Ярослав Присташ ■ РОЗМОВА ■ №33, 2015-08-16

В Анкарі 1–2 серпня відбувся ІІ Всесвітній конґрес кримських татар. З Польщі учасником цього заходу був Недім Усеінов.

Ярослав Присташ: Які функції має конґрес? Що він собою представляє?
Недім Усеінов: Конґрес є нагодою зібрати разом усіх розпорошених по світі кримських татар, обговорити їх становище і визначити стратегічні цілі розвитку та вирішення питань народу. Звичайно, головним елементом міркування про майбутнє кримських татар є їхнє подальше життя на історичній батьківщині – в Криму, окупованому Росією. Більшість кримських татар сподівається, що це тимчасово. На другому конґресі кримські татари зібралися, щоб порозмовляти, як повернути Крим з окупації, як допомогти тим кримським татарам, що живуть у Криму. Вони сьогодні є жертвами російської адміністрації, репресій з її боку. Деякі лідери навмисне там залишилися, щоб бути опорою для співгромадян. Маю на увазі Ахтема Чийгоза, який зараз перебуває в російській в’язниці, Заіра Смедляєва, Нарімана Джеляла чи Ільмі Умерова. Вони мали змогу виїхати і, в принципі, надалі її мають, але їхня позиція така, що треба залишатися в Криму, тому що на них, як на орієнтир, з надією дивляться люди. Росія вже приготувала своїх альтернативних лідерів кримських татар. Це люди з нестійкою моральною позицією. Негідники, які швиденько перестрибнули на сторону ворога, вбачаючи в цьому можливість для власної кар’єри. Ці люди не користаються довірою, навпаки, серед більшості кримських татар вони мають репутацію зрадників.

Про цих колаборантів говорив у промові на конґресі Мустафа Джемілєв, методом боротьби якого є мирний опір. У планах – створення кримськотатарського батальйону на Херсонщині. Навіщо він потрібний?

Мета залишається незмінною – повернути батьківщину. Інструмент, який протягом багатьох років використовують, не помінявся. За часів комунізму, коли становище було набагато гірше після депортації у 40–50-х роках, коли половина кримських татар загинула через саму депортацію та її наслідки, вони тоді відбудували свій національний рух на принципах демократії, мирної боротьби за свої права. Це були набагато важчі часи, ніж сьогодні. Тому я вірю: якщо знову прийшло таке випробування для кримських татар, то вони залишаться вірними своїм мирним методам боротьби, розуміючи, що головна мета – це жити в демократичній неподіленій Україні. За демократію не можна боротися силою, з порушенням принципів демократії, прав і свобод людини. Там, де конфлікт, там, де використовується зброя, там, де насильство, – завжди є порушення чиєїсь свободи, життя і прав інших людей. Кримські татари найбільше цінують той принцип, якому вони завжди вірні, тим паче він найефективніший та найбільш дієвий. Можливо, тактично не видно цього, важко це зрозуміти й відразу помітити, але стратегічно демократія, свобода і мир – це головне.
Батальйон створюється саме тому, що багато кримських татар служать і беруть участь в АТО у складі різних батальйонів і нацгвардії, в українській армії тощо. Ініціатори цієї ідеї хочуть їх всіх разом зібрати, щоб вони були у своєму середовищі й перебували в одному місці десь на Херсонщині, на кордоні з Кримом. Чому? Коли прийде час організувати повернення кримських татар, то ці люди будуть разом. Вони з досвідом служби під час військових дій, а також пильнуючи правопорядок, забезпечать повернення тих, що виїхали. По-друге, якщо Росія в майбутньому зазіхатиме на суверенітет України, ми матимемо у складі українського війська кримськотатарські частини, здатні швидко реаґувати на загрозу. Ми 2014 р. того не очікували, держава не очікувала, а результат відомий. Тому створення такого батальйону – це крок у майбутнє і бажання бути спроможними захистити себе.

