Світлана Березнюк ■ УКРАЇНА ■ 2012-01-27
{mosimage} “Держава, яка не годує власну армію, неодмінно годуватиме чужу”, – здійснення цього пророцтва невідомого автора, імовірно, чекає Україну. Захисники українських кордонів мають проблем значно більше, аніж уся Росія. Якщо там вина за все лежить “на дорогах і дурнях”, то київському оборонному відомству не вистачає передусім грошей. Чи боєздатною є українська армія в часи скорочення офіцерських кадрів та безсилого фінансування? І чи злякають загарбників кволі та хворі солдати – строковики?
На 2012-2017 рр. в Україні прийняли Державну комплексну програму реформування й розвитку Збройних сил України. Згідно з проектом цього документа, протягом найближчих п’яти років можновладці планують скоротити особовий склад військ на 20%. Таким чином, як заявив міністр оборони України, армія буде сучаснішою, а держава матиме більше можливості її утримувати. Тим часом президент України Віктор Янукович вже підписав закон “Про чисельність Збройних сил України на 2012 р.”. Одним розчерком пера глава держави залишив без роботи 5 тисяч військовослужбовців. Закрадається думка, що модернізація збройних сил зводиться лише до звільнення людей із займаних посад.
Зрештою, українська держава і так недостатньо добре годувала захисників своїх кордонів. Поки що мова йде лише про контрактників. Так от, якщо військовослужбовець на контрактній основі перебуває на службі не більше як рік, то отримує лише 1463 гривні зарплати, а це трохи більше ніж 100 євро. А тим часом, за інформацією Державного комітету статистики, середньомісячна заробітна плата в Україні – 2708 гривень. Тож роботу в галузі сільського господарства українська держава оплачує краще – 1772 гривні в середньому. Не отримують навіть середньої заробітної плати ті військово службовці, які службі у Збройних силах України віддали кілька років свого життя. Статистика свідчить: вони отримують на 27,6% менше, ніж чиновники у сфері державного управління. Це при тому, що з 1 липня військовикам збільшили зарплату на 18%!
При цьому державна влада хоче, щоб кордони країни захищали лише контрактники. Для цього керівництво України “з урахуванням фінансово- економічних можливостей” планує в три етапи здійснити модернізацію Збройних сил. Перший етап: 2011-2015 рр. За цей час рівень укомплектованості військовослужбовців за контрактом має складати 80%. Протягом другого етапу (2016-2020 рр.) влада планує створити належні умови проходження військової служби, а рівень укомплектованості контрактниками підвищити до 90%. І тільки до 2025 р. в Україні військовослужбовці та їхні родини мають отримати належний соціальний захист. А армія складатиметься на 100% з тих людей, які в службі бачать своє покликання!
Перспектива вряди-годи непогана! Тим більше, що до 2025 р., імовірно, серед повнолітніх юнаків не буде тих, кого б можна призвати до лав Збройних сил. Українське Міністерство оборони заявляє про те, що “військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я….”. У принципі, на цьому можна зупинитися. 18-річні юнаки, які за віком мали б приступати до служби, не мають на те здоров’я. “Тихий” алкоголізм провокує в сучасної молоді гастрити, виразки і діабет. А ґлобальна комп’ютеризація і малорухомий спосіб життя – надмірну вагу, викривлення хребта і проблеми з зором. Крім того, на сполох б’ють українські психіатри. Юнаки не мають логічного мислення, вони не можуть пояснити значення простих прислів’їв, а ще – досить малограмотні. Втім, попри непридатність до військової служби, нині молодь щораз рідше намагається уникнути її. Річ в тому, що військовий квиток нерідко стає пропуском на омріяне місце праці в правоохоронних структурах.
Відмовившись від ядерної зброї, Україна не зрікається створення нової військової техніки. Це, в першу чергу, проекти створення та будівництва багатофункціонального корабля класу “корвет”, а спільно з Російською Федерацією – військово-транспортного літака АН-70. Модернізувати зброю українська держава планує і разом з Білоруссю. Проте на розвиток озброєння та військової техніки сьогодні йде менше як 10% усіх виділених на Збройні сили коштів. У провідних країнах світу цей показник складає щонайменше 40%. Це й призвело до того, що в Україні 40% танків і гармат не готові до бою, а більшість авіатехніки простоює в анґарах.
Зрештою, фінансування української армії ніколи не було достатнім. Про це свідчать масові розформування військових частин, розпродаж військової техніки і звільнення в запас офіцерів. Та 2012 р. має бути рекордним у недофінансуванні Збройних сил. Уперше в історії незалежної України на армію планують виділити менше ніж 1% ВВП – а це близько 13,5 млрд. гривень (трохи понад 1 млрд. євро). Директор Департаменту озброєння і військової техніки Міністерства оборони України Сергій Бруль з цього приводу висловився так: “Можна малювати повітряні замки, визначати пріоритети, але якщо не буде достатнього фінансування та відповідного ставлення держави до майбутнього Збройних сил, 2015 чи 2017 р. нам не буде як прикривати ані небо, ані морський простір”. Якщо вже сьогодні 90% виділених коштів витрачаються на харчування, комунальні видатки і зарплати військовослужбовцям, то чого ж чекати з наступного року?
Недостатнє фінансування – одна з головних причин того, що з лав армії звільняються військовослужбовці. Військову амуніцію 2009 р. зняли понад 2,5 тис. офіцерів, 2010 – понад 2 тис. Статистику 2011-го будемо підраховувати вже через місяць, а про “результати” 2012-го й поготів страшно думати.
Врешті-решт, хоч і як болісно це резюмувати, професія військовослужбовця в Україні нині непрестижна. І причини очевидні. Низьке оплачування служби провокує небажання українців з гордістю носити звання захисника. Щораз частіше під стінами “військкоматів” стоять не переповнені натхненням і звитягою майбутні військові, а захмелілі хлопченята, які щойно надто гучно відсвяткували новий етап свого життя. Повертаючись додому з лав армії, змужнілі чоловіки не матерів обіймають, а перш за все прагнуть так само гучно відсвяткувати закінчення того етапу. У нетверезих розмовах розповідають своїм “цивільним” друзям про будні армії: борщ з напівзогнилої капусти, “дідівщину” й поламану зброю, на якій вони “вчилися” захищати кордон батьківщини.
Імідж українського військового зруйновано не остаточно. Щоправда, відновити його можна лише на державному рівні. А нині хочеться сподіватися, що на кордони України ніхто не зазіхатиме. Бо, не дай Боже, українцям і справді доведеться годувати чужу армію – свою ж не можемо або не хочемо…
“Наше слово” №5, 29 січня 2012 року {moscomment}
