Павло Лоза ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №38, 2014-09-21
Мирослава Копистянська і Стефан Дудра з 1 вересня цього року репрезентують лемків у Спільній комісії уряду і національних та етнічних меншин. Нові особи підмінили у складі комісії дотеперішніх її членів – Олену Дуць-Файфер і Стефана Гладика.
Одним з двох нових членів Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин став С. Дудра, який ще в червні заступив у ній голову Об’єднання лемків С. Гладика. С. Дудра є випускником Вищої педагогічної школи в Зеленій Горі, яку закінчив 1991 р. Кандидатську дисертацію з історії в цьому ж виші захистив 1996 р., а 2005 р. захистив докторську дисертацію і працює в Зеленогірському університеті. Він – професор кафедри міжнародних відносин інституту політології Зеленогірського університету, в якому став керівником кафедри. С. Дудра в науковій праці розглядав питання найновішої політичної історії, а також історії Церкви, де особливу увагу приділив минулому Церкви східного обряду. Науковець є автором монографій «Łemkowie. Deportacja i osadnictwo ludności łemkowskiej na Środkowym Nadodrzu w latach 1947–1960» (1998 р.), «Kościół Рrawosławny na ziemiach zachodnich i północnych Polski po II wojnie światowej» (2004 р.) та співавтором виданої 2013 р. в Горлицях книжки «Tożsamość narodowa Łemków». Крім того, С. Дудра написав ряд статей і рецензій, надрукованих, зокрема, у церковних альманахах та вісниках.
Другим новим членом комісії стала М. Копистянська, уродженка лемківського села Лося. М. Копистянська є випускницею факультету політології Краківського педагогічного університету. Захистила кандидатську дисертацію на тему «Łemkowie i Romowie w Małopolsce w latach 1989–2008. Społeczno-polityczna i prawna sytuacja». Вона працювала у Краківському університеті, на кафедрі історії та політології, була працівником в адміністрації Устя-Руської ґміни, а також у краківському видавництві «Слов’янська ґалерея». Тепер у Маршалківському управлінні Малопольського воєвідства М. Копистянська займається проблемами нацменшин і міжнародним та міжкультурним співробітництвом. Співпрацює з багатьма неурядовими організаціями.
Нова представниця лемків підмінила в комісії О. Дуць-Файфер, заступника голови товариства «Руська бурса», проте член товариства «Руська бурса» не визнає свого відкликання. «Більшість лемківської громади – та, яка визнає лемківську тотожність як тотожність етнічну і хоче її підтримувати та розвивати згідно з законом від 6 січня*, не визнає цього відкликання, бо воно необґрунтоване», – пише О. Дуць-Файфер до представників Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин.
Такому результатові завершення справи не дивується С. Гладик. Голова ОЛ звертає увагу на недосконалі правила, за якими відкликано дотеперішніх і призначено нових членів комісії. Про це та інші проблеми комісії голова ОЛ говорить у надрукованому нижче інтерв’ю.
Павло Лоза: Ви та Олена Дуць-Файфер були членами комісії від початку її існування, тобто від 2005 року. Чи, на Вашу думку, зміна в ній лемківських представників була необхідною?
Стефан Гладик: Такими є правила демократії, але демократією треба вміти користуватися. Зміна інколи необхідна, проте мусять бути для того якісь причини. Коли йдеться про зміну членів у Спільній комісії уряду і національних та етнічних меншин, мушу сказати, що спочатку йшлося про те, щоб підмінити лише одного з представників лемків – О. Дуць-Файфер. Однак змінено двох членів комісії, які представляли в ній лемків. Мене дивує інтерпретація урядом деяких законів про національні меншини і членство представників національних та етнічних меншин у цій комісії. Демократія полягає в тому, що треба визнавати волю більшості. Коли говорити про мою особу, то під час торішніх консультацій мене підтримало більше неурядових організацій, тобто за мною була більшість.
Що ж сталося, що Ви вже не є в комісії?
