Анастасія Канарська ■ КРИНИЦЯ ■ №40, 2012-09-30
Інколи мені видається, що Україна тримається виключно на безмежній жіночій енергії та вірі. І саме жінки оберігають її від самознищення, плекають надію в безнадії, у зневірі вірять в її неповторність. Саме такою жінкою була Ірина Калинець – українська поетка, прозаїк, публіцист, культуролог, літературо-знавець, відома громадська діячка, активна учасниця дисидентського руху, правозахисниця.
Вона відлетіла у засвіти 21 липня 2012 р., після важкої нестерпної хвороби, з якою мужньо боролася вісім років. Кажуть, що лікарі пророкували їй щонайбільше чотири роки життя, а вона, мужня життєва максималістка, протрималася вісім, до останньої хвилини не припиняючи працювати. Коли вже не стало сили писати, наговорювала свої тексти на диктофон. Вона боялася втратити хоч би мить, а про її нестерпний біль, мабуть, знали тільки найближчі люди, перш за все побратим і чоловік – поет Ігор Калинець. Він по крихті збирає всі її рядки і мріє видати повне зібрання творів Ірини Калинець. Можна припускати, що складатиметься воно з дев’яти томів. Уже три віднесено до видавництва. Хочеться вірити, що І. Калинець прийде до кожного з нас зі своїм точним, інколи аж занадто різким словом, але саме таке слово потрібне нам тепер, у час внутрішньої тривоги і неспокою, невпевненості у завтрашньому дні.
І. Калинець була унікальною жінкою, перш за все безстрашною, бо вміла любити свою землю так, як ніхто інший. Не лякали її ні радянські табори, ні страх-передчуття, що зі своєю кровинкою – єдиною донею Дзвениславою доведеться розстатися на роки. Звідки брала цю силу і любов? Мабуть, варто зазирнути до її родинних джерел. Ірина Стасів (дівоче прізвище І. Калинець) народилася 6 грудня 1940 р. в родині галицьких патріотів. Серед родичів І. Калинець – члени ОУН, а в післявоєнні роки молоденьким дівчам Ірина була свідком масового вислання українців у Сибір.
Патріотичне виховання в родині посіяло зерно найпалкішої мрії юнки – мрії про незалежність України. Усвідомлюючи безмежну значущість слова, Ірина виплекала мрію – навчатися на філологічному факультеті Львівського університету. Та перші два роки після навчання в середній школі їй довелося попрацювати на виробництві. Час навчання на слов’янському відділенні філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка припав на хрущовську «відлигу». Тодішні суспільні процеси в Угорщині та Чехословаччині збуджували думку західноукраїнського студентства. Після закінчення навчання в університеті викладала українську мову і літературу на підготовчому курсі Львівської політехніки. Тоді ж були опубліковані перші її вірші для дітей у періодичних виданнях.
Разом з чоловіком, поетом Ігорем Калинцем, Ірина творила у Львові ґроно українських «шістдесятників», серед яких були такі видатні дисиденти, як Валентин Мороз, В’ячеслав Чорновіл, Стефанія Шабатура, Іван Гель. Перших репресій від радянської влади зазнала 1970 р. – її звільнено з роботи за виступи на захист переслідуваних діячів культури. Згодом І. Калинець вдалося улаштуватись на роботу ткалею. Викладала мову та літературу в школі, на замінах. Але її нескорене серце не могло мовчати. У липні 1970 р. І. Калинець підписала протест дев’яти громадян Львова проти арешту В. Мороза. Восени того ж року разом з чоловіком надіслала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи В. Мороза. Написала листа голові Ради міністрів СРСР Алексеєві Косигіну від імені родичів і друзів В. Мороза, листа до Верховної Ради УРСР з протестом проти порушень у ході судового розгляду. В грудні 1971 р. підписала декларацію про створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої.
І. Калинець заарештували у Львові 12 січня 1972 р. На допити викликали її учнів. Сила духу вчительки передалася і їм: зі ста школярів лише двоє чи троє дали покази проти І. Калинець. Слідчі не змогли довести її причетності до групи В. Чорновола та участі у виданні нелеґального журналу «Український вісник». У липні 1972 р. суд розглянув справу про звинувачення І. Калинець та її посестри С. Шабатури за ст. 62 КК УРСР («антирадянська аґітація і пропаґанда») і засудив Ірину до шести років ув’язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік, поет Ігор Калинець. Їхня маленька доня була розлучена з батьками на 9 років.
І. Калинець ув’язнення відбувала в таборі ЖХ-385/3 , який знаходився в селі Барашево у Мордовії. Поруч були посестри – С. Шабатура і Надія Світлична. Та навіть табірні умови не примусили Ірину скоритися, вона брала активну участь у всіх акціях жіночої політзони: підписала в прокуратуру листа, автори якого звинувачували табірне начальство у тому, що воно перешкоджало святкуванню Великодня, листа Генеральному секретареві ООН з проханням сприяти проведенню справедливого судового розгляду в присутності представників ООН, колективного листа на підтримку Андрея Сахарова, звернення до табірної адміністрації про дозвіл внести гроші до Фонду допомоги жертвам чилійської хунти і послати делеґаток на з’їзд Міжнародної демократичної федерації жінок, листа до Комітету прав людини ООН зі скаргою на табірні умови і проханням надіслати представника; брала участь у голодуванні з вимогою статусу політв’язня, у відмові від тяжкої фізичної праці у зв’язку з Міжнародним роком жінок, голодуванні на знак протесту проти відмови надати побачення з ріднею тощо.
Їй багато разів довелося зазнати жорстоких репресій з боку табірного керівництва, але вона не зламалася. Залишилася вірною своїй мрії і єдиному коханню свого життя – Ігореві Калинцю. Нарешті доля дала їм змогу знову бути разом. Три роки заслання в Читинській області ще більше зміцнило їхнє подружжя, аж нарешті 1981 р. вони отримали право повернутися додому. Все треба було починати спочатку. Найжахливіше – виснажлива боротьба за прописку, пошуки роботи. Чудовий педагог І. Калинець була змушена працювати секретарем-касиром в обласному Будинку вчителя. Та в повітрі вже відчувався запах волі. З 1987 р. Ірина бере активну участь у розвитку культурного та громадського життя Львова. Вона читає публічні лекції про Василя Стуса, стає активним учасником створення Клубу молодих учених, згодом – «Товариства Лева». І. Калинець активно працює в групі «Євшан-зілля», яка почала видавати однойменний незалежний культурологічний альманах. Також бере активну участь у створенні Товариства української мови, «Меморіалу», Народного руху України. Та найбільше часу вона віддає боротьбі за леґалізацію Української греко-католицької церкви. Її полум’яне яскраве слово не раз звучить на сторінках української преси.
І. Калинець 1990 р. обирають депутатом Верховної Ради України, з цього же року вона працює начальником Львівського обласного управління освіти. Вона провела реформу школи в напрямку українізації шкільної системи, зокрема, було зняте вивчення російської мови в початковій школі. За час праці І. Калинець на ниві освіти створено низку нових навчальних закладів (ліцеїв, гімназій, зокрема ліцею «Героїв Крут»), профільної газети «Основа», Міжнародного центру освіти, науки й культури. За її сприяння у Львові постав Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».
Від 1992 до 1994 р. І. Калинець працювала у Верховній Раді головою підкомісії в Комісії ВР з питань освіти, була членом консультативної ради Львівського облвиконкому з питань гуманітарної політики, головою Круглого столу керівників громадських організацій з питань освіти й культури, була науковим співробітником Львівського національного державного інституту літератури при Львівському національному університеті ім. І. Франка, працювала над історією слов’ян, зокрема над історією України періоду IV–XII ст.
І. Калинець була відданою донькою свого народу, тому надавала перевагу правам нації над правами особи. За громадську діяльність її 1998 р. визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), а 2000 р. – нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Їй хотілося бути ніжною, але – така вже доля справжньої української жінки – довелося бути мужньою.
Якщо ви хочете пізнати її різною, то зверніться до її творчості. І. Калинець – авторка збірок «Поезії», «Шлюб з полином», книжок для дітей «Лелека і Чорна Хмара», «Казки іграшкового телефону», історичного детективу «Вбивство тисячолітньої давності»; монографії «Студії над „Словом о полку Ігоревім”», «Загадки хрещення України-Руси», наукової розвідки «Тарас Шевченко і св. Августин», численних публіцистичних статей. І згадайте І. Калинець її ж рядками, які вона присвятила В. Стусові:
Як тільки вечорова тінь забризне
на обрій неба, я твоє ім’я
повторюю в молитві. Шепіт гасне,
як гаснуть зорі в світанковій млі.
Ще того віку вистачить для щастя
прийти і вмерти на своїй землі.
__________________________
Світовий Конґрес Українців
висловлює глибоку скорботу з приводу смерті
відомої української письменниці, громадської діячки,
учасниці дисидентського руху та правозахисниці
св. п. Ірини Калинець
Смерть св. п. Ірини Калинець є великою втратою
не лише для її родини, а й для всієї української спільноти.
Життєвий шлях Ірини Калинець був наповнений
палкою любов’ю до України
та активною діяльністю в боротьбі за її відновлення і розбудову.
Світове українство пам’ятає Ірину Калинець
як мужню незламну жінку, яка гідно пройшла
через радянські репресії та заслання
і до кінця свого життя залишалася відданою своєму народові.
Світовий Конґрес Українців висловлює свої щирі співчуття
родині св. п. Ірини Калинець
та всім, хто мав честь її знати і спілкуватися з нею.
Нехай Всевишній Бог прийме св. п. Ірину Калинець
у своєму Царстві Небесному.
ВІЧНА ЇЙ ПАМ’ЯТЬ!