На конґресі були звернення до ООН та інших міжнародних організацій про визнання геноциду кримських татар від кінця XVIII ст. Які інші результати конґресу?
Готується цілий ряд документів, розсилатимуться резолюції до світового співтовариства про допомогу та підтримку кримських татар, а також звернення до України.
На конґресі порушувалися теми про дії України. В Україні діє документ щодо зони вільної торгівлі в Криму. Цей документ не влаштовує до кінця багатьох кримських татар і взагалі громадян України, що живуть у Криму та лояльні до України. На їхню думку, він є принизливим і нечесним. З одного боку, йде блокада транспортного сполучення, яка вдаряє по звичайних людях. Вона їм заважає вільно в’їжджати на континент. З іншого боку, транспорт з українськими товарами їде в Крим, і багато людей вважає, що це підтримка сепаратистів.
Є ще інші некорисні вреґулювання, наприклад, статус так званих нерезидентів, тобто людей, які, приїжджаючи з Криму на континент, не можуть відкрити в банку рахунок чи здійснити іншу операцію, незважаючи на те, що вони є громадянами України. Ці люди вважають, що для них створюються штучні бар’єри. Я розумію, що держава хоче системно себе захистити від потенційного розповсюдження сепаратизму, але, з іншого боку, відсутність більш індивідуального підходу ускладнює життя людям, які в Криму вірять в Україну. А нам зараз такі люди потрібні. Треба боротися за їхню свідомість. Російська пропаґанда в Криму набагато потужніша, ніж та інформація, яка іде з українського боку. Якщо не будемо їй протидіяти, згодом почнемо втрачати людей, котрі залишилися лояльними до України. Вони можуть втратити надію, а ми до цього не повинні допустити. Варто додати, що ті юридичні вреґулювання, про які я згадав, не в інтересах української держави (так вважають кримські татари). У конґресових документах, які зараз узгоджуються, про це також буде мова.

Ти на конґресі став єдиним з Польщі членом координаційної ради. Чим займається комітет?
До складу ради ввійшли представники діаспор і громад, що розкинуті по всьому світі, а теж у Криму. Від громади кожної країни висувалися кандидатури. Основна функція комітету – це координація зусиль цих громад і представлення їх на конґресі. Рада буде періодично збиратися і вирішувати різні питання, буде працювати згідно з реґламентом і прийнятими резолюціями; координуватиме дії громад, які проживають, наприклад, в Румунії чи Туреччині. У Європі, зокрема в Польщі і Литві, проживає менша частина кримськотатарської діаспори. Ці люди повинні мати стислий контакт з центром (головою конґресу, органами виконавчої влади і законодавчого самоврядування кримських татар – Меджлісу і Курултаю), інформувати себе взаємно про всі події та заходи, які відбуваються чи то в Польщі, чи Литві, чи в інших країнах світу, а також в Україні і Криму. Таких представників від України з Кримом, Туреччини, Румунії та інших країн є приблизно 25 чоловік. Я – один з них і представляю Польщу, яка отримала окрему квоту, тому що це велика країна, тут є діаспора, але й з огляду на те, що Польща допомагає кримським татарам, особливо від моменту окупації Криму.

Які Твої конкретні завдання в рамках ради?
Ми чекаємо на перший лист від голови з детальною інструкцією наших подальших дій. Наша функція є теж представницькою. Я в Польщі представляю конґрес, але також у конґресі представляю кримськотатарську спільноту Польщі, спілкуючись з кримськими татарами, що живуть в Україні. Саме з такою метою нас покликали – бути всюди там, де відбуваються якісь події, пов’язані з кримськими татарами, представляючи інтереси кримських татар у країні, у якій ми проживаємо, шукати підтримку, надавати партнерам інформацію.

Ти згадав, що Польща багато допомагає. Чим саме?
Польща активно допомагає кримським татарам з початку 90-х рр., коли ми повернулися на свою батьківщину і почали відбудовувати своє життя, стали громадянами України, стаючи фактично сусідом Польщі. Вона допомагала в розвитку освіти. Приїжджали перші поляки з неурядових організацій, помагали розвивати кримськотатарську освіту. У школах втілювалися різні проекти. Надавали речову допомогу. Ця співпраця і контакти тривають досі. Після окупації допомога навіть посилилася. Дуже важливим моментом цієї допомоги є перша премія Солідарності, яку 2014 р. вручили саме Мустафі Джемілєву. Лідер кримських татар отримав її за свою боротьбу з радянських часів, за захист прав людини, прав кримськотатарського народу. Більшу частину нагороди скеровано на проекти, які мають підтримати кримськотатарську спільноту, надати їй правову допомогу в Криму, розвивати кримськотатарсько-українські ЗМІ, що працюють у Криму, підтримати окремих журналістів. Польські гроші виділяються на громадські проекти, в тому кримськотатарські. Як не згадати про величезний волонтерський рух? Громадяни Польщі допомагали українцям, зокрема протягом Майдану, звичайно, що ця допомога потрапляє і до кримських татар.

