Новорічні традиції на Підляшші

Людмила ЛабовичРЕПОРТАЖ№3, 2017-01-15

Випікання кишки, ворожіння, театралізований обряд «гоготання», жарти і забави молоді – саме так на Підляшші вітали в давнину Новий рік. Підляські звичаї барвисті й доволі ориґінальні.

Сьогодні Новий рік українці Підляшшя найчастіше вітають на «маланкових» забавах, Білосток 2013 р.  Фото авторки статті

Останній день року жителі Підляшшя називали найчастіше «Гоготуха, Оготуха, Готуха або й Голотуха». У багатьох селах говорили також, що це «Щедрий вечур, Чудри вечір», оскільки на цей день кожна господиня мусила приготувати найкращі страви, серед яких обов’язковою була кишка, тобто кров’янка, яка асоціювалася з добробутом: «Мнуого приготовліелі, жеб ковбас било мнуого, жеб мнуого напечи і кішкі, і куньпи [шинки – ЛЛ] спечи, бо як вечур богати то і ціели руок буде богати», – ділилася спогадами Валентина Марцинович з Красного Села (ґм. Ботьки).
Взагалі цього дня господині надавали перевагу стравам зі свинячою кров’ю: «Кішка мусит бути, бо то богатий вечур. А як вже богатий вечур, то юшку варимо. А юшку варити, то треба так: вода, м’ясо і тогди хліеб свуойські друобно кришим і кров вліваємо, густо розробляємо і воно всьо перекіпит. Аж тепер сниться тая юшка», – згадувала Гелена Сахарчук зі Суховільців (ґм. Кліщелі).
Кишку пекли не лише для себе, але й для колядників – саме останнього дня року в селі буде «гоготати» молодь, тобто ходити від хати до хати зі спеціальними піснями. Підляське «гоготання» – це своєрідне театралізоване дійство, у якому брали участь однорідні або й мішані групи хлопців і дівчат. «Колісь то збираліся всі хлопці і дівчината. Хлопці кожухі повиворочуют, простині, коси пороб’ят і вже ідемо по селі. Ми тоже трошку поперебираємося і їм помагаємо.
Люде пирога дадут, кубаси дадут, то кішкі дадут. А ще навіть такії булі звичаї, що одни прийдут до хати, а другі до комори пудкрадаються. То вже комори так замикалі, бо кажут, коб до комори не влізлі тиї гоготнікі» – розповідала 2003 р. Анна Андросюк з Вільки-Терехівської (ґм. Черемха).
«А в нас називалі голготухув цігани. „Замикаймо, бо цігани прийдут”. Вже стукают перед Новим годом, хто впустит, хто ні. А ще й хлопці перебираліся, коб дівчат налякати», – про-довжувала Ольга Веремчук з тої ж Віль-ки-Терехівської.
Ті, що «гоготали», виконували спеціальні пісні. У багатьох підляських селах найпопулярнішими були різні варіанти приспівки «Васильова мати», яка закінчувалася вигуком «гу-гу», звідки й назва обряду та всього свята:
Васильова мати
Пошла гоготати,
А Василь за єю
Пустив головнєю.
Гу-гу на рогу.
Кішкі, ковбаскі,
Ложечку кашкі.
(Орішково, ґм. Гайнівка)
Гу, гу, гу,
Дайте того, що на рогу:
Кішкі з мискі, кубаскі з ласкі.
Дайте пирожок,
Бо виведу коровку за рожок.
(Малинники, ґм. Вірля)

Гугутуха гугутала,
Ниґди кішкі ни достала.
Як достала, то і з’їла
Пуд окєнцьом поскакала.
Гу-гу-гу я кішкі хочу.
Виносьте дзіся,
Бо взавтра ни прийду.
(Даші, ґм. Кліщелі)

Слід згадати, що останню приспівку народні співачки дещо «виправили» і замість зовсім непристойного «напирділа» заспівали «поскакала».
Дуже цікаві приспівки, які виконували по черзі всі учасники обряду, збереглися у Вільці-Терехівській, селі неподалік від кордону з Білоруссю:
Голоту-голоту
Бо я кішки хочу.
Го-го-го-го-го
Коза не мого.
Бо моя коза
Скакать не може.
Дайте мисочку овса,
Коб коза росла.
Щодри вечур, щодри вечур,
Добрим людям щодри вечур.
Дайте нам що-небудь,
Щоби моглі огрітися.
На Підляшші не знали терміну «щедрівка», тому твори, пов’язані з традицією Нового року, мали тут більш речитативний характер. Проте деякі пісні, які співали при «гоготанні», можна було б віднести до ряду щедрівок. Різні варіанти однієї з них збереглися, наприклад, у селах ґм. Вірля:
Чудри вечур, добри вечур,
На нови руок на здоров’є.
Ластовонька прилітає,
В окєнечко заглідає.
Чи є вдома пан господар,
Чи є вдома господиня?…
(Ригоровці, ґм. Вірля)

