Людмила Лабович ■ КУЛЬТУРА ■ №2, 2017-01-08
Віками на Підляшші живою була традиція співання не лише колядок релігійних, але також народних, язичницьких за походженням. В останні роки вони викликають зацікавлення дослідників та виконавців фольклору.
Колядки – релікт язичництва
З періодом Різдва Христового в традиції українського народу невід’ємно пов’язані колядки – величальні пісні, які вихваляють народження Спасителя. На Підляшші найпопулярнішими були колядки з Почаївського «Богогласника», при чому їх співали найчастіше з російською вимовою, лише подекуди достосовуючи до місцевої української говірки. Однак колядки це не лише пісні релігійного змісту, але й набагато давніші народні твори, з якими церква довго вела безуспішну боротьбу. Ці пісні донині збереглися на Підляшші.
Народні колядки з’явилися ще за язичницьких часів і пов’язані вони з днем зимового сонцестояння. Їх виконували колядники на честь народження сонця, найчастіше разом із зіркою, що й символізувала сонце. З приходом християнства колядки почали пристосовувати до нової віри. На Підляшші між Бугом і Нарвою виконували їх під час різдвяного колядування ще навіть у 1990-ті рр., при чому колядники спершу співали церковну колядку, а щойно після неї народну, яку в деяких селах звали припівкою, припєвкою. «Як колядовалосьо, приходілі до господара і поздравлялі. Як господар каже, што співаті, то співаємо церковну колядку. І як в туой хаті є молодоє малженство, которому нема року як поженіліся, то приспіевувалі „Ой ясна-красна в лузі каліна”. І як за колядку платілосьо груошмі п’ять чи десеть злоти, то як припіевка в туой хаті, то господар платів буольш. А ще на кунець приспіевувалі:
«За те припіевкі гарнець горилкі,
А се [якщо – ЛЛ] богати, клічте до хати,
А се хороши, сто рубліе гроши» – згадувала Валентина Марцинович з Красного Села (ґм. Ботьки).
Крім молодого подружжя, колядники величали немовлят і їхніх батьків: «Ще приспєвувалі, як дітє вроділосьо. Для дєвчинкі приспєвувалі „Чирвона рожа”, алє для такої, што большенька, но ще не має року. А для хлопчика приспєвувалі „Чий то синочок”. А як малєнькє дєтятко ще перед Руздвом вроділосьо, то приспєвувалі „Там на перинє, там на пуховой, там пані Іванова дочку вродила”», – продовжувала розповідь народна співачка з Красного Села.
Величальний зміст колядкової пісенності
Народні колядки сіл околиць Кліщель доволі добре вивчив отець диякон Лука Бартошук з православної парафії в Кліщелях, який багато років збирає і намагається відродити найбільш старовинний пласт підляського фольклору: «Пиліпувка, Руздвяний піст богати в писні, зимови писні. То є релігійни коляди і писні, присвячени пам’яті святих, таких, як апостол Андрій, велікомучениця Варвара, Микола, Зачатіє Пресвятия Богородиці, а також вже призабути писні світські – приспівки, котори приспівувалісь для дівчинки, для хлопчика, котори уродиться, для молодожонув, для дивок, котори готови вже вийти замуж, для каваліра, як з дівчиною ходит, для хлопця, котори іде до війська. І тиї писні мают приспів „коляда”», – пояснював говіркою села Клюковичів (ґм. Нурець-Станція) отець диякон.
Народних колядок на Підляшші збереглося дуже багато. Вони найчастіше магічно-побажального змісту. Ось приклад такої колядки з Малинників (ґм. Вірля):
Чий то синочок садив садочок?
Колєда.
Садив садочок всьо з вишеньочок.
Колєда.
А в туом садочку всьо хорошоє.
Колєда.
Вишні, черешні розліваються.
Колєда.
Райські пташечкі розлягаються.
Колєда…
Слід згадати, що в давнину слово «коляда» означало слов’янське міфологічне божество, уособлення новорічного циклу та ширше – дохристиянське слов’янське свято. Нині Коляда – це підляське окреслення Святвечора. Колядою звали в реґіоні також сніп збіжжя, який напередодні Різдва вносили до хати і ставили на покутті.
Приспіви у підляських колядках доволі різні, бо це не лише вигуки «Колєда», «Гей, коляда, коляда» чи «Ой, дай Боже», але, наприклад, «Ой, вино моє зельоне».