На конґресі виступав міністр закордонних справ України Павло Клімкін, який від імені президента Петра Порошенка обіцяв відновити права депортованим, надати автономію кримським татарам, визнати Меджліс і Курултай, відновити топоніміку в Криму. Як це оцінюєш? Чи Україна достатньо допомагає кримським татарам?
Коли б Україна все це зробила двадцять років раніше, тобто надала статус автономії кримським татарам, визнала Курултай і Меджліс як представницькі органи кримськотатарського народу в складі України на поч. 90-х рр., сьогодні Крим був би автономною республікою у складі України.

Про це говорив Рефат Чубаров, голова конґресу і Меджлісу.
Так. Узагалі не було б проблем з Кримом – не було б ні кримськотатарського, ні російського сепаратизму. Не було б питання про нерентабельність, відсталість кримської економіки. Кримські татари дуже прив’язані до землі. Це можна побачити на прикладі окремих малих господарств кримських татар. Кожен кримський татарин на своїй землі працює так, що завжди відрізняється від інших. До кримських татар завжди їздили в Крим туристи. Сервіс кримськотатарських ресторанів – на європейському рівні, а сервіс de facto підросійський належав до найгірших на всьому пострадянському просторі при найвищих цінах – це моє суб’єктивне спостереження. Цього не було б, коли б кримські татари мали можливість приймати рішення, які впливали б на щоденну ситуацію, політику, адміністрацію. На жаль, відбувалося зовсім навпаки. Багато українських політиків, зокрема тих у Криму, піддавалися на російські пропаґандистські маніпуляції, які говорили, що кримські татари як тільки дійдуть до влади, то зараз до Туреччини підуть. Незнання історії Криму, зокрема кримського ханства, серед керманичів української держави, київських політичних еліт призвело до того, що вони вірили в ці брехливі маніпуляції протягом 20 років. Мабуть, і кримські татари мають свою провину. Наші депутати у Верховній Раді (зокрема Мустафа Джемілєв) весь час повторювали, щоб дати нам автономію, і Крим буде завжди українським спокійним реґіоном, а нам автономія потрібна, щоб розвивати свою культуру. Цього ВРУ не слухала, не слухав президент України. А сьогодні маємо результат. З іншого боку, кримські татари, мабуть, повинні бути більш переконливими. За часів Кучми, наприклад, працювала Рада представників кримськотатарського народу при президентові України, але і вона не змогла переконати українську владу в тому, що кримськотатарська автономія затримає російський сепаратизм у Криму. Конституцію Криму вдалося прийняти 1998 р., вона передбачала автономію для півострова і підпорядковувала його українській Конституції. Проте, якщо б від початку зміцнили позицію кримських татар, то я переконаний, що жодного російського сепаратизму не було б ні тоді, ні пізніше. А 1998 р. тільки відтермінував, заморозив конфлікт. Як бачимо з перспективи часу, краще було цю проблему вирішити тоді саме на користь законних прав кримських татар. Знаючи, яка натура російської влади, що рано чи пізно до влади приходять деспоти, треба було вирішити цю проблему, відрізаючи Росії можливість впливати на Крим, а не залишати сепаратистів при владі, надаючи інструменти влади, таку сильну позицію, яку мали в Криму проросійські посткомуністичні еліти. Тільки з приходом Партії реґіонів, яка ще більш дика за них, комуністи на якийсь час відсторонилися від влади. Але тим самим ПР тільки погіршила ситуацію. Комуністи зрозуміли, що треба співпрацювати з Росією, котра якраз мала план анексії Криму. Якби адміністрація була проукраїнська під владою кримських татар, то змогли б створити такий баланс сил, що влада залишилися б проукраїнською не тільки на папері. Не було і проукраїнської освітньої політики. Я знаю, як у Криму вивчали українську мову. Номінально були уроки, але її фактично вважали за іноземну мову. Кримськотатарські школи серйозно ставилися до уроків української, тому що діти планували навчатися в університетах України і нормально сприймали, що треба вивчити державну мову. А більшість росіян не робила цього, тому що місцева влада вела таку політику, яка налаштовувала місцеве населення проти України, підтримувала проросійські настрої. Нові покоління залишалися проросійськими, вони відтворювали недовіру, небажання бути громадянами України, переймаючи це від батьків і передаючи це далі. Ось тут українська держава не працювала, не було протидії. Кожна еліта, яка приходила до влади, воліла не чіпати цього.
Сьогодні приємно, що Павло Клімкін сказав: «Надамо вам автономію». Це вже багато. Я був на конґресі, коли він виступав. Коли він закінчив свою промову, жінки плакали. Такий був патріотичний настрій. Але якщо холодно проаналізувати ці слова, то, по-перше, на двадцять років запізно, хоч все одно приємно, а по-друге, якщо прислухатись до слів Петра Порошенка, які прочитав Клімкін: «У наших планах – розробка „дорожньої карти” щодо надання Криму – історичній батьківщині кримськотатарського народу – статусу національно-територіальної автономії у складі Української держави», – це ще плани. Дорожня карта – це словосполучення, яке містить якусь часову межу. З одного боку, це був спалах патріотизму і радості, а потім уже прийшла реакція більш стримана. Добре, так сказав, проте коли? Тепер є сподівання. Кримські татари мають добру пам’ять. Розуміємо, що йде мова про конституційну комісію, яка працюватиме над Конституцією. Порошенко у ВР закликав конституційну комісію дослухатися до постулатів кримськотатарського народу і передбачити національно-територіальну автономію. Сподіваємось, дослухається. Щоправда, ця автономія тепер має виключно символічне значення. Але, з другого боку, зміцнення позиції кримськотатарського народу потрібне, передовсім, людям, які живуть у Криму. З кожним днем виникає щораз більше питань: хоче нас Україна чи ні? Чи про нас забуває, чи ні, чи має плани щодо нас? Якщо навіть за 50 років прийдеться повертати Крим… Хай вона покаже, які окремі кроки вона може зробити в напрямку повернення. Я знаю, що сьогодні наша держава може зробити це – надати кримським татарам національно-територіальну автономію. Зараз такий революційний час, багато речей відбувається в прискореному темпі. Сьогодні, коли є така кон’юнктура, коли є настрої в українському суспільстві, де розуміють, що кримські татари потерпають від окупації, коли суспільство підтримує такі ідеї, українська влада повинна це швидко зробити. Бо потім знову почне працювати російська пропаґанда, знову почнеться відтермінування справи, прийдуть якісь кон’юнктурні інтереси. До влади дорвуться інші люди і скажуть, що «в принципі так швидко і легко віддавати, може, не будемо, трішки поторгуємося». Тому це давно вже треба було зробити – посилити позицію представників кримськотатарських політичних еліт, які сьогодні є в Києві, а передусім дати надію кримським татарам, які нині живуть у Криму, щоб вони вірили в те, що Україна має конкретні плани щодо їх повернення.

Як відбивається на кримських татарах російська анексія Криму?
На людському рівні ситуація дуже складна. Зникла атмосфера почуття свободи, що ти необмежений в тому, що робиш і говориш. Коли Крим був під українською юрисдикцією, то це було. Якось не звертали на це уваги. А зараз люди починають розуміти і цінувати те, що втратили. Люди бояться, є почуття, як за часів Радянського Союзу. Знизився рівень довіри один до одного. Іде дуже серйозний поділ на представників національних груп. Кримські татари традиційно в більшості вважаються антиросійськими. Коли хтось навіть має проросійську позицію, то загалом на них дивляться, як на зрадників. Тому кримським татарам важко. Падає рівень довіри, бояться багато говорити між собою про політику. Але також матеріальне становище дуже важке. Якщо пенсіонери і держслужбовці забезпечені російською державою, щоб були лояльними, якось живуть. Для них відносно ситуація покращилася. Але якщо двічі зросла пенсія, то втричі – ціни. Представники інших секторів економіки, приватні підприємці дуже збентежені і не знають, що робити. Набагато дорожчі стали базові продукти. Туристичний сезон упав більше, ніж наполовину. На базарах ціни так зросли, що важко взагалі щось купити. Відкладені гроші скоро закінчаться. І тоді почнеться лихо. Динаміка така, що з кожним роком щораз гірше. Росія вже не спроможна підтримувати Крим у такому обсязі, як на початку окупації. Люди бояться і питають, що буде далі.
Окрема справа – розслідування загибелі людей на початку окупації, які виходили на проукраїнські демонстрації. Російська поліція їх не розслідує. Ми всі знаємо, що це справа «Самооборони» та інших напівлеґальних сепаратистських структур (проросійська боївка – Я. П.). Кримські татари знову не почуваються господарями на своїй землі. У багатьох це викликає асоціації з 1944 р. (дата депортації – Я. П.). Ми знову, як зрадники, знову на нас криво дивляться. Може не підставляють ешелони, але намагаються створити такі умови, щоб кримські татари виїхали самі. Інша загроза, що, за різними даними, 15–20 тис. кримських татар виїхало з Криму. Це втрата. Це часто дуже активні, освічені люди. Добре було б, щоб вони залишалися орієнтирами для тих, які не покинули Криму, не мають куди або не хочуть виїхати. Сподіваюся, що не всі залишать півострів, а інші згодом повернуться.

В Криму живе менше кримських татар, ніж у діаспорі. Де вони розсіяні?
Найбільше їх проживає в Туреччині, є різні дані – від 2 до 4 млн. Вони почали виїжджати під кінець ХVІІІ столітті, коли почалася перша окупація Криму царицею Катериною ІІ, і продовжували у ХІХ, коли Росія захопила Крим і стала переслідувати кримськотатарську еліту, позбавляючи її майна. Це була політика, скерована на те, щоб позбутися кримськотатарського елементу з Криму, оскільки російська влада вважала цей народ ненадійним, боялася, що кримські татари заважатимуть будувати російський Крим.
Вони пам’ятають своє коріння, пам’ятають, що кримські татари релігії не втратили, бо це одна і та сама. Звичайно, мова хоч і дуже схожа, але під впливом турецької трішки відрізняється від нашої. Бар’єром є те, що вони не мають бажання повертатися. Це ж багато часу минуло. Вони не хотіли повертатися до українського Криму, тим більше тепер. Було б чудово, наприклад, якби вони поселилися в Херсонській області, створивши міцне компактне розселення, готове будь-якої миті перебратися в Крим. Умовити їх так зробити швидше за все не вдасться.

Це саме в нас у Польщі українська громада розселена по всій Польщі, але якось не повертається на свої рідні землі. Вони закоренилися в місцях виселення, на яких живуть уже кілька поколінь протягом 70-ти років, а що сподіватися від поселення, якому понад 200 років.
Більшість людей прагне стабільного, нормального життя. Є частина активних людей, які задля реалізації патріотичних почуттів чи намагань готові залишити все матеріальне надбання і поїхати на рідну землю. Маси спроможні на таке, коли матеріальна ситуація там, де мають замешкати, не відрізняється чи навіть краща від тієї, у якій живуть. Це загальнолюдські риси. Тим більше, що там батьки, діди поховані. Вони вважають цю землю рідною.
У Румунії проживає частково еміґрація з часів окупації Криму Катериною ІІ. Вони приїжджали на територію Османської імперії. Тепер це реґіон Добруджи. Біля 100 тис. депортованих 1944 р. кримських татар проживає в Середній Азії, в Узбекистані кількадесят тисяч. Щороку процес тривав, кожного року 4–5 тис. їх поверталося. Зараз цей процес практично затримався. Росіянам невигідно, щоб кількість кримських татар збільшилася. Політика авторитарної Росії завжди такою була, і вона ніколи не зміниться, хоче позбутися кримських татар з Криму. Навіть якщо прийде демократична адміністрація в Росії, то треба буде цим скористатися і прискорити процес, щоб зміцнити себе в Криму. Можна мати певність, що коли прийде наступний Путін, вони знову вернуться до політики знищення кримськотатарського народу в Криму.