В опитуванні мене підтримали дев’ять організацій. Новий кандидат мав бути призначений на місце О. Дуць-Файфер. Ним був С. Дудра. Під час консультацій його кандидатуру підтримала більшість організацій, але чомусь сталося так, що Департамент віровизнання та національних і етнічних меншин призначив С. Дудру на моє місце. Видно, уряд інтерпретує все по-своєму.
Всі добре знають, що в демократії зобов’язує принцип більшості, тобто перемагає той, хто має більше голосів. Коли відбувалося опитування у справі встановлення двомовних таблиць у нашій Білянці, рішення прийнято одним голосом. Проте, на мою думку, уряд діє за принципом: «Devide et Impera». Здається, краще керувати організаціями, які не вміють між собою домовлятися.
Ви вже не раз згадували про нечіткість правил під час відкликання та покликання нових членів комісії…
Бо бачу, що уряд це по-своєму інтерпретує.
Як оцінюєте нових членів комісії?
Коли відбувалися перші консультації, ми підтримали кандидатуру С. Дудри, який мав бути обраний на місце О. Дуць-Файфер. Здається, що тепер це єдиний член комісії, який має підтримку більшості лемківських організацій.
Д-р. М. Копистянська, яка після чергових опитувань заступила в комісії О. Дуць-Файфер, у нашому лемківському середовищі не є відома. Але напевно має багато чого зробити. В останньому опитуванні, яке пройшло в липні цього року, кандидатом Об’єднання лемків був Григорій Трохановський, який є членом нашої організації. Однак не переміг.
Ви працювали в комісії 9 років. Що вдалося їй за цей час зробити, а чого ні?
Може не буду перераховувати успіхів, бо головне в тому, щоб разом випрацювати спільне становище в даній справі. Важливіше зосередитися на проблемах, які лишилися.
Не завжди всі меншини є однодумцями в конкретній справі, а тому комісія теж не завжди торкалася важких для окремої громади проблем. Проте прийняття спільного становища інколи неможливе й через конструкцію комісії. Як взагалі говорити про комісію уряду і національних меншин, коли, наприклад, у відношенні до ромської меншини держава має окрему політику? Для ромів існують окремі вреґулювання і їм надають окрему допомогу. Тому вважаю, що треба було б чітко визначити, чи, скажімо, ця меншина має бути фінансована в рамках бюджету меншин, чи інших ґрантів. Мені йдеться лише про чітке встановлення правил. Бачу, досі – це проблема.
…і, здається, не одна.
Для мене головним питанням є організування культурного життя нацменшин. З думкою про це мав бути здійснений проект інститутів культури для меншин. Комісія над цим працювала, але нам це не вдалося. Саме через справу утворення таких інститутів для меншин можна по-різному інтерпретувати політику держави щодо меншин.
При створенні інститутів я побачив якийсь парадокс. З одного боку, нам говорили, що дана меншина має спільно вибрати кандидата на голову такого інституту, натомість у самому проекті написано, що голову призначають на прохання однієї організації, яка репрезентує дану громаду, а кінець-кінцем цього кандидата і так затверджує міністерство. Деякі лемківські організації погодилися на пропозиції уряду, а інші – ні. Ці пропозиції просто були розбіжними. Я вважаю, що не можна творити інститут просто так, щоб діяв для самого діяння.
Черговим нерозв’язаним питанням є фінансування інститутів. Міністерство, якому ми підлягаємо, та міністерство культури не хоче виділити на це грошей. Я пояснював на засіданнях комісії і подавав, як приклад, функціонування домів культури, які утворено для польських реґіональних етнічних груп. У такий спосіб держава допомагає санчівським ляхам чи погір’янам. Вони мають за завдання зберегти тотожність цих груп. Звичайно, діяльність таких домів культури має підтримку місцевого самоврядування. Але ми, як меншина, без допомоги міністерств не дістанемо фінансової підтримки від самоврядних структур і навіть не маємо знаряддя, щоб місцеве самоврядування до цього примусити. Для прикладу: моя Горлицька ґміна на підтримку «Лемківської ватри» у Ждині дає всього 300 зл. Винятково цього року дала 500 зл. То що тут говорити про фінансування місцевим самоврядуванням інституту культури для лемків?
