Григорій Сподарик ■ ІСТОРІЯ ■ №13, 2016-03-27

Польські історики ставлять крапку над справою Волинської трагедії, а українські хочуть продовжувати дослідження. Відновлювану в Україні пам’ять про УПА чи Степана Бандеру абсолютно не сприймають у Польщі. Отже, розбіжностей немало, проте не варто недооцінювати відновлення діалогу між істориками Польщі та України.

Тривалий вакуум у відносинах встигли заповнити політики і їх змагання в радикалізмі. Площину фахової дискусії становить українсько-польський форум істориків, перше засідання якого відбулося наприкінці минулого року. А 13 березня цього року українські члени форуму взяли участь у дискусії, яку організувало у Варшаві Об’єднання українців у Польщі. Серед гостей були Юрій Шаповал (співголова форуму), Володимир Вятрович (голова Українського інституту національної пам’яті – уінп), Олександр Зінченко та професори Ігор Ільюшин, Іван Патриляк та Леонід Зашкільняк.

Стримувати політиків
«Втручання тоталітарної держави в суспільну свідомість призвело до дуже серйозних утрат і руйнування того, що називаємо національною пам’яттю», – відзначав голова уінп В. Вятрович. Через те в багатьох посткомуністичних країнах реалізувалася державна політика відновлення національної пам’яті. Теперішній процес в Україні базується на польському досвіді і співпраці між двома ІНП. Українську сторону з огляду на побудову саме спільної пам’яті цікавить популяризація історії в суспільстві. Для цього треба подолати «академічний снобізм» професійних істориків і переконання, що історія є тільки для фахівців. У відновленні діалогу В. Вятрович вбачає ряд позитивних моментів. Серед них ставить офіційні декларації президентів Петра Порошенка та Анджея Дуди про «залишення історії історикам». У такий сценарій не дуже вірить Ю. Шаповал. На його думку, політики ніколи не залишать історії. Єдине, що можна зробити, – це намагатись стримувати їхній тиск. Експерт переконаний також, що в одному з найболісніших питань Волинської трагедії дискусія повинна базуватись на інтерпретаціях подій, а не спробі зробити свої погляди панівними чи вказувати, хто злий і хто почав. Завдання істориків – обговорювати такі питання спокійно і фахово, а не з позицій політичної кон’юнктури. «У мене складається враження, що в Польщі дехто вирішив, що про Волинську трагедію все відомо і розставлені акценти. Це неправда», – говорив Ю. Шаповал. За його словами, ніхто, наприклад, не опрацював науково питання міґрації населення під час трагічних подій на Волині. Успіхом форуму істориків, на думку Ю. Шаповала, буде створення робочої атмосфери, яка покаже, що сторони не мають закінчених справ і відповідей на болісні питання. Найбільш скептично до можливості збалансованого діалогу ставиться І. Ільюшин, бо егіду над дискусією взяли два ІНП. Їхні цілі часто не збігаються, тому що установи ставлять собі завдання формувати в суспільстві історичну свідомість. І. Ільюшин вважає, що експерт-історик не може цього робити, оскільки повинен писати так, як виходить з його досліджень. За його словами, польські партнери нав’язали періодичне обмеження до подій ІІ Світової війни, що фактично буде зосере-джуватись на 1943–44 рр., а отже на найтрагічніших подіях для польської сторони. Водночас історик запевнив, що в дискусіях дотримуватиметься свого переконання і досліджень, з яких виходить наступне: у жорстокому польсько-українському протистоянні винні були дві сторони та їх лідери.

Долати стереотипи
Починаючи від 2013 р., тобто від 70-х роковин Волинської трагедії, у Польщі щораз інтенсивніше відбуваються суспільно-політичні спроби показати українців у ролі єдиних винуватців. Такій ситуації сприяла бездіяльність обох сторін у справі висвітлювання з минулого того, що може поєднати обидва народи. Наприклад, співпраця УПА та АК, яка мала місце ще під час конфлікту. Не говорилося теж про те, що українці – громадяни Польщі – 1939 р., виконуючи свій обов’язок, виступили на захист держави. Проф. Л. Зашкільняк зауважив, що таке розставлення акцентів співпадає з польською громадською думкою, яка, подібно як у випадку інших народів, базується в основному на стереотипах. Їх подолання – це чергове завдання істориків. «Нема у Європі прикладу, щоб між сусідами не було конфліктних ситуацій. Але вони були в минулому, а люди дивляться в майбутнє. На мою думку, якщо і ми будемо дивитись у майбутнє, то стосунки будуть більш оптимістичні», – переконував Л. Зашкільняк. Наступний гість форуму О. Зінченко однією з головних проблем називав те, що поляки та українці не знають основних фактів з історії сусіда. Таку асиметрію поступово, в його оцінці, може долати, наприклад, видавання книжок. Він погодився з тим, що проблеми з’являються тоді, коли в історію влазять політики. Шкодить так само праця тих журналістів, які виносять проблемні питання, але не входять у їхню суть.