Народні колядки сьогодні
На підляських селах традиція колядування, властиво, ніколи не завмерла. весь час на Різдво Христове можна тут зустріти групи колядників, які ходять з зіркою від хати до хати і співають пісні, що славлять народження Ісуса Христа. Проте від років ніхто вже тут не виконує народних колядок. По-перше, вони одноголосні, менш привабливі для співання (як сказали би підляшани – «не такії гожи»). По-друге, можливо, виконавці не завжди добачали зв’язок тих пісень зі святковою різдвяною тради-цією. А, по-третє, як зауважують народні співаки, певно, своє діло зробило й обезлюднення села: «Тепер пересталі співаті, бо в селє нема кому співаті, бо всє молодиї поженіліся в городах [містах – ЛЛ] і там родят дєті. В селє нема дєті малих. Не родяться і нема припєвкув. Тепер, як колядуют, то оно одни церковни колядкі співают», – підсумовувала В. Марцинович.
Хоч народні колядки перестали бути елементом підляських різдвяних колядувань, вони не пропали, можливо, й тому, що традицію їх виконування відроджували народні співаки, які на потреби різних переглядів вишукували давні пісні, при чому не завжди зі свого села. Так було хоча б у випадку колективу з Вільки-Терехівської у ґм. Черемха, завдяки якому збереглося кілька цікавих зразків дохристиянських колядок. Валентина Веремчук з того ансамблю говорила: «То не такії, як церковни колядки. У нас, на наших теренах, неспеціально їх спивалось, алє ми тиї колядки перейняли од старшої особи з-под пущи. їй було 97 літ. В тих писнях все про висіля спивалось, про молодиї, що Господь їх благословив, про дивослюби. Спиваємо їх. Були в Дрогичині з такіми колядками, хоча вони не церковни. Виїжджаїмо».
Багато чого для збереження народних колядок роблять дослідники фольклору, завдяки яким удалося відтворити щонайменше 20 зразків цих призабутих пісень, при чому одна колядка нерідко має кілька різноманітних варіантів. Тепер знайдемо їх у багатьох фольклорних збірках та на дисках, до того не лише у виконанні народних співаків. Як приклад можна навести платівку «Колядки з Підляшшя» з 2013 р., на якій польський ансамбль «Дичка» («Dziczka») з Варшави співає різдвяні твори міжріччя Нарви та Бугу, з чого майже половина – це народні, архаїчні колядки.
Однак часто не так просто відродити традицію співання цих пісень, про що кілька років тому розповідала підляська фольклористка Улита Харитонюк, яка готувала виконавців з Підляшшя на Загальнопольський фестиваль народних капел та співаків у Казимежі над Віслою: «Коли ми добирали репертуар, я спитала співаків: „А колядки знаєте?”. „О, ми много знаєм”. Але виявилося, що ці обрядові народні колядки вони знають тільки фраґментарно. Трохи знають, але не вельми люблять, бо рідко співають. Я їх переконала, що комісія буде на них дивитися з зацікавленням, коли заспівають щось старого, бо знала, що колядки рідко хтось виконує».
У. Харитонюк від років розучує давні твори різдвяно-новорічного циклу. Кілька разів на рік вона організовує майстер-класи з участю народних співаків, на яких обов’язково з’являються колядки. Одні з таких майстер-класів наприкінці 2015 р. були присвячені виключно цим творам: «Перед зустрічами я їздила по реґіоні, записувала коляди, колядки, віршики, які колись говорили колядники на початку та на кінець колядування, щоб подякувати. Питала також про звичаї, пов’язані з колядуванням – чи ходили з зіркою, чи хлопці і дівчата співали разом чи окремо, чи колядували тільки на Різдво, чи також на Гоготуху, тобто 13 січня. Такі пісні, колядки, що їх співали на старий Новий рік, ми також знаємо», – зізналася підляська фольклористка. Після її майстер-класів народні колядки починають співати молоді люди з різних реґіонів Польщі.
Багато що задля повернення традиції виконування архаїчного репертуару робить о. Л. Бартошук, який активно співпрацює з народними колективами в селах коло Кліщель. Нерідко за його справою на щораз численніших колядних заходах у реґіоні звучать народні колядки. ■
