Підготувала Анна Вінницька ■ КРИНИЦЯ ■ 2009-09-22
{mosimage}
Розповідає Тетяна СЛОЙКА художник-модельєр
Початки
Я закінчила Київський державний університет технологій та дизайну (раніше він називався Академія легкої промисловості України), факультет художнього моделювання одягу, за спеціальністю я – художник-модельєр. Але не працювала за фахом, бо вийшла заміж і переїхала до чоловіка в Польщу. Тут також довгий час не працювала: займалася вихованням трьох дітей. Однак тяга до творчості дрімала десь у мені весь час. У вільні хвилини я малювала ескізи, проектувала та шила одяг для своїх дітей. Згодом захотілося робити щось інше, і почала розмальовувати глиняні вазони на квіти, декорувати дерев’яні рамки до фотографій. Тим часом діти підросли, з’явилося трохи більше вільного часу, тому я знову почала займатися живописом, пригадалися студентські роки.
Важко мені вказати точний момент, коли я зустрілася з мистецтвом уперше – адже я в цьому середовищі виросла. Мій батько Євген Гула – це талановитий живописець, член Спілки художників України, доцент кафедри рисунку і живопису в Київському державному університеті технологій та дизайну, викладач з багаторічним стажем. Отож я виросла серед запахів олійних фарб, пензлів та полотен. Це частина мого дитинства, без якого, мабуть, не була б я тим, ким є зараз. Власне тато був моїм першим учителем, і до сьогодні він є для мене найбільшим авторитетом серед художників.
Натхнення
Приходило звідусіль. Улітку й навесні, коли все квітне, основною тематикою моїх робіт були різноманітні квіти, золота осінь і сніжна зима надихали мене на пейзажі, а сірі понурі дні – на натюрморти. У живописі я користуюся різноманітними техніками. Моя улюблена – це акварель, крім того пастель, темпера, акрил та олія на полотні.
Одна з характерних рис моєї натури (хоч не знаю чи це добре?) – це постійна тяга до змін, внутрішня потреба вдосконалення, бажання спробувати чогось нового у творчості. Таким чином повстала колекція дерев’яних янголят, декорованих шнурованою технікою пляшок, а також серія різдвяних та великодніх святкових листівок. Протягом останніх двох років моїм захопленням є виготовлення лампіонів з воску, в який я затоплюю різноманітні сушені рослини. Крім цього, я вручну розмальовую скло. Естетичну насолоду дає мені створення неповторних орнаментів та поєднання їх у цілісну колекцію. Інколи я сідаю працювати, беру в руку скляний свічник чи вазон, фарбу – і ще не знаю, що намалюю. Ідея приходить під час праці – як орнамент, так і колорит. Це чудове відчуття, неначе хтось водить моєю рукою, і так постає неповторний виріб. Якщо малюнку й живопису мене вчили фахівці, то решти я навчилася сама: розписувати скло, робити лампіони з воску. Назріла думка – прийшло натхнення й сильне бажання осягнути мету і втілити задуманий проект…
Вдосконалювання
Я переконалася, що нема речей неможливих. Методом спроб і експериментів, зусиллям і працею постійно шліфую свої вміння, відчуваю потребу самовдосконалення. Це можна порівняти до того, як альпініст прагне здобути чергову вершину. Мені недостатньо мати якусь гарну річ вдома, я хочу вміти зробити її власноруч. І хоч важко поєднувати творчість з роботою й домашніми обов’язками, однак у мене багато творчих планів на майбутнє. Здавна цікавить мене, наприклад, розпис по шовку технікою “холодний батік” та гончарство. Мабуть, це буде наступним кроком у моєму творчому розвитку. Для мене найкраща форма відпочинку – це творча праця в майстерні, коли ніхто не заважає. Це дає мені натхнення й наповнює життєвою енергією.
“Наше слово” №39, 27 вересня 2009 року {moscomment}
