Пам’ять не про своє минуле

(пл)РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№44, 2016-10-30

Pamięć o nie swojej przeszłości. Przypadek Bieszczadów, Patrycja Trzeszczyńska, Wydawnictwo Uniwersytettu Jagiellońskiego, 2016, s. 232.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» – говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається (або повинна триматися) на землі своїм минулим. Саме тому ми мусимо знати історію своєї сім’ї, тобто хто ми і звідкіля. А що, коли це минуле стосується осіб, які безпосередньо не мають нічого спільного з ним?
Знавець України, працівник Яґелонського університету Патриція Тшещинська у своїй книжці досліджує питання пам’яті «не про своє минуле». Згадана проблема стосується багатьох реґіонів Польщі, у яких живуть постімміґраційні спільноти. Більшість з них сьогодні проживає на західних і північних землях Польщі, а також у Бескидах.
Як відомо, саме з Бескидів після ІІ Світової війни було виселене корінне українське населення. Потім ці території заселювали осадниками або мандрівниками з інших реґіонів Польщі. Саме там можна спостерігати культурологічні процеси, які полягають у тому, що люди у своїх спогадах сягають до чужого минулого. Вони часто опрацьовують не свою історію, допасовуючи її до сучасних потреб жителів даної місцевості і туристів.

Буває так само, що жителі бескидських сіл, які опинилися там після війни, творять свого роду міф. Отак сімейні історії та розповіді про завоювання незаселених гірських просторів співіснують з пам’яттю не про своє минуле.
Ця чужа пам’ять, звичайно, не завжди вигідна, оскільки теперішні мешканці Бескидів знають причину того, що 1947 р. західне пасмо Карпат стало пустелею.
Питання депортації корінного населення з Бойківщини чи Лемківщини для жителів Бескидів сьогодні не становить табу. Проте цю тему часто представляють у досить легкому варіанті. Скоріше почуємо розповіді про руїни бойківських чи лемківських церков, пам’ятники на цвинтарі або ікони, ніж про етнічну чистку карпатських українців.
П. Тшещинська займається антропологією пам’яті, етнічності і простору, досліджує меншини не лише в Польщі, а й в Україні. Вона вивчала українську тематику також у Канаді, стежила за культурною пам’яттю українців, які виїхали з Польщі після ІІ Світової війни, розробляла питання їхнього ставлення до сучасної Польщі та України і того, як їм живеться серед етнічно різнорідного суспільства.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*