ПОЛЬСЬКО-український кордон: не встигнемо до Євро-2012

Якуб ЛогіновУКРАЇНА2011-01-27

Чемпіонат Європи з футболу розпочнеться вже за півтора року, а ситуація на кордоні між країнами-організаторами далі залишається “неєвропейською”. Коли УЄФА 2007 р. Надала нашим країнам право організування чемпіонату, уряди у Варшаві та Києві домовилися про відкриття до 2012 р. восьми нових пунктів пропуску. Сьогодні вже відомо, що цього плану не виконаємо навіть наполовину: польський уряд прийняв документ, в якому згадується про відкриття перед чемпіонатом лише двох нових пунктів перетину кордону (Долгобичів-Угринів та Мальговиці-Нижанковичі) – проте це тільки оптимістичний варіант.

Навіть якби тепер максимально прискорити процес узгодження, проектування та реалізації прикордонних інвестицій, здійснити попередні плани до 2012 р. не вдасться. А слід пам’ятати, що концепція збільшення до 2012 р. кількості пунктів пропуску з нинішніх 12-ти до 20-ти – це був усе ж таки план-мінімум. Адже згідно зі стандартами ЄС, пропускні пункти повинні бути не далі, ніж за 10-15 км один від одного. Про те, що вони мають бути доступні також для пішоходів, велосипедистів чи інвалідів, згадувати не треба. Тож чому не вийшов навіть план-мінімум? Як твердять у польському МЗС, винна в цьому українська сторона, оскільки Варшава вже декілька років поспіль чекає відповіді Києва на дипломатичні ноти в справі нових кордонних переходів. Українське МЗС пояснює таку ситуацію бюджетними проблемами. Коли 2007 р. виник план будівництва нових восьми переходів, в Україні була добра кон’юнктура, проте вже наступного року розпочалася криза. У ситуації, коли для уникнення банкрутства Україна мусила скористатися допомогою Міжнародного валютного фонду, необхідне було різання витрат. Інвестиції, в тому числі прикордонні, були першими в списку.
Однак цікаве інше. Не від сьогодні відомо, що Україна – це радше незаможна держава, яка, на відміну від Польщі, не має широких можливостей фінансування своїх інвестицій із фондів ЄС. Проте проекти нових пунктів перетину кордону, запропоновані поляками, вражають своєю сучасністю, високою якістю… і ціною. Польська сторона мала б знати, що в Україні на такі дорогі проекти не вистачить грошей. Зрештою, і для Польщі вони були б занадто дорогими, якби не допомога ЄС. У нинішній ситуації слід було б прийняти іншу стратегію: побудувати відразу кільканадцять невеликих, тимчасових терміналів, з найдешевших матеріалів, – а потім цю інфраструктуру розширювати. Слід також мати на увазі, що пропускні пункти на цьому кордоні будуть потрібні лише 20-30 років, пізніше, як сподіваються і Варшава, і Київ, Україна мала б долучити до європейської спільноти. Тим часом поляки пропонують будівництво на кордоні справжніх палаців, з найдорожчих матеріалів, експлуатація яких розрахована на 70-100 років. Невже польське МЗС не вірить в успішність своєї зовнішньої політики, яка передбачає сприяння швидкому вступові України до ЄС?
На польсько-українському кордоні є тільки два переходи, на яких польські та українські служби проводять спільний прикордонний і митний контроль. Ідеться про пункти пропуску Коростенко-Смільниця та Зосин-Устилуг.
Як показує практика, така схема значно більш дієва – оскільки паспорти і баґаж перевіряють спільно польський та український прикордонник і митник. Інша важлива перевага спільних польсько-українських перевірок – це більша прозорість процесу. Якщо український та польський прикордонники працюють спільно та дивляться один одному на руки, існує набагато менше можливостей для корупції, в тому числі пропуску деяких подорожніх поза чергою, за відповідний хабар. Отож не дивно, що час очікування на перетин кордону в Коростенку та Зосині – відносно невеликий. Те саме можна сказати й про пункти пропуску Убля-Малий Березний та Велке-Слеменце-Малі Сельменці на українсько-словацькому кордоні. МЗС Польщі та України вже декілька років тому домовилися про те, що в майбутньому всі пункти пропуску на нашому кордоні мають працювати саме за таким принципом. У такій ситуації може дивувати те, що всупереч цим домовленостям нові пункти пропуску проектуються за старою, радянською системою (тобто це фактично два окремі термінали: польський та український,розділені нейтральною зоною).
Візьмімо такий приклад – модернізований за багато мільйонів євро пункт пропуску Гребенне-Рава-Руська. Чи ця великомасштабна модернізація щось змінила в питанні часу очікування на перетин кордону? Що стосується виїзду з Польщі – це справді так, при виїзді вже немає черги. Однак на в’їзд до Польщі з боку України надалі треба очікувати багато годин. Навіть автобуси, які перетинають кордон поза чергою, втрачають у Гребенному 3-5 годин.
І хоч реконструкція пропускного пункту поглинула тут кільканадцять мільйонів злотих, у проекті “забули” передбачити смугу для пішоходів та велосипедистів. У чому полягає причина цієї дискримінації? Цього ніхто з чиновників навіть не збирається пояснювати, перекидаючи відповідальність на інше відомство. Кожний, хто перетинав польсько-український кордон, чудово знає, що головна причина черг – це зовсім не погана інфраструктура, але радше “людський фактор”. Повернімося до цього ж пункту пропуску Гребенне-Рава-Руська.
На пункт пропуску опівночі прибуває рейсовий автобус, який прямує до Варшави. Автомобілів тут посеред ночі мало, але і так автобус їде зеленою смугою, обходить чергу та відразу прибуває на пункт прикордонного й митного контролю. Однак майже завжди мусить минути 20-30 хв., щоб до автобуса підійшов польський прикордонник. Він забирає паспорти і зникає з ними на наступні 30-60 хв. Потім паспорти віддають, але на митний контроль знову доводиться чекати 20-30 хв. Сам митний огляд забирає чергових півгодини, а то й більше. Разом, як не дивись, включно з українською перевіркою та часом, витраченим на під’їзній брамі, назбирається щонайменше 3 години. І це в тому випадку, коли їдемо автобусом, який має абсолютну першість перед легковими автомобілями, їде посеред ночі, коли немає пробок на дорогах, та ще його відправляють у найсучаснішому пункті пропуску, який щойно пройшов реконструкцію. Не треба додавати, що на близько 20 сучасних смуг для паспортного та митного контролю, у Гребенному працюють лише п’ять. Не вистачає прикордонників та митників? Напевно так, однак чому польська прикордонна і митна служби не скажуть цього відверто? А навпаки, прес-секретар польської прикордонної служби завжди говорить, що все гаразд. А пробки, штучне гальмування руху, кадрові проблеми і корупція? Про це їм нічого не відомо, радять подивитися на офіційні показники щодо часу перетину кордону на сайті: http://granica.gov.pl/ – згідно з його даними, пробок немає взагалі, кордон можна перетнути протягом години, а то і швидше. А те, що вказаний на цьому сайті час очікування аж ніяк не відповідає дійсності? “Це вже не наша справа, мабуть, винуваті українці”, – говорить керівництво цих служб.
Здавалося, що підготовка до Євро-2012 стане неповторним шансом для розвитку інфраструктури пунктів пропуску. Сьогодні вже відомо, що цей шанс ми втратили.

“Наше слово” №5, 30 cічня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*