(гс) ■ ГРОМАДА ■ №9, 2015-03-01
Прийнятий 10 років тому Закон про національні та етнічні меншини і реґіональну мову є добрим актом, але сьогодні вимагає новелізації. У цьому переконані як депутати сеймової комісії нацменшин, так і лідери організацій меншин.
Такі голоси прозвучали на врочистому засіданні комісії нацменшин, яке відбулося 18 лютого в Колонному залі Сейму Польщі. Голова комісії Мирон Сич на прес-конференції відзначав, що закон був одним з тих, праці над яким у польському парламенті тривали найдовше, бо почалися ще 1989 р., а завершилися на початку 2005 р. Голова пригадав також, що ініціатором закону був невтомний захисник прав нацменшин Яцек Куронь. «У цьому законі вперше комплексно вреґульовані права польських громадян, представників меншин», – відзначав М. Сич. Як згадував співголова комісії Євген Чиквін, який брав участь у працях над законом, у Сеймі РП довший час не було згоди на цей акт. Критики переважно базувалися на стереотипах і бракові знань. Говорили про загрозу польській суверенності, уможливлення «диктату» меншини над більшістю, а депутатів – ініціаторів закону, називали зрадниками. Є. Чиквін оцінив також, що тепер закон остаточно отримує схвальні оцінки і становить зразковий приклад прийняття Польщею міжнародних стандартів у плані захисту прав меншин.
На потребу новелізації закону звернув увагу черговий співголова комісії Ришард Ґалля. Ідеться, зокрема, про уточнення правил вибору представників до спільної комісії уряду і нацменшин, участь представників нацменшин у комісіях, які вибирають директорів шкіл, де відбувається навчання учнів нацменшин та щодо функціонування представників меншин у програмних радах державних мас-медіа. Інше питання – це дати можливість використання допоміжної мови не лише на ґмінному, але й повітовому рівнях у самоврядних установах. Р. Ґалля повідомив, що праці над новелізацією тривають і наголосив на тому, що оновлення закону може мати місце ще у цьому скликанні Сейму Польщі.
Співголова комісії Данута Пєтрашевська висловила сподівання на надання шляхом змін у законі сілезькій мові статусу реґіональної. Проти такої ідеї виступив черговий представник президії комісії Марек Аст, повідомляючи, що його політична сила «Право і справедливість» нового статусу для сілезької мови не підтримує.
Уже в ході врочистого засідання комісії з’явилися арґументи застереження щодо можливих змін. Про це згадував, зокрема, проф. Ґжеґож Януш, який працював над законом як експерт справ меншин. На його думку, Польща понад свої можливості розширила прийняту хартію мов, які зобов’язується захищати. Тепер їх носії щораз частіше домагаються спеціального статусу: «Якщо хочеться захищати всіх, то не захищаємо нікого. У певному моменті держава буде змушена з цим упоратися», – говорив проф. Ґ. Януш, остерігаючи перед зробленням з закону «смітника», в який попадатиме все. Бути обережними рекомендував також колишній депутат і співголова комісії Єжи Штеліґа. Він пригадав, що цей закон випрацьовував консенсус: «Робіть усе, щоб покращувати і збагачувати життя меншин. Для цього є багато можливостей, але не торкайтеся цього закону», – казав Є. Штеліга, наголошуючи на важливість консенсусу.
Однак певних змін меншини все ж таки сподіваються. Про це говорив співголова покликаної законом спільної комісії уряду і нацменшин Рафал Бартек, який представляє німецьку меншину. Він підтвердив, зокрема, потребу введення каденційності та уточнення правил вибору представників до спільної комісії. В чому тут може полягати проблема, видно на прикладі голосів ромської спільноти. І так, в їх оцінці, своїм суб’єктивним рішенням міністерство вибрало двох членів комісії від цієї громади, в якій існує близько ста неурядових структур. Брак каденційності призводить до того, що частина середовища відчуває відсутність свого представництва у цьому важливому органі. Р. Бартек звертав увагу також на те, що головний контекст закону становить боротьба з асиміляцією і важко однозначно ствердити, що держава справляється з тим викликом.
Урочисте засідання комісії – це черговий дуже важливий форум, на якому сторона меншин домагалася значно активнішої політики держави відносно своїх громад: «Законодавство існує, але нам ідеться про активні дії», – підкреслював Р. Бартек. Про що йдеться, на практиці показує хоч би приклад зі складанням іспитів на атестат зрілості з німецької мови як мови нацменшини. За словам Р. Бартека, бувають роки, коли нема охочих здавати цей екзамен. Держава, ввівши таку можливість, не забезпечила учням взамін за додаткове зусилля жодної користі, наприклад, у вигляді додаткових балів при вступі у вищі навчальні заклади. Спроба вирішення саме цього роду проблем, в оцінці Р. Бартека, була б проявом активного підходу до меншин з боку держави. Ще одна з вимог у цьому плані говорила про те, що державна сторона повинна не чекати на розв’язки з боку меншин, а самa їх шукати і виносити на обговорення. Якоюсь мірою про ефективність теперішнього законодавства говорить і те, що в ньому нема положень щодо спеціальних виборчих прав для меншин. Варто відзначити, що приклади таких розв’язок існують у Європейському Cоюзі. Досі не вдалося утворити культурних установ нацменшин, фінансованих з державного бюджету і мали, таким чином, стабільність функціонування.
Частину питань може вирішити зміна закону, але й не менший спектр надалі залежатиме від доброї волі державних службовців. А вона, як можна зрозуміти з виступів лідерів меншин, інколи чомусь стає дефіцитним товаром.
