Повернення церкви у Перемишлі

Анізія Путько-СтехІСТОРІЯ№31, 2015-08-02

Отці Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ), численне духівництво і віряни врочисто відсвяткували 28 червня 2015 р. в Перемишлі подвійний ювілей, а саме: 80-ліття першого освячення перемиської церкви Співстраждання Пресвятої Богородиці і 15-ліття другого її освячення після 50-річного небуття.

chram002_1387x2193На відзначення радісних ювілеїв приїхали священики з України, Словаччини і Польщі, а також семінаристи Семінарії Св. Йосифа у Брюховичах. Перемиський владика Євген Попович відправив Архиєрейську Божественну літургію. Спільно з ним у богослужінні брали участь зокрема протоігумен отців василіанів у Польщі о. Ігор Гарасим, протоігумен Словацької провінції отців василіанів о. Методій Біланчик, протоігумен Української провінції Св. Миколая о. Павло Райчинець, маґістр крехівського новіціяту о. Іван Майкович ЧСВВ, ректор василіанської семінарії у Брюховичах о. Йосафат Хаймик, намісник монастиря Св. Онуфрія у Львові о. Вікентій Пелих, нинішній ігумен перемиського монастиря отців василіанів о. Юліян Коваль.
Владика Є. Попович у проповіді пригадав наруги, які зазнала церква, і з великою теплотою дякував усім причетним до лікування її ран.

* * *

Історія храму почалася 15 грудня 1913 р., коли в Перемишлі поселилися монахи ЧСВВ в купленому будинку на вулиці, тоді Св. Івана, а нині Салезіянській, і тут заснували монастир та каплицю. А 1914 р. постав задум побудови церкви. Дорога до здійснення цього задуму виявилася довгою і тернистою від самого її початку. Необхідно було зібрати кошти. Завдяки жертовності перемишлян, вдалося призбирати досить велику суму грошей. За частину з них отці василіани закупили землю під будову та будівельні матеріали. Решта з трудом зібраних фондів утратила свою вартість під час І Світової війни, а зібрані будівельні матеріали конфіскувала австрійська армія.

Перемишль, 25 жовтня 1996 р. Директор архіву Боґуслав Бобуся символічно передає протоігумену ЧСВВ о. Володимирові Ющаку ключі до церкви
Перемишль, 25 жовтня 1996 р. Директор архіву Боґуслав Бобуся символічно передає протоігумену ЧСВВ о. Володимирові Ющаку ключі до церкви

Акцію побудови святині відновлено щойно 1924 р. за великою підтримкою тодішнього перемиського єпископа, блаженного Йосафата Коциловського (ЧСВВ). Але й тоді не обійшлося без різного роду перешкод, бо влада міста Перемишля всіляко намагалася завадити у зведенні храму. Кілька разів прийшлося міняти архітектурні плани. Отці василіани мусили погодитися на побудову церкви не посередині власної площі, як хотіли, а при самій вулиці. Початково заплановану величаву споруду треба було будувати значно меншою, вузькою, без бічних нефів.
І 80 років тому, 17 квітня 1935 р., владика Й. Коциловський завершив діло освяченням нової церкви Співстраждання Пресвятої Богородиці на перемиському Засянні. Лише 10 років служила вона монахам і вірянам Перемишля та околиць, бо вже у жовтні 1945 р. управління безпеки комуністичної Польщі наказало отцям василіанам покинути свій монастир і церкву, щоб таким чином затерти всілякі сліди існування в Перемишлі монастиря (ЧСВВ), монастирської святині та українців загалом. Будівлі монастиря і церкви призначено Воєвідському державному архіву. За наказом уряду Перемишля обитель (монастир – ред.) мала бути пристосована для потреб архіву, але в такий спосіб, щоб тратила сакральний характер і ніколи більше не могла служити потребам релігійного культу. Зі всіх трьох куполів знято хрести, всередині храму споруджено залізобетонні склепіння, які роздерли нутро на три частини, встановлено ліфт і побудовано залізні сходи, брутально зруйновано іконостас і всі розписи, розібрано зовнішні сходи й закрито вхід, щоб ніхто навіть не подумав, що раніше це була святиня. В чудовій колись театральній залі в підвалах церкви усі розписи, всі фрески і всі портрети визначних церковних та громадських діячів збезчещено і покрито шаром тиньку. У монастирі розмістилися бюро архіву.
Здавалося, що церква замовкла назавжди. Але отці василіани ніколи не змирилися з тим. Довгих 50 років старалися повернути свою власність. Клопоталися про це ієром. Павло Пушкарський, ієром. Йосафат Романик, ієром. Мелетій Білинський. Безуспішно. Щойно 1991 р. тодішній протоігумен ЧСВВ, а нині єпископ Василь Медвіт позитивно завершив боротьбу. Саме 1 жовтня 1991 р. Майнова комісія вирішила віддати церкву й монастир отцям василіанського чину з застереженням, що ще 5 років увесь комплекс буде вживатися як архів. Щойно 25 жовтня 1996 р. тодішній протоігумен ЧСВВ Володимир Ющак отримав вимріяні ключі до всього монастиря, а властиво до руїни.
Першим ігуменом перемиського монастиря ЧСВВ призначено ієром. Тимотея Феша. На його плечі ліг тягар привернення будівлі сакрального характеру. Свою важку працю о. Т. Феш почав від відправляння богослужінь у зруйнованому і збезчещеному, але вже власному театральному залі в підвалах церкви.

Святилище у церкві, перегороджене стелею (жовтень, 1996 р.)
Святилище у церкві, перегороджене стелею (жовтень, 1996 р.)

З великим запалом, посвятою, серйозністю і відповідальністю 10 березня 1997 р. о. Феш почав реалізовувати поставлені перед ним виклики. Треба було подолати велику неприхильність, щоб не сказати, ворожість тодішньої влади Перемишля, яка всіляко намагалася завадити у веденні ремонтних робіт, ускладнюючи всі адміністративні дії, ставлячи щораз нові й нові вимоги. До того ж, брак фінансів змусив о. Тимотея просити українську громаду про пожертву. Вона відгукнулася на заклик отця. Ремонт поволі просувався вперед. Розібрано залізобетонні стропи, ліфт і залізні сходи, покладено підлогу і нову штукатурку (tynk – ред.) на внутрішні стіни. Далі побудовано вхідні сходи і відкрито вхід до церкви, відновлено фасад. Колишній театральний зал пристосовано до відправ богослужінь. Уставлено іконостас, престол, тетрапод (прикрашений стіл у центрі храму – ред.), проскомидійник (жертовник, стіл зліва престолу – ред.) і свічники. У цій тимчасовій капличці почали реґулярно відправлятися богослужіння не лише для монахів, але і для мирян. Монастир треба було пристосувати до умов, у яких могли б замешкати монахи і студенти з новозаснованої тут семінарії. Територію монастиря заново огороджено, а в городі побудовано приміщення у вигляді каплиці, у якій знайшли свій захисток різні елементи зі зруйнованих церков і монастирів.

На свято Чесного і Животворящого Хреста 1997 р. митрополит перемисько-варшавський архиєпископ Іван Мартиняк і владика з Канади Северіян Якимишин (ЧСВВ) довершили освячення хрестів на всі три куполи. Щоб надати будівлі вигляд церкви, хрести поставлено на куполах тимчасово, бо дах і куполи потребували ремонту, який у той час неможливо було виконати. Варто тут згадати, що під час монтажу хреста на головному куполі трапилася дивна подія, а її свідками були о. Тимотей і групка зацікавлених осіб, серед них і авторка статті, які знизу спостерігали за радісним моментом повернення церкві її християнського обличчя. Отож, коли робітники працювали над укріпленням хреста, на його вершині сів голуб і сидів доти, доки робітники встановлювали хрест, а після того знісся вгору і через хвилину зник. Пам’ятаю зворушливі слова о. Тимотея, який сказав: «Це був Дух Святий».
Іконостас і все потрібне для богослужінь уставлено в церкві 1999 р. Завдяки титанічній праці о. Т. Феша, храм неначе воскрес із мертвих. Монастир заповнився ченцями і студентами духовної семінарії (переважно з України). 13 травня 2000 р. митрополит І. Мартиняк, з участю в богослужінні єпископа В. Медвіта (ЧСВВ) і єпископа вроцлавсько-ґданського В. Ющака (ЧСВВ), відправив Архиєрейську Божественну літургію та вдруге урочисто освятив монастирську церкву Співстраждання Пресвятої Богородиці отців ЧСВВ у Перемишлі.
Однак до повного відновлення колишньої краси храму ще була далека дорога. Свій вагомий внесок вклали у відбудову святині о. Юліан Коваль, о. Григорій Столиця, о. Ігор Гарасим. Капітальний ремонт почався навесні 2009 р. з приходом удруге до перемиської обителі нинішнього ігумена ієром. Ю. Коваля. Знову постала проблема фінансування. На заклики о. Юліана відгукнулися українці з Польщі та з діаспори. Можна було продовжувати справу, яку розпочав о. Т. Феш. Наперекір усім клопотам і труднощам, о. Юліанові удалося відремонтувати дах, відновити всі три куполи, покрити їх мідною бляхою і наново поставити на них хрести, оновити інсталяції громовідводів, виконати ізоляцію фундаментів храму та монастиря, щоб забезпечити перед вологістю, побілити стіни, відновити трапезну, реставрувати театральний зал.
Нині церква Співстраждання Пресвятої Богородиці в Перемишлі (хоч ще чекає на покриття стін розписами) живе повнотою релігійного життя. Її надзвичайно складна історія є доказом того, що в ній живе потужний дух самозбереження та незборима воля існування наперекір недругам. ■

Фото з архіву монастря о. василіан у Варшаві

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*