Дослідження без крапки
Ще один український гість, І. Патриляк, оцінив, що форум істориків – це «вихід із зони комфорту, в якій перебувають дві сторони, і перехід у зону певного ризику, де вони змушені слухати один одного і намагатися зрозуміти». У родинній пам’яті І. Патриляка, сина переселенця, депортованого з-під Сянока, живуть тільки болісні спогади про героїзовану в Польщі Армію крайову. Проте він відзначив, що не має права повчати сусідів, кого і як мають вшановувати. У такий же спосіб, на його думку, польська сторона повинна підходити до С. Бандери чи УПА. І. Патриляк висловився за продовженням досліджень складного минулого. «Чим більше ми бачимо документів, то частіше за цими подіями десь починає проглядатися третя особа – російсько-радянська та німецько-нацистська», – говорив І. Патриляк. Цей зовнішній фактор не був вирішальним, але в багатьох моментах достатньо було тільки почати, дати поштовх. «Провокації як німецькі, так і більшовицькі виразно проглядаються з тих подій, які відбувалися на Волині», – наголошував І. Патриляк. Саме тому над дослідженням тих подій не можна ще поставити крапку. Не можна цього зробити й тому, що суспільства продовжують жити стереотипами, які сильніші, ніж праці істориків. Польський фільм «Волинь», в його оцінці, буде «витягуванням з нафталіну українсько-польських скелетів». Ведучи дискусію, голова ОУП Петро Тима підкреслив, що ця продукція в основному вдарить в українську меншину. Прояви загострення вже є у вигляді мови ненависті в Інтернеті, нищення пам’ятників, антиукраїнських летючок тощо. «Якщо не буде відповіді, то такі процеси будуть посилюватися», – говорив П. Тима і рекомендував українським історикам піднімати такі проблеми в дискусії з польськими партнерами.

Божевілля і дисбаланс
Мирослав Скірка, директор програми «Навчальні візити в Польщі», у рамках якої, зокрема, українські історики мають можливість вивчати польський досвід, звертав увагу на чергові обставини діалогу. «На ньому виразно позначується однозначна позиція польської сторони. Тут 2013 р. був своєрідний апогей „Волинського божевілля”. Вулицями міст ходили масштабні демонстрації і ніхто Волинської трагедії навіть не пробував вписувати в контекст загального жаху ІІ Світової війни. Волинській трагедії надано особливого розголосу в той час, як 75-та річниця пакту Ріббентроп-Молотов практично не була помічена. Різня варшавського району Воля, де фашисти на початку Варшавського повстання вирізали за різними даними від 30 до 65 тисяч людей протягом кількох днів, також майже не існує в польській свідомості: Волинь стала проблемою „світового масштабу”. Дисбаланс у розповіді, на моє переконання, пов’язаний з баченням особливої ролі Польщі на Сході і певної міфології Кресів. Це залишається незавершеним питанням польської ідентичності», – говорив М. Скірка.

Підтримати фахівців
В інших виступах ставлено наголоc на тому, що сьогодні польське суспільство та політичний світ уже не хочуть займатися чорними сторінками власної історії, тому публічний простір, особливо державний, виповнюють заходи, пов’язані виключно з героїзацією минулого. Доказом цього було хоча б те, що в президентській виборчій кампанії А. Дуда заперечив потребу перепрошення за злочин у Єдвабному. Діалог ускладнює так само ситуація в Україні. У державі постійно демонстрована різниця між «українською» та «східно-слов’янсько-радянською» системами цінностей. Досі також не з’явилася фахова й неупереджена монографія, присвячена такій постаті, як С. Бандера. Українці насправді лише тепер починають писати свою історію. Поступово відкриваються архіви, які дають можливість нормальніше і спокійніше досліджувати проблемні питання. Долати радянські історичні стереотипи допомагають і декомунізаційні закони, які в Польщі визнано «ґлорифікуванням УПА». «Попри те, що ці люди боролись за святу мету – незалежність, серед них були, на жаль, і злочинці», – говорив В. Вятрович, пригадуючи, що в опрацьованому збірнику документів він помістив десятки свідчень про злочини українців щодо поляків. Водночас акцент ставлено на тому, що в Україні трагічним польсько-українським минулим фахово займаються лише ті історики, які брали участь у варшавській дискусії. Це теж проблема, бо серед тих, кому залежить на знищенні добрих відносин, у випадку Польщі, нема лише марґінальних радикальних середовищ. У такому руслі сьогодні діють, наприклад, націоналістичні політики, які потрапили до Сейму Польщі. І тому українські політики, попри сучасні проблеми, повинні більш серйозно ставитись до історичних питань та підтримувати працю фахових дослідників. ■

Поділитися: