Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА ■ №42, 2014-10-19
Основним викликом у запланованих на 26 жовтня 2014 р. в Україні парламентських виборах є небезпека їх зриву у більшості округів, що знаходяться на території Донецької та Луганської областей. Проте війна на сході країни і втрата Криму не вплинуть на леґітимність виборів.
Громадський контроль
Як передбачається, з цих територій до українського парламенту могло б увійти приблизно 50 депутатів. Водночас, згідно з законодавством, для леґітимності достатньо, щоб у ньому засідала конституційна більшість, тобто не менше ніж 300 депутатів із загального 450-особового складу. Наступний крок щодо ґарантії вірогідності виборів – це те, що для виборців-переселенців з Криму та Донбасу спрощено процедуру голосування не за місцем офіційної реєстрації. Оскільки не вдалося поміняти законодавства, до парламенту, на жаль, може потрапити номенклатура Януковича. Водночас вагомою обставиною цих виборів, в оцінці експертів, є те, що після Майдану українське суспільство стало набагато активнішим. Завдяки цьому краще контролює політиків. В Україні з’явилося багато проектів та організацій, які стежать за якістю політичних програм та їх виконанням. Такими «громадськими контролерами» можна вважати проекти «СЛОВО і ДІЛО», громадський рух «ЧЕСНО», громадянську мережу «ОПОРА» та інші. У виборчі комісії потраплятимуть дійсно ідейні люди. Слід відзначити, що не вдалося, на жаль, створити з лідерів Майдану окрему партію. Вони балотуватимуться зі списків різних партій, але можуть просто «розчинитися» у виборчому процесі, або лише бути використаними для поліпшення результату даної партії.
Мільйони на підкуп
Частина оглядачів української політичної сцени оцінює, що антидемократичні структури, як Партія реґіонів та комуністи, практично не мають шансів потрапити в парламент. Проте окремі кандидати від них можуть цього досягти, користуючись мажоритарною системою і самовисуванням. Тут «працюватимуть» перш за все гроші, а не політичні програми. В оцінці громадської організації «Комітет виборців України», кандидати в депутати у мажоритарних округах планують витратити на передвиборчу кампанію від 1 до 3 мільйонів доларів. Значна частина коштів піде на прямий і посередній підкуп. В оцінці комітету, форми підкупу можуть бути доволі широкі – від закупівлі меблів для навчального закладу до організування концерту. З політичною метою використовуватиметься матеріальна допомога воїнам АТО і їх родинам, а також переселенцям з окупованих територій. Як відзначають експерти, частина населення знову може піддаватися маніпуляціям і підкупові. Варто відзначити, що позачергові вибори не проходитимуть за традиційною досі схемою протистояння влади та опозиції. Це тому, що основна конкуренція, як і під час президентських виборів, буде, по суті, в одному проєвропейському і продемократичному таборі. Всього в українських виборах балотується близько 3,5 тис. кандидатів, з яких 2088 чол. – шляхом самовисування, а 1396 чол. – від політичних партій.
Третина не визначилася
У вересні фонд «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології провів опитування на тему виборів. Результат показав, що у виборах до Верховної Ради мають намір взяти участь 65% населення. Це на 12% менше, ніж було напередодні виборів 2012 р. На період проведення опитування третина людей (33%), які збиралися взяти участь у виборах, не визначилася за кого буде голосувати. У преференціях лідирує партія «Блок Петра Порошенка», яка може розраховувати на підтримку 27% виборців. Наступною є «Радикальна партія Олега Ляшка» (6,2%), партія «Батьківщина» (5,5%, лідер – Ю. Тимошенко), партія «Громадянська позиція» (4,6%, лідер – А. Гриценко), партія «Народний фронт» (3,9%, лідер – А. Яценюк), партія «Свобода» (3,3%, лідер – О. Тягнибок), Комуністична партія України (3%, лідер – П. Симоненко), партія «УДАР» Віталія Кличка (2,8%). Партія «Правий сектор», радикальністю якого часто лякають людей у Польщі, в цьому опитуванні отримує результат 0,9%. Ідентичну «підтримку» виборців має Партія реґіонів. Водночас люди, які не збираються брати участі у виборах, пояснюють це тим, що не бачать жодного кандидата чи партії, за яких було б варто голосувати (34,4%), що вибори нічого не змінять (20,9%) або вважають, що їх життя від виборів ніяк не залежить (20,7%). З подібних міркувань люди не йшли на вибори і 2012 р. Однак тоді частіше говорили, що не вірять у їх чесність (відповідно 25,4% – 2012 р. і 13,1% – 2014 р.). Українські експерти відзначають також, що майже третина невизначених виборців остаточно може віддати свої голоси таким партіям, як «Народний фронт» чи «УДАР». Завдяки тому останні мають шанс подолати виборчий поріг, що становить 5%.
Партійні пропозиції
Майже всі українські партії записали у виборчі програми обіцянку миру на Донбасі та його відбудову, стремління до повернення Криму, реформи та боротьбу з корупцією. Водночас представники та прихильники колишнього режиму не хочуть люстрації, а замість вступу в НАТО і Європейський Союз, пропонують зближення з Росією. З участю Москви вони хочуть також запровадити мир на сході України. Що цікаво, «Опозиційний блок», від якого йде багато колишніх представників Партії реґіонів, хоче створити план примирення, але причини війни не бачить в очевидному зовнішньому факторі, а виключно в діях влади в Києві. Подібну позицію приймають і комуністи. У свою чергу їхні політичні опоненти, як-от «Батьківщина», «Правий сектор» чи «Свобода», шлях до досягнення миру бачать у воєнному стані на території, де тривають бойові дії. Як інформують українські мас-медіа, «блок Петра Порошенка», «Народний фронт» і «Батьківщина» хоч ідуть на вибори окремо, все ж намагаються одне одного не критикувати. Це пояснюється тим, що згадані партії є один для одного натуральними партнерами і потенційними коаліціантами після виборів. Їх політичні програми дуже подібні, хоч і мають певні відмінності. Партія президента намагається бути максимально поміркованою. Вона висловлюється за перезавантаженням влади, але не хоче робити цього шляхом люстрації, а лише через перевибори. Тут згадується про децентралізацію влади і надання реґіонам широких повноважень, зменшення кількості податків та однозначно хочуть повернути Крим і райони Донбасу при використанні політичних і дипломатичних засобів. Більш рішучими є пропозиції від угруповання А. Яценюка. Його «Народний фронт» обіцяє, зокрема, ухвалити нову воєнну доктрину, де визнаватиметься Росію аґресором, зміцнювати курс у НАТО, максимально диверсифікувати джерела енергоресурсів тощо. Доволі радикальною є також «Батьківщина». У виборчій програмі угруповання записано: «Наша мета – відновити справедливість, збудувати потужну армію, провести люстрацію і повне перезавантаження влади в країні, зупинити безлад в економіці, дати бій корупції. Ми не маємо права поступитися жодною п’яддю землі. Не за це гинули наші Герої». ■
