Степан МігусПОДІЇ№27, 2016-07-03

Сім десятиріч здаля від Рідних земель

Здавалось би, прості, а одночасно вагомі завдання ставили перед собою протягом 69 років життя і 40 років організованої громадської діяльності поза рідним краєм мешканці села Генсиків у ґміні Барцяни Кентшинського повіту на Вармії та Мазурах.

▲ У світлиці в Ґенсиках. Фото Андрія Сидора
У світлиці в Ґенсиках. Фото Андрія Сидора

У першу чергу пріоритетне завдання – це вірність рідній мові, церкві, звичаям і традиціям. Сказати легко, а виконати дуже складно, коли зважити на те, що людей з корінням вирвали з прабатьківських земель і щонайменше півсторіччя робили все, щоб вигнані українці забули, якого вони роду-племені…
Вигнанці заплатили за своє українство велику ціну. Одних розстріляли, інших закатували в таборах і тюрмах, а тих, що пережили, протягом багатьох десятиріч тероризували. Та не забули вони, однак, свого коріння, залишилися згуртовані й вірні українському роду…
Другої суботи червневої мешканці села зібралися для підведення підсумків свого збірного існування в рядах УСКТ, а від 1990 р. – ОУП. Урочистість почалася панахидою за жертви Операції «Вісла», концтабору в Явожні та за членів організації, зокрема його голову Степана Сидора, які відійшли у вічність. Скорботну молитву відправили отці-василіани, парох асунської та кентшинської парафій УГКЦ о. Ігор Гарасим та о. Мирослав Підлипчак. На урочистості присутні були секретар Барцянської ґміни Анна Терешко, голова кентшинської ланки Спілки українських політв’язнів Андрій Дрозд, голова кентшинської ланки ОУП Андрій Сидор, голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус, голови ланок ОУП Аліна Качмар (Молтайни), Анна Служала (Асуни), Петро Дрозд (Крелікейми), а також солтис Генсиків Божена Спира…
Перед урочистою частиною зустрічі голова Ольштинського відділу ОУП провів збори управи ланки. На місце дотеперішнього голови Степана Сидора, який упокоївся на початку року, всі присутні члени вибрали дотеперішнього секретаря гуртка Лідію Лойко. Обов’язки секретаря (також одноголосно) доручено Ірині де Вайлі.
Підсумки діяльності ланки за останні 40 років зробила Л. Лойко. Ланка УСКТ постала в Генсиках 11 квітня 1976 р. в присутності 42 осіб. Першим і до цього року незмінним головою став Степан Сидор, секретарем – Ліда Лойко, скарбником – Михайло Шиманський, членами правління – Іван Воркун та Петро Лозовський, головою ревізійної комісії – Іван Зола, а її членами – Анна Зельонка та Еміль Крет.
– Діяльність ланки від самого початку була спрямована на те, щоб у кожній українській хаті знайшлося «Наше слово», щоб члени активно брали участь у всіх українських культурних заходах, організованих в околиці, – перераховувала Л. Лойко. – Завдяки такій активності ланка намагалася успішно піднімати на вищий рівень культуру села. Завдяки постійним контактам з ольштинською книгарнею наші члени купували багато українських книжок. Мешканці села не скупилися на «Українські календарі» та платівки «Журавлів». Протягом перших п’яти років існування гуртка Генсики двічі відвідувала студентська естрадна група з Ольштина і молодіжний гурт з Молтайн. Генсичани завжди громадою навідувалися на українські фестивалі. До неблизького Кошаліна їздило щонайменше по кільканадцять осіб.
Л. Лойко підкреслила, що діяльність УСКТ визволила в українців громадську активність, інтеґрувала їх, підняла національну свідомість, незважаючи на великі обмеження та постійний нагляд комуністичної влади. Генсичани, як і всі українці в Польщі, з великою надією вітали проголошення незалежної України та устроєві зміни в Польщі. На місці УСКТ виникла нова організація – ОУП. Ще 1993 р. в гуртку було 43 членів. Особливу увагу управа і батьки прив’язували до того, щоб юнацтво і діти брали активну участь у плеканні українства, зберіганні рідної мови, а також присвячували увагу культурній активності. У 1993–94 рр. управі чи не при найбільшій активності Л. Лойко у Барцянах вдалося відновити пункт навчання української мови. Він не обме-жувався до плекання мови, а додатково розгорнув культурну діяльність. Виник дитячий вокальний гурт «Струмочок», з яким працювала вчителька Л. Лойко. Навесні 1994 р. він виступив у Генсиках на шевченківському концерті, у липні виїхав у табір до Львова, а восени того ж року в асунському храмі показав свою програму, присвячену митрополиту Андреєві Шептицькому в 50-ті роковини його смерті. Почалася також співпраця з кентшинським колективом «Надія» і спільні концертні виїзди, яких не перерахувати…

Нині давні учасники «Струмочка» навідуються до рідних Генсиків. На 40-річчі вони виступили перед присутніми з власними дітьми, хоч формально колектив перестав існувати ще 2003 р.
– Минає 69 років від проведення Операції «Вісла», через яку ми, українці, втратили свою Отчину і були розсіяні по всій Польщі з метою знищення нашого українства та асимілювання, – підсумувала Л. Лойко. – На мазурській землі наші переселенці багато витерпіли. Перших 10 років були без рідної церкви і школи, приречені на асиміляцію. Але ми не піддалися. Коли 1958 р. в Асунах постала церква, не дивлячись на бездоріжжя, суворі зими, осінні і весняні болота, люди звідусіль ішли та їхали до рідного храму, а потім посилали своїх дітей на навчання рідної мови. Не забули й про своїх героїв та рідні звичаї. Потім, коли це стало можливим, почали відвідувати рідні сторони – Ульгівок, Люблинець-Новий і Люблинець-Старий, а також інші місця вигнанців.
У Генсиках мало не в кожній хаті живе або жила щонайменше одна людина, яка брала участь у боротьбі за Україну, і пройшла за це голгофу, як, наприклад, 92-річна Анна Зельонка. Генсичани, серед яких був нині покійний Михайло Шиманський, писали спогади про трагічне, але заодно і геройське минуле українців, що роз’їхалися по всьому світі, потрапивши до Нью-Йорка, в Україну та в інші куточки світу…
Л. Лойко перечислила у своїй доповіді весь ряд мешканців Генсиків, які заслуговують на найвище визнання за свій патріотизм. Більшість із них відійшла у вічність. Частину тих, хто ще є серед нас, голова Ольштинського відділу ОУП С. Мігус нагородив дипломами й подяками. Серед них: Анна Зєльонка, Іван Зола, Ірина і Петро Вальницькі, Марія та Володимир Зельонки, Ольга і Юрій Лозовські, Ірина та Андрій Шиманські, Лідія і Євген Лойки…
Особливою нагородою для всіх присутніх у переповненій сільській світлиці стали виступи давнього «Струмочка» з участю дітей перших учасниць. Прекрасну програму представили також учні Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Бартошицях під невтомним керуванням вчительки, композитора і поетеси в одній особі – Наталії Шелест. Нині молодь села виїжджає за пошуком кращої долі, проте часто повертається сюди. Мешканці Генсиків активно підтримують Україну в її боротьбі, приймають осиротілих дітей та поранених військових героїв. Вони раді кожному гостеві.
«Особливим» назвав це село кентшинський та асунський парох о. І. Гарасим, не приховуючи подиву для організованості, дружності і гостинності генсицьких українців, які, хоч і пройшло сім десятиліть, залишаються вірними своїй Вітчизні і Церкві. Цієї вірності навчили і своїх нащадків. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*