Коли господарі не прийняли тих, що «гоготали», або були надто скупі, то сільським «циганам» часом і язик засвербів:
Коб вам ни родило ні жито,
ні пшаниця,
Но дити повна копиця.
А в кажди куточок по сім дочок,
А на кунець і синочок.
(Даші, ґм. Кліщелі)

Народна співачка Валентина Марцинович з Красного Села.  Фото авторки статті

Інколи молодь не ощаджувала міцніших слів. Бувало, коли молодь починала непристойну приспівку, господарі швидше виносили більше страв та й горілку, щоб не почути закінчення.
Молодь мала теж інші способи «віддячити» господарям і пожартувати з дівчат. Саме останнього дня року хлопці робили збитки. «Познимают брамкі з воруот. То де шиткі (зимові сани – ЛЛ) захватіет, десь аж затіегнут на дах клуні, бо ж колісь всьо було соломою крите – і хати, і клуні. То на клуню заволочут то санкі, то брамкі. А було так, що брамку занесут, що й трудно знайти. За село де винесут, або в якую воду вкінут, як не замерзняна», – згадувала молодіжні пустощі своєї молодості Марія Пикутин з Дашів (ґм. Кліщелі).
Ще й сьогодні на Новий рік деяким господарям трапляється шукати свою брамку десь у другому кінці села чи в сусіда на дереві…
Пустували не тільки хлопці. «Бувало соломи в когось наберем пучок, і по селіе ідемо, і хто кого любит, то од однеї хати до другої тую солому тресемо. Або попелу горчок наберем. То нас ганяє господар за тоє», – розповідала Таїса Біляк зі Суховільців (ґм. Кліщелі).
Валентина Веремчук з Вільки-Терехівської згадувала, що в її селі Новий рік вітали також діти: «Уже так-о чуть світ діти малиї бигут по селі. Мают з собою овес. Входят до хати і одразу сиплют овес і говорат: „Cію, вію, посіваю, з Новим годом поздравляю”. Ну, і вже пара цукєркув її дают».
Звичай вітання Нового року дітьми, здається, не був на Підляшші надто популярний, оскільки не згадували про нього інші старші жителі реґіону. Зате повсюдною традицією було ворожіння. Цікаво, що на Підляшші цей звичай не пов’язаний з днем святого Андрія, а з вітанням Нового року. «Гадаємо. Як булі молодиє, вийдем – де собака бреше, з которої сторони, то туди вийдем замуж. І гукаємо. В которуй стороніе одгукне, то вже тоже в той буок вийдем замуж. Принесем курицю. Куолько нас є, то туолько купочок сип’ємо пшениці. Котору купочку першу дзьобне, „о – кажут – ти вже замуж вийдеш найперша”. Восок вилівалі. Аякже, восок мусит бути. Вже миска над головою, сядає на тобуретку діевчина, друга ліє восок і дивимося, що там уже вийде на водіе, згусне – чи вінкі, що в церкві батюшка накладає, чи хлопець якій», – ділилася спогадами зі свого дівочого ворожіння Гелена Сахарчук із Суховільців (ґм. Кліщелі). Її односельчанка Антонина Нігеревич доповнила розповідь: «Носят дрова і лічат, куолько поліен. Як пара, то вийде замуж, а як ніе, то не вийде. Або штахети обнімают і лічат. Як пара, то вже вийде замуж. Ідут у колодяз гучат. І такій богати вечур. А потом на другі день на Нови год ідут до церкви. Приходят з церкви і роб’ят забави».
Молоді дівчата були дуже вигадливими, коли йшлося про різні способи ворожіння. Звичайно, всіх цікавило одне – чи саме цього року вийдуть заміж.
Передодня Нового року та й сам день св. Василія був часом веселощів і забави. Та коли село стало обезлюднюватися, передусім тому, що виїжджала з нього молодь, поступово почала завмирати традиція вітання Нового року. В селі залишилися переважно старші люди, яким «гоготання» чи ворожіння були вже ні до чого, а в міських умовах важко було продовжувати давні звичаї, характерні для села. Проте звичай зустрічати Новий рік за Юліанським календарем зовсім не пропав, а відродився у вигляді новорічних «Маланок», які на початку 1980-х рр. у Більську-Підляському почала організувати молода українська інтеліґенція. Такі забави тепер дуже популярні, зокрема в містах. Щораз частіше вони відбуваються й у селах, де останніми роками відремонтовано чимало сільських світлиць. Назва «Маланка», якої ще донедавна ніхто тут не знав, поширилася навіть у неукраїнських середовищах. Складається враження, що витісняє вона доволі популярне в Підляському воєвідстві окреслення «Sylwester po raz drugi».
Новорічні звичаї, які віками побутували на підляських селах, мали на меті забезпечити благополуччя, багатство, щастя, а молодим дівчатам – заміжжя найближчим часом. Сьогодні звичай вітання Нового року для людей, пов’язаних з українським підляським середовищем, це просто одна з форм маніфестації своєї культурно-національної приналежності і гарна забава під українську музику. ■

Поділитися:

Категорії : Репортаж

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*