Німец Юрґен Ґретсхель – чловек близкій лемкам на Заході

Адам ВєвюркаЛЕМКІВСКА СТОРІНК№5, 2017-01-29

23 жовтня 2016 року помер Юрґен Ґретсхель – голова Німецкого суспільно-культурного товариства в Лігниці. Він сам про себе повідав, што бив найстаршим автохтоном в Лігниці. Для лемків, а ширше українців в Лігниці, бив чловеком, який барз розумів нас і нашу долю не лем по 1947 році. Барз любив історію, тоту близку серця з Дольной Сілезії, Німеччини, але і цілой Європи. Історична цікавіст вела його від початків людини в Європі по гнесьни часи. Барз дуже знав про історію нашого народу, а колі в 1947 році почав пізнавати наших вигнаних, зрозумів ціж ментальніст українців в Польщі, в тим лемків. Не одну годину єм провів з ним і слухав історії про родинну долю, історію Лігниці, Німеччини, але і о нас від часів Київской Руси. Било іх так дуже, што гнеска можна било б о тим написати книжку. Ким бив покійний Юрґен?

Юрґен Ґретсхель. Фото Богдана Бухти

Народився 7 марця 1941 р. в Лєґнітз в родині дост багатой, яка мала м.ін. фабрику паперя в гнесьним селі Нови Косьцюл, тоді Ноє Кірхе недалеко Злоториї. Друга світова війна змінила барз житя молодого Юрґена. По закінчиню війни лішився лем з дідом і бабом в Лігниці і до кінця свого житя мешкав в ній як в своїм гаіматі – малій вітчизьні. Хоц не раз мав можливіст виїзду до Німец, не зробив того, бо уважав, што в Лігниці лем є як в себе, в дома. До 1971 р. бив т.зв. безпаньствовцем – не мав документів, лем карту сталого побиту. Не годився на зміну назвиска на ближше польскє. В 1945 р. не знав іщи нияк польской мови. Закінчив в Лігниці школу початкову № 9 з німецком мовом викладовом, а в 1959 р. з виружніням технікум самохо-дове. В 1972 р. закінчив двулітнє Студіюм туристики і провидників виїздів заграничних, а в 1975 р. – Студіюм економіки транспорту. Не пішов на вспівпрацю з СБ, за што не працював як провідник заграничний. Вспівпрацював з гарцерством і ПТТК, де вчив молодих люди любові і пошани до землі, де ся мешкат, не важне, до кого вона належала колісі і гнеска. В роках 1999–2000 брав удів у реформі шкільництва, де за його ціж стараньом впроваджено до шків вчиня елементів історії реґйонів.
Від 1959 р. по 1991 бив працівником ПКС-у: механіком, бригадзістом, керівником, а на конец заступцьом директора ПКС-у в Лігниці. За суспільну і заводову працю дістав Срібний хрест заслуги та нагороди і відзначиня за будову добрих реляцій медже народами і державами Польщи та Німеччини.
Для нас, меншини, відомий як діяч, який спільно організував від початку лігницку «Велію народів», часто бив з викладами на уроках історії чи на щедрим вечері в нашій школі в Лігниці, а два роки тому бив в ній на т.зв. Днях відкритих. Він аранжував виїзди до Дрезна і стрічи меншин з організаціями виселених німців, де разом підписали зме два договори (я – в імені лемків Лігниці, як голова місцевого гуртка ОЛ). Пан Юрґен організував виїзд наших представників школи до Свєжави на відкритя памятной дошки колишніх мешканців і на органові концерти в костелі НМП в Лігниці. Організував ціж виїзд до Берліна з концертом лігницкой «Кичери».

Але так направду сила і краса пана Юрґена била в його мудрости. В пробі зрозуміня кожного народу на тлі його історії. Ту, думам, він барз добрі нас пізнав.
З усміхом, курячи цигарку, одну по другій, оповідав, як пізнавав наших люди, працюючи як керівник в ПКС-і. В своїй праці виписував, м.ін., дижури шоферів автобусів. Колі пришлі латиньскі свята, думав собі, што не знайде никого, хто добровільно буде хтів їздити в тоти дни автобусами. А ту несподіванка, не било проблемів з шоферами та ба, деякі самі ся зголошувалі до праці. Пан Юрґен здивований думав, што тоти вшитки чуются комуністами. Але колі пришлі дни перед 6 січньом, праві вшитки шофери приносилі лікарски звільніня. Якби якиса епідемія – хворота напала, бо в тоти дни векшіст шоферів била хвора. По якимсі часі пан Юрґен зрозумів, што то лем билі наши свята. Пан Юрґен не раз мене питав, чом наши люде так ся боят публічні признавати до свого. І в тот час сам відповідав голосно собі, што то кус розуміє, колі на викладах, часто і в школах, чув голоси, які нас в Лігниці обвинувалі за Волинь і інши тяжки реляції польско-україньски, які діяли ся поза етнічнима нашима землями ту в Польщі. Він оповідав ім о ситуації перeд війном, о Лемківщині, Галичині, м.ін., кордоні Сокаля, заказі діяльности «Просвіти» на Волині та о інших проблемах з тамтих часів. Він, колі мі оповідав о тим, крутив головом і повідав: Mówię im, ale to na nic, oni nadal was obwiniają za wszystko, co złe było w relacjach polsko-ukraińskich.
А колі спозерав свим німецким оком на лемків, повідав, што німцям в Німеччині він до кінця не може пояснити назву лемко. Лем колі повідат, што ми русини, то в тот час старши німці кивают головами, што врешті знают, ким ми є. Вони памятают нас, як цілу спільноту Галичини перед війном, де вшитки билізме, по правді русинами, чи для німців, поляків чи для інших народів, держав, для котрих наши коріня є з Київской Руси – гнесьной України, але не з Москви. Аналізуючи погляди лемків, він спокійно пояснював, што люде гір все мают в собі почутя відрізніня од люди з низин. Вони мают специфічний свій діялект, шануют барже традицію, не приймают скоро змін під кожним кутом – релігійним чи штоденним. Вони є з одного боку ґваранційом для традиції свого народу, а з другого боку цілий час підкреслюют свою окреміст, што часто провадит до поділів медже нима. Але так направду то в тій ситуації вони вшитки тратят найвеце, а до того доходит іщи в припадку нас, што наши етнічни землі є на території Польщі і Словації.
Як приклад своїх думок він вказував Баварію для Німеччини.
Пан Юрґен помер в віку 75 років. Лішив по собі памят, але і, думам, слова задуми до минулого і гнесьного світа. Не раз повідав в нашій школі, што колі не буде в меншині почутя єдности, то тота меншина згине. Тоту думку вказував ціж на потребу єдности вшитких меншин в Лігниці. Думам, што ті слова для нас повинні биті голосом правди і памяті о пану Юрґені Ґретсхелю. ■
Вічная память, Пане Приятелю.

Поділитися:

Категорії : Лемки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*