ПАМ”ЯТНИК без пам”яті. Ґонґадзе

Володимир ПавлівУКРАЇНА2008-09-26

{mosimage}16 вересня минає 8 років від дня зникнення українського журналіста Георгія Ґонґадзе. Дата не кругла, але поговорити є про що. Цього року було засуджено трьох офіцерів міліції – співвиконавців замовного вбивства. Хто був замовником (а відповідь на це запитання є справою принциповою) – так і не знайшли. Однак, це не заважає українським чиновникам і політикам спекулювати на імені Ґонґадзе.

На День незалежності Київська міська адміністрація запланувала відкрити пам’ятник “Георгієві Ґонґадзе та всім журналістам, які загинули за нез’ясованих обставин”, хоч мати Георгія – Леся Ґонґадзе – не дала на це згоди. За кілька тижнів до цього Олександр Мороз в одному інтерв’ю заявив, що не вважає колишнього президента Леоніда Кучму причетним до вбивства журналіста.

16 вересня 2000 року Георгій Ґонґадзе після роботи вийшов з київського офісу, але додому не дійшов. Його загадкове зникнення занепокоїло спочатку тільки родину і частину колег журналістів. Суспільною сенсацією і політичною проблемою зникнення Ґонґадзе стало вже за півтора місяця, коли опозиційний тоді політик О. Мороз із трибуни Верховної Ради заявив про наявність аудіозаписів, з яких випливає, що причетні до цієї справи найвищі державні урядовці, з президентом Л. Кучмою включно.
Багато що змінилося з того часу. Унаслідок тих подій відбулася невдала акція “Україна без Кучми” та успішна Помаранчева революція. Завдяки цій історії О. Морозові вдалося ще на кілька років вивести із марґінального положення його Соціалістичну партію і закінчити кар’єру актом “зради ідеалів Майдану”. “Справу Ґонґадзе” кожен новий ґенеральний прокурор України гучно приймав як “справу честі”, а покидав нишком без звіту про успіхи в розслідуванні. Ще 2005 р. новообраний президент Віктор Ющенко заявив про розкриття цього злочину і присвоїв Г. Ґонґадзе посмертно звання “Герой України”, а лише у березні 2008 р. відбулося банальне, як на гучну справу, засудження трьох виконавців вбивства – офіцерів міліції. Вирок, який ані не встановив істини, ані не заспокоїв громадськість, ані не дав сатисфакції родині загиблого. Дешевий театр – саме так цей процес оцінюють українські журналісти.
Але родичі Георгія та громадськість разом з працівниками засобів масової інформації – це лише “нижня палуба” корабля під назвою “Українська держава”. На його “верхній палубі”, незважаючи на низи, бенкетує з шампанським і бешкетує з мордобоєм так звана українська еліта. Вони поводять себе так, як вміють, як звикли, як вважають за потрібне. І їм байдуже, що думають про це невиразно окреслені “пересічні громадяни”. Коли О. Мороз відкривав меморіальну таблицю пам’яті Ґонґадзе біля журналістської ложі в приміщенні Верховної Ради, йому було байдуже, що парламентські кореспонденти воліли б почути про поступ у розслідуванні справи про вбивство Георгія. Коли В. Ющенко підписував указ про присвоєння загиблому журналістові звання “Герой України”, його не дуже хвилювало, що суспільство не шанує отримувачів нагород, натомість очікує інформації про покарання замовників трагедії як принципового моменту для очищення доброго імені української держави. Коли чиновники Київської міської адміністрації, не відомо з якого дива, вирішили встановити пам’ятник Ґонґадзе, їх буквально обурила незгода матері, якій кам’яна чи бронзова скульптура не замінить сина, не загоїть рану від завданої кривди і несправедливості.
А тим часом “справа Ґонґадзе” помаленьку відходить у забуття. Уже мало хто в Україні вірить, що справжніх замовників убивства журналіста коли-небудь буде знайдено і покарано. Восьми років виявилося достатньо, щоб почати процес відбілювання головного “народного підозрюваного” у замовленні вбивства – колишнього президента Л. Кучми. Карикатури типу “Кучма за ґратами”, що їх так активно пропаґували в часи боротьби з “антинародним режимом”, як і плакати з запитанням “Кучма, де Ґонґадзе?”, втратили актуальність. Про леґендарного “майора Мельниченка” разом із його плівками уже забули навіть найпатріотичніші реґіональні газети. Журналісти наввипередки беруть у Кучми інтерв’ю з порадами, що робити з Росією, економікою, газом, коаліцією тощо. Мороз, який звинуваченнями Кучми у причетності до вбивства дав своїй політичній кар’єрі друге дихання, тепер заявляє про непричетність екс президента до цієї справи. Як кажуть італійці – “фініта ля комедія”.
Є ще, правда, міжнародні організації, які нагадують Україні про необхідність об’єктивного завершення “справи Ґонґадзе”, але хто з українців їх чує і хоче слухати?
У такій ситуації нема чого дивуватися, що більшість українців вважають свою державу несправедливою і корумпованою, або безсилою, неспроможною захистити скривджених і покарати винних. 16 вересня – один із тих днів, який усім нам нагадує про це.
Отож смерть Георгія Ґонґадзе, замість того, щоб стати символом героїчного журналістського вчинку, який здатен змінити країну, асоціюється у багатьох громадян, а зокрема українських журналістів, з міцною напівзлочинною і бездуховною системою влади, яку залишає байдужою людська смерть навіть тоді, коли вона зворушила увесь світ.

“Наше слово” №39, 28 вересня 2008 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*