої активності держави. Тут особливо йдеться про те, щоб центральна влада допомагала владі на нижчому рівні зрозуміти, що меншини – це не зайве обтяження, а просто багатство і зовсім вимірні користі.
Польща 2010 р. склала до Ради Європи свій перший звіт з реалізації положень. Пізніше над Віслу приїжджали європейські експерти, які так само, як і цього року, зустрічалися з меншинами та представниками державної влади. Висновки й ознайомлення з проблемами завершилися рекомендаціями для Польщі. Отож 2013 р. повинен бути черговий польський звіт, при чому вже сьогодні на веб-сторінці Міністерства адміністрації і цифризації (відповідає за справи меншин) висловлено сподівання на його високу оцінку в Європі. Досягнення такого визнання здається дуже простим – вистачить втілити в життя те, про що наприкінці вересня говорили українці, євреї, білоруси, німці та інші, хто брав участь у дискусіях на тему хартії. ■
