Ярослав Сирник ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2009-04-27
У пошуках можливих сфер діяльності ОУП, неодмінно доводиться відповідати на запитання: чи можлива активність організації на науковій ниві, а коли так, як повинна виглядати модель такої активності, тобто яка її мета, які ресурси, які плани на сьогодні і завтра. Гадаю, одним з чинників, які спонукують товариство розглядати озвучену проблему, є той факт, що в його рядах не бракує сьогодні людей науки. Тож зовсім природне думання про наукову діяльність також у рамках ОУП. Утім, пробуючи вийти один крок далі, спотикаємося об неокресленість. Чим-бо є наукова діяльність по своїй суті, а чим мала б вона бути у форматі Об’єднання. Де, якщо взагалі, сходяться точки одної і другої?
У роках “Народної” Польщі УСКТ пробувало робити вигляд, що з посеред інших проявів активності, не на останньому місці в нього і наукова діяльність. Фактично мала вона вимір у першу чергу популяризаторський. Мова йде про (насправді масштабні) зустрічі, організовані окремими осередками, але також друковане слово: від “Нашої культури” по “Український календар”. У 80-х рр. заходами членів Товариства (проте не лише них) вдалося провести чимало наукових конференцій, головним чином присвячених історичній тематиці. Проте варто поставити питання: чи згадані зустрічі, статті і конференції були – по-перше – проявами наукової діяльності, та – по-друге – чи була це діяльність Товариства? На оці питання, думаю, відповідь отака: популяризація науки не є те саме, що наукова діяльність; відтак далеко не у всіх випадках конференцій можна було б надати заслуги в їхньому проведенні УСКТ. І тут нам зродилася одна зі вступних дилем: про що має бути мова – про наукову діяльність, чи про діяльність популяризаторську? Поки дамо собі на це запитання відповідь, спробуймо подивитися на справу ще з іншої точки зору.
Який інтерес має ОУП у розгортанні наукової діяльності, чи якої-небудь іншої сфери активності (художньої, господарчої тощо)? Тільки такий, який співпадає з визначеною організацією метою її діяльності. Тобто: ОУП не має бути зацікавлене у творенні, чи підтримці будь-яких наукових структур, але тільки таких, яких діяльність повністю спрямована на програму ОУП. І тут маємо чергову, вже не стільки дилему, що вказівку, про що маємо думати, говорячи про наукову діяльність ОУП. Оскільки бо головною метою організації є творення всяких форм активності задля збереження національної тотожності українців у Польщі, це суперечить одному з головних атрибутів науки sensu stricte, тобто абсолютній незалежності від усяких доктринальних наказів, чи заказів. Наука, якщо вона залежна від ідеології, не є вже наукою. Наше довкілля приносить надто багато прикладів, для виправдання цієї тези (хоч би справа т.зв. історичної політики).
Творення реальних програм зумовлене доглибним вивченням актуального стану справ, показанням фактичних ресурсів та поставленням на основі цього таких цілей, які є досяжними для організації. На основі проведеного у вступі короткого аналізу видно, що в рамках ОУП не будемо говорити про ведення наукової діяльності, навіть якщо в нас на думці лише декілька із гуманітарних наук (зокрема філологічні й історичні). Суперечать цьому заодно статус науки, як і потреби Об’єднання. Отож, ми будемо говорити про популяризаторську діяльність. Предметом популяризації мають бути особливо: українська мова, елементи богослов’я, українська етнографія, географія, історія України, історія польсько-українських взаємин, політологія (тут передовсім: вивчення нинішніх політичних процесів в Україні), соціологія тощо.
ОУП має конкретні очікування, пов’язані з поширюванням наукового знання. Наявна в першу чергу потреба експертської, мериторичної підтримки з боку науковців у полеміках (чи ширше: в інформаційній політиці ОУП), виступах, судових справах і т.д. Чи є сьогодні механізм, який надавав би організації такої підтримки? На мою думку – ні. Наступна справа – це участь людей науки в реалізації окремих проектів ОУП (напр. “Альманаху”, тощо) чи співпраця з видавництвом “Тирса”.
З написаного вище знов-таки виходить, що треба ставити питання не про наукову діяльність, а, наприклад, інтеґрацію науковців українського походження в рамках структур ОУП, у тому числі його збірних членів. З проведеного дослідження (дані на основі сайту http://www.nauka-polska.pl) виникає, що число осіб української національності зі званням доктора і вище, перевищує сотню. Найбільше з- посеред них філологів, істориків та богословів, але є також математики, педагоги, лікарі, ветеринари, представники політехнічних спеціальностей, фізкультури тощо. Загалом це 17 різних видів науки (згідно з класифікацією згаданого сайту). Українські вчені гуртуються в кількох основних осередках: Люблині, Ольштині, Варшаві, Вроцлаві, Кракові та інших.
На сьогодні формально існують у Польщі три наукові товариства. Це Українське наукове товариство та Українське товариство ім. Шевченка, а також Українське історичне товариство. Жодне з них не асоціоване при ОУП. Звичайно, в більшиій або меншій мірі активність у вибраних прошарках наукової діяльності старається розгорнути доволі ширший круг організацій. Приходиться все -таки поставити запитання, наскільки ефективність наведених товариств є виявом структурної, а наскільки ж особистої спроможності. Простіше: чи маємо діло зі структурами, чи виявом хисту й активності окремих осіб. Надто багато промовляє, що радше з цим другим явищем.
Спробуймо поставити діагноз. У полі зацікавленості ОУП має знаходитися не так наукова, як популяризаторська діяльність. Окрім цього, організація має інтерес у інтеґруванні науковців -українців навколо своєї програми. На сьогодні немає механізму експертської, мериторичної підтримки діяльності Об’єднання, як також не існують фактичні структури наукових українських товариств у Польщі, на яких можна було б оцей механізм побудувати. Основним ресурсом, на основі якого можна мислити про зміни в цьому становищі, є люди, вчені, яких, як показано, доволі багато.
Висновки: Заініціювати створення асоціованого при ОУП товариства, яке об’єднувало б українських вчених усіх спеціальностей. Метою такого товариства була б зокрема підтримка заходів ОУП. Товариство може працювати на конґресовій основі, як “Конґрес українських вчених у Польщі (КУВуП)”. Окремі спеціальності діяли б у рамках клубів (наприклад “Клуб істориків”, “Клуб юристів”) або як реалізатори конкретних проектів, наприклад редакція “Українського альманаху”. Завданням ОУП, з одного боку, а КУВуП – з другого, було б доставляти нові проекти -модули, так, щоб згодом стали вони основним способом праці. Покликана структура не вела б суто наукової діяльності, отже немає мови про дубляж діяльності, наприклад, Українського історичного товариства. Конґрес скликувався б що п’ять років. Мав би він опрацьовувати “Рапорт”, у якому з’ясовувались би головні проблеми українців у Польщі і ставилися б пропозиції дій на майбутнє. Рапорт був би головним експертським документом конгресу. Впродовж каденції працею КУВуВ керував би діючий секретаріат. ДС мав би тісно співпрацювати з керівництвом ОУП у біжучих справах. ДС став би фактично оцим механізмом, якого сьогодні нема, включив би у роботу ОУП особи, які нині стоять від нього осторонь. Спосіб скликання конгресу, його ефективного проведення, створення проекту структури, визначення кандидатів до керівних органів – це все суттєві справи, про які однак можна і треба розмовляти опісля сприйняття пропонованої моделі. Це програма-мінімум, але здається – це програма реальна. Звичайно, в нас амбіції значно більші. Не одному мріються наукові заклади, архів, чи українська бібліотека. Прийняття пропонованої програми не закриває шляху до цього. Але теж не обіцює неможливого сьогодні. Якщо успішно перейти цей перший крок, з’являться фактично нові можливості.
“Наше слово” №18, 3 травня 2009 року {moscomment}