Чи Туреччина зробила достатньо багато, щоб захистити в цій ситуації кримських татар?
Вважаю, що в політичній площині зробила багато, але недостатньо. Росія анексувала Крим за принципом «я маю право, тому що колись Катерина ІІ анексувала його вперше». Якщо дотримуватися такої логіки, то Туреччина має більше право до Криму. Туреччина підпорядкувала собі кримських ханів ще у ХV ст., тобто 3 століття перед Росією. Кримські хани формально були васалами Туреччини. Старалися звільнитись від турецької домінації. Крим тоді мав автономію, міг навіть зовнішню політику вести, тільки османський султан був покровителем кримських татар релігійно й мілітарно. Треба було брати участь у військових походах Туреччини. Поза тим, кримські татари вели незалежну політику. Тому Туреччина за цією логікою могла так само заявити до Криму свої права. Вона цього не зробила. Туреччина могла б бути більш активною не тільки в політичних заявах, але також у діях на міжнародній арені. Звичайно, вони сказали, що ніколи не визнають анексію Криму. З іншого боку, турецькі торговельні судна продовжують заходити до кримських портів уже після санкцій. Коли М. Джемілєва і Р. Чубарова викинули з Криму, на жаль, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що будуть підтримувати кримських татар, але не звернувся до Путіна, щоб дозволив їм повернутися в Крим. Треба також сказати, що багато фінансово допомагають, хоч це відносно. Як на таку країну – треба було щось більше робити, ніж тільки заяви, що не залишать нас. Конґрес відбувся в Туреччині, тому що саме там живе численна діаспора, а також тому, що турецький уряд, різні турецькі організації і турецькі громадяни помагають кримським татарам не лише політичними заявами. Розуміємо, що Туреччина має економічні відносини з Росією, і не все так просто. З іншого боку, Туреччина якусь допомогу надає. У фінансовому плані в значній мірі забезпечила цей конґрес.

У промові на конґресі М. Джемілєв згадав, що не всі ісламські держави підтримали в ООН заяву щодо кримських татар. Чи спільний культурно-релігійний простір вам якось допомагає, солідаризується з кримськими татарами?
Щодо арабських країн, то взагалі не відчутна така допомога. Їм байдуже, що є кримські татари, які є мусульманами. Не існує щось таке, як ісламська солідарність. Вона, мабуть, проявляється тільки там, де є якісь міжетнічні, міжнаціональні спільні інтереси. Там, де тільки релігія мала б бути підставою до співпраці або допомоги, то я таких прикладів не знаю. Жодна мусульманська держава тільки тому, що кримські татари є мусульманами, не допомагала і не допомагатиме. Допомагає Туреччина, але я тут не бачу релігійного контексту.

А інші держави?
Посередньо – уряд Канади, за допомогою програм, але це через Україну. Суспільство Польщі під час Майдану допомагало Україні спонтанно, і ця допомога доходила до кримських татар. У Литві також є багато солідарності з Україною і кримськими татарами. Інколи політична солідарність важливіша, ніж гроші. Це – європейські країни, а ще – християнські. Це, здається, сумарно допомога більша, ніж ми отримали від мусульманських країн, хоча, мабуть, ніхто не рахував.

Скільки тепер кримських татар у Польщі? Була якась хвиля еміґрації?
Імміґрантів є 30–40 сімей. Перебувають переважно в осередках для біженців. Інша група – це студенти, їх поступово більшає, зокрема у Варшаві, Ґданську і Люблині.

Чи вони мають якусь організацію? Чи діють спільно?
В організованому порядку їм важко. Вони організуються індивідуально. Кожен якось активний і щось робить. Чи закладають якусь організацію? Є деякі організації, але я не помітив від них суттєвої користі… Створення організації, яка займеться співпрацею з імміґрантами і стане своєрідним інтеґратором цього середовища в Польщі, – наша мета на найближче майбутнє. Крім того, одним з моїх завдань у рамках координаційної ради конґресу буде зібрати інформацію про цих людей, з’ясувати, хто яку допомогу потребує, як їх організувати триматися разом. Я це завдання беру на себе і серйозно до нього ставлюся. Хочу відвідати людей у Ґданську, бо деякі з них зараз там перебувають, а також на сході Польщі в осередках для біженців. Сподіваюсь дізнатися про їхню ситуацію детальніше.
Кілька місяців тому в Богониках я зустрів чоловіка, який виїхав з Криму і допомагає тамтешній татарській спільноті в різних справах. Польські татари, до яких він потрапив, опікуються ним.

