Повзучість та млявість

(гс)РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№13, 2015-03-29

Agnieszka Korniejenko, „Рełzająca wojna”, Kraków 2014, 128 s.

korniejРічниці Майдану, захоплення Росією Криму та її аґресії у Східній Україні вже пройшли. Світ висловив обурення, трохи економічно натиснув на аґресора і дещо матеріально підтримав Україну, однак не наважився допомогти їй рішуче відштовхнути нападників. І здається, що найбільш охоче повернувся б до того стану, коли спокійно роблять бізнес з тим, хто вважає, що танки і карабіни можна купити в поблизькій крамниці. Міжнародна спільнота своїм страхом перед відкритим конфліктом показала, що аґресор може його використовувати для підпорядкування собі інших. Отже, насправді Захід, крім круглих слів, не знайшов адекватної відповіді на той вид аґресії, який застосував президент Путін. І саме цим питанням зайнялася Агнешка Корнієнко. Результатом стала видана ще минулого року книжка «Pełzajaca wojna» («Повзуча війна»). Публікація, радше, не вносить багато нового, однак дозволяє поскладати частинки, з яких Москва побудувала свою тактику нищення Києва, котрий знову наважився йти в іншому, ніж Росія, напрямку. Корнієнко зосереджується на тому моменті, в якому найкраще видно «повзучу тактику» Москви. Авторка книжки звертає увагу, зокрема, на «газові війни», улаштовані Росією, на «зелених чоловічків у Криму», яких аґресор використовував для забезпечення анонімності. Аналізуючи нову формулу аґресії, Корнієнко описує різні дестабілізаційні кроки Росії в Україні, пропаґандистське використання мас-медіа і роль «корисних ідіотів». Крім цього, у книжці поміщено календарій подій Єврореволюції, характеристику різної ментальності українських громадян, акцент ставиться теж на роль олігархів, серед них і теперішнього президента Петра Порошенка.

У розділі «Ніколи Україна не мала вірніших друзів» А. Корнієнко зосереджується на поставі кримських татар, які відразу й рішуче протиставилися російській аґресії. Тут наведено й статистику, яка розвінчує міф «споконвічно російського» Криму. Чергові цифри руйнують і цей продукт московської пропаґанди, що нібито на півострові зазіхали на права російськомовного населення. Цікаво, як це могло відбуватися, якщо 80% місцевої адміністрації становили етнічні росіяни, а з 600 шкіл у Криму лише 14 були кримсько-татарські і 7 – українські. В одному з розділів Корнієнко відзначає, що світова спільнота показала, що Україна не становить для неї аж такої вартості, щоб іти через неї на відкритий конфлікт: «На таку пасивність і короткозорість Заходу розраховує Владимір Путін, який дестабілізує чергові реґіони України, підказує теми журналістських повідомлень та політичних конференцій, по-своєму конструює європейську сцену?» – пише авторка.
Зібрані авторкою симптоми нападницької стратегії Москви, може, варто добре засвоїти, щоб у майбутньому швидше зрозуміти, з чим маємо справу. Нерішучість Заходу якось не дозволяє вірити в загальмування російського імперського апетиту. ■

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*