Тадей Карабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-01-28
{mosimage} Іван Златокудр, Кольорами нетривожними, Видавництво “Дот”, Лігниця 2009, 120 с.
Нова збірка віршів Івана Златокудра “Кольорами нетривожними” вийшла у видавництві “Дот” у Лігниці восени 2009 р. Томик поезій автор поділив на чотири розділи. У кожному умовному розділі – однакова кількість віршів.
І. Златокудр на мапі української поезії, зокрема в нашому літературному середовищі в Польщі, виступає як представник верлібру, тобто білого вірша: без рим, проте з підкресленням організованості тексту, що має внутрішню інтонацію, яка надає поезії емоційного простору.
Поет народився 7 квітня 1930 р. в підльвівських Винниках, але від кінця 50-х рр. живе і творчо працює в місцевості Куниці-Лігницькі. Він є членом спілки польських літераторів у Вроцлаві. Читач знає поета з його творчості, яка публікувалася в “Нашому слові”, “Українських календарях”, “Українських альманахах” та в “Українському літературному провулку”. І. Златокудр друкувався в альманахах, антологіях, журналах і газетах у Польщі, Україні, Сербії, Австралії та в Ізраїлі. Виступав також з перекладами польської поезії, зокрема віршів поетів другої половини ХХ ст., показуючи тим майстерність свого таланту.
У доробку поета – шість збірок віршів, серед яких важливе місце займає збірка “Веселки печалі” (“Тирса”, Варшава 2000), де поет неначебто висловив мовою поезії своє літературне “я” – схиляючись до емоційного верлібру, без стилізації, яка помітна ще в збірці “Пейзажі” (Видавництво ГП УСКТ, Варшава 1981) чи в польськомовній збірці “Czarnobylskiej Madonnie” (1995), де вірші І. Златокудра перекладали Тадеуш Хрусцєлевський (1920-2005), Зиґмунт-Юзеф Рибак та Едвард Зих. Я невипадково підкреслюю перекладачів поезії І. Златокудра, бо це – рідкісне явище контактів через слово з відомими польськими перекладачами східнослов’янських літератур. І. Златокудр має дар спілкування, про що ми дізнаємося з надрукованої у дев’ятому томі “Українського літературного провулка” надзвичайно цікавої епістолярії з поетом Дмитром Нитченком-Чубом (1905-1999), який після закінчення ІІ Світової війни жив у Ньюпорті в Австралії як еміґрант. Дружні контакти І. Златокудра з українськими письменниками Польщі, зокрема з поетесою Мілею Лучак, слід трактувати як невід’ємну частину життя та творчості поета.
Збірка “Кольорами нетривожними” вводить читача у світ поезії автора, в описи рідної землі, її живописність і неповторність. Це виразне звернення до обрію дитинства: Винників з його архітектурою та людьми, лісами й навколишнім краєвидом, де поет любить бувати і звідки черпає наснагу для творчості: “вечір нечутно зайшов/ у наш двір…// батько/- в майстерні -/ столи смерекові/ рубанком/ листав// мрійний каганець місяцевий/ до світанку горів// Вірш мій/ – найперший -/ пахне смолою/ дрімучих/ борів” (с.5). Ця згадка минулого відкриває зачинене й оживає в поетичній свідомості щемливим образом, доносячи до нас давно пережиті події, підкреслені природою (дрімучі бори – у них смереки, з яких батько робив столи).
Лірика І. Златокудра – це особиста, щира сповідь: “вірш/ напровесні/ пишу// ліс/ дім мій// на столі тесаному батьковим стругом/ ліхтар сонцевий над книгою розкритою// метафори із вирію вертають ключами// курличуть (с. 7) і ліричне сповнення себе “подаруй мені ніч/ папоротеву ніч мені подаруй// в високе полум’я мене зачаруй// я тебе вустами як жар розвогню/ в дикий квіт зацілую” (с. 45).
Збірку поета можна поділити за тематикою на дві частини. Перша – це вже згадувані описи природи, але як спомини, а друга – це любовна лірика, тема невичерпна і завжди актуальна у творчості І. Златокудра.
Через те що першу частину характеризує мініатюрність і своєрідна стилізація в сторону споминів (цикли “Із пісні долі” та “Білу троянду з колючкою інею”), тому любовна лірика незбагненно інтимна та щира, зачудована й метафізична: “ми з тобою ділилися яблуком/ що з дерева любові/ під зорепадами поцілунків/ повнею білою круглились груди/ твої // під повіками примруженими/ плила жар-птахою/ ніч” (ст. 41). Любовну лірику поета характеризує мальовничість та мінімалізм вислову, для поета багатозначним може бути одне слово, а рядок, де звучить опис – це лишень додаток до суто Златокудрового вислову: “подаруй мені зорю/ котру ти зірвеш із віт вишневої повні/ в солов’ями розвеснену ніч/ я поведу тебе крізь сни любовні/ невигаданих стріч” (ст. 31).
Лірика Івана Златокудра – це сакралізована розповідь про особисті переживання. І хоч збірка “Кольорами нетривожними” складається з тематично суцільних творів, кожен вірш є окремою “мініатюркою” сутності поета. Кожен несе іншу емоційну напругу та музику слова. Прикладом високої майстерності є твір зі с. 91: “коли плаче одно дерево/ це лірика// коли плаче увесь бір/ це розпач// коли заквітає у хащах перша квітка/ це заповідь довгожданого сонцесходу// коли уся пуща вкривається квіттям/ це великдень”. У цьому творі чергуються порівняння аж до кульмінації, де природу, яка оживає після зими, поет порівнює з Великоднем -Воскресінням – тобто найвищою сакралізованою екстатичністю надії.
Іван Златокудр не звужує ліричного “я” на особистому вимірі, але розбудовує “свій” простір лишень характерними для нього мотивами: любові, чекання, снаги, зустрічі, відчаю та прощання. Відвічні мотиви існування він унаочнює споминами, а жар кохання підсилює емоціями та жагучим еротизмом (цикл “Голубий наперсток неба”, де поет зібрав верлібри про кохання). Особливо майстерний у темі є вірш на с. 29: “чи пам’ятаю тамту ніч// дика троянда// розкрила усі пелюстки/ під вогнистими цілунками/ п’янких зірниць// заворожених/ тобою/ зір”. Тут проглядається конфіґуративність та символіка, де нічого безпосередньо не сказано, але все якби відкрите перед читачем через емоційну мову.
Подібним у вислові є вірш на с. 39, де темою є сповнення любові чи радше її кульмінаційний період – весілля. Цей твір, занурений в українську весільну традицію, нагадує про символи весілля: музику, радість, кришталеві чаші, “питі до дна”. Він є також вагомим висловом поета про давні звичаї, про традиції, які передаються рідним народом, та вірою у велич образу, перенесеного з батьківської землі до далекого та чужинного світу.
Твори найновішої збірки І. Златокудра можна оцінювати в категоріях імпресій, їм притаманна глибока вразливість та легкість конструкції поетичного вираження. Це життєписне багатовимірне полотно в слові, яке засвідчує те, що поет живе творчістю і є в стані захопити своєю вдумливою лірикою.
“Наше слово” №5, 31 січня 2010 року {moscomment}