Як саме вам допомагають ваші побратими – польські татари?
Вони, звичайно, спроможні небагато взяти людей. Дають їм якусь працю, інколи десь можуть поселити. Я знаю такі поодинокі приклади. Як можуть допомагати польські татари? Вони як громадяни Польщі напевно брали участь у відправленні гуманітарної допомоги. Це, звичайно, були несистематичні дії. З іншого боку, вони реалізують в себе різні фестивалі, на які намагаються запрошувати кримськотатарських артистів.
Це дуже важливо, тому що тепер, не маючи можливості серед своїх людей у Криму розвивати рідну культуру, артисти, котрі залишили півострів, створюють в Києві свої осередки, щоб розвивати рідну культуру Але дуже важливою є можливість подорожувати за кордон і, з одного боку, показувати власну культуру, а, з іншого – здобувати нові знання, навички. Це стосується не тільки людей, пов’язаних з культурою, але і сфери освіти. Уявімо собі, що завтра буде деокупація Криму. Отримаємо національно-територіальну автономію. Ми матимемо першочергове право створити власну адміністрацію і більшість кримських татар зможуть піти у владу. Сьогодні, треба визнати, маємо дуже обмежені ресурси. Не вистачить цього. Зараз є нагальна потреба готувати кадри – освічених людей, які мають європейську освіту і будуть займатися державним будівництвом, будувати державу Україну, автономну республіку Крим на землі, з якої Росія піде геть. Це важливі завдання. Я тут бачу свою роль, а також місію польських татар – сприяти розвитку кримськотатарської культури, запрошуючи митців та шкільну і студентську молодь до Польщі. Надавати можливості презентувати себе, а Польську державу і університети просити, наскільки це можливо, допомагати нам.

Які твої очікування стосовно української національної меншини у Польщі, яка також насильно втратила свою рідну землю, і стосовно громадян України у Польщі, які з вибору залишили свою батьківщину? Чим вони можуть допомогти?
Ці дві групи разом створюють потужну спільноту. Зараз дуже багато українців живе або вчиться в Польщі. Українці мають свої організації, ЗМІ. Перше очікування українських татар таке, щоб відноситися до них як до нероздільної частини цієї спільноти. Було б дуже добре, якщо б на українські культурні заходи завжди запрошували кримських татар. Щоб кримські татари завжди були, як українці. Було б чудово, щоб у рамках української спільноти, коли ідеться про різні культурні чи освітні заходи, вони мали якусь квоту.

Також у навчанні кримськотатарської мови?
Наприклад, у навчанні мови, вступу в університети чи отриманні стипендій. Багато польських університетів відкриваються перед українцями. Звичайно, чимало кримських татар були змушені взяти російське громадянство. Це питання, яке треба вирішувати таким чином, щоб не закривати їм шляху до європейської освіти. Хотілося б, щоб наша українська спільнота, яка тут проживає і з якою рахуються українські політики, намагаючись заручитися її підтримкою, завжди їх питала: «А що з Кримом?»

Щоб не забували.
Так, щоб не забували.

Як бачиш майбутнє Криму і кримських татар?
Мета Меджлісу і Курултаю сформульована конкретно – національно-територіальна автономія у складі України. Кримські татари відносяться до цієї мети, як до кінцевої. Рухатися в бік Європи і зайнятися внутрішніми питаннями розвитку освіти і так далі. Потім постануть нові виклики і завдання, але це будуть щасливі завдання: як розвивати освіту, як відкривати свої університети. Ми мріємо про те, що будемо займатися вирішенням саме таких справ. Я вірю, що справедливість рано чи пізно перемагає. Якщо говоримо про кінцеву мету кримськотатарського народу, то вона незмінна від моменту депортації, ми віримо в це. Не уявляємо іншої можливості. У нас плану «Б» нема. Питання, коли ми осягнемо свою мету – через 5, 10 чи 50 років, – не має такого великого значення, беручи до уваги час нашого руху. Головне, щоб до цієї мети йти. Ми впевнені у своєму народі. Ми витримали радянський режим, який намагався нас фізично знищити, а сьогодні бачимо, що Путін у ХХІ ст. має набагато менше ресурсів, щоб з нами розправитися. Коли Крим повернеться під юрисдикцію України, тоді ми зможемо там створити свою автономію і відбудувати культуру. Це питання недалекого майбутнього.

Чого бажаю тобі і собі. Дякую за розмову.

Поділитися: