(пл) ■ ПОДІЇ ■ №8, 2017-02-19
Товариство «Маґурич» уже понад 30 років працює для збереження української матеріальної спадщини в Польщі. Завдяки його заходам урятовано понад 2 тис. пам’ятників.
Про свою діяльність члени товариства розповіли 7 лютого в Українському домі у Варшаві.
– Розпочалося все 1986 року. Перебуваючи в селі Береги-Долішні, на колишній прицерковній площі я натрапив на пам’ятник, який пробивався з-під моху. Вирішив ним зайнятись, але сам не знав, як до того забратися, – говорив Шимон Моджеєвський, каменяр, голова «Маґурича». – Вирішив приєднатися до ідеї ремонту нагробків, які на Підкарпатті планувала організувати реставраторська ініціатива «Надсяння». Опісля не міг дочекатися наступних таборів.
У наступні роки члени групи «Надсяння» провели реставраторські праці на майже 40 кладовищах. Від 1996 р. неформальна група каменярів «Маґурич», яку очолив Ш. Моджеєвський, з часом зареєстрована як товариство, організує табори.
– Наша ідея – зайнятися цвинтарями, які не мають на місці своїх опікунів, – підкреслював голова «Маґурича».
Протягом 30-ти років діяльності товариства відремонтовано понад 2 тис. нагробків на 136 цвинтарях. «Маґурич» проводив реставраторські праці на українських, польських, єврейських та німецьких кладовищах у чотирьох країнах. Проте увагу товариство зосередило в основному на кладовищах південно-східної Польщі, на колишній Бойківщині, Лемківщині та Розточчі. Крім реставрації пам’ятників, придорожніх хрестів і капличок, «Маґурич» від кількох років займається видавничою діяльністю. Зокрема варто згадати про книжку «(Nie)istnienie w kamieniu», у якій описано колишній народний осередок різьби у камені в Старому Брусні (коло Горинця на Любачівщині). Товариство підготовило її три роки тому.
– Ми видали цю книжку, бо помітили тенденцію, що цей осередок почали називати польським. Насправді Брусно було дуже свідомою українською місцевістю, в якій дуже активно діяли «Просвіта», українська театральна група і хор, – перечислювала під час зустрічі Ольга Соляр, член товариства, етнолог, яка звернула увагу на явище, яке можна назвати фальшуванням історії.
– На інформаційних таблицях, розміщених у Бескидах чи на Розточчі, бачимо, що ніде не написано: «українська спадщина». Об’єкти називають греко-католицькими, східного сусідства, східного обряду, інколи русинськими або волоськими, але не українськими. Подібна схильність є на всій виселеній у 40-ві роки території, – ділилася спостереженнями О. Соляр.
Феномен «Маґурича» – це не лише ідея. Це також люди. Протягом 30-ти років у таборах «Маґурича» брали участь кількасот волонтерів.
– Я б хотів зацікавити цією працею якнайбільше людей. Я розумію, що навчитися працювати з каменем – це не питання двох тижнів, а саме стільки часу триває один табір. І все ж, завдяки кільком виїздам цього можна навчитися, – заохочував Ш. Моджеєвський, який звернув увагу, що небагато серед волонтерів «Маґурича» є членів української меншини в Польщі.
– Ми би дуже хотіли, щоб якомога більше українців з Польщі працювало з нами. Серед сотень людей, які до нас приєдналися, з українським корінням є, може, 20 осіб, – говорив каменяр. – Приємно поїхати на «Маланку», «Ярмарок» чи інший захід, але вже важче похилитися над своєю спадщиною. Я знаю, що важко 10 годин фізично працювати, бо саме такою є наша праця на цвинтарі, але добре було б, якби місцевих українців з нами було більше.
Включитися у громадський ремонт нагробків буде можна вже навесні.
Товариство «Маґурич» від 29 квітня до 7 травня ц.р. планує проведення робіт на бойківському цвинтарі у Тарнаві-Нижній (Підкарпатське воєвідство), на початку липня – на українському цвинтарі у Старій Гуті (Люблинське воєвідство), а 13–27 серпня передбачений ремонт нагробків на бойківському цвинтарі у селах Лип’я та Міхнівець (Підкарпатське воєвідство).
Ширшу інформацію про працю «Маґурича» та його плани на поточний рік ви знайдете на сайті magurycz.org та в мережі Facebook.
