Записав Ігор Щерба ■ ГРОМАДА ■ №17, 2017-04-23
Розмова з головою Ельблонзького відділу Об’єднання українців у Польщі Стефаном Дембіцьким
У перспективі двох найближчих років Ельблонг може стати балтійським морським портом. Цей проект перекопу Вісляної коси має також значення для відкриття комунікаційного морського шляху з України в Європу. На українській карті Польщі Ельблонг у перспективі найближчих років виростає на знакову точку громадської активності. Українська громада, яка живе тут, зовсім не має комплексу сусідів. «Робимо свою справу, працюємо з молоддю, будуємо церкву», – говорить голова Ельблонзького відділу ОУП Стефан Дембіцький. Головним заходом, який традиційно проводять в Ельблонзі, є дитячий фестиваль. Кожного року він є рекордним за участю українських дітей. С. Дембіцький переконаний, що ця рекордність має позитивний вплив на перспективи діяльності місцевої української громади.
«Наші діти не пропадають для українства», – висловлює свою думку лідер ельблонзьких українців, за професією менеджер. І з гордістю заявляє про те, що принципи менеджементу він запровадив теж у структурах об’єднання. Майже всі голови місцевих гуртків об’єднання – це люди віком 40–50 років.
Пропонуємо читачам продовження розмови з С. Дембіцьким.
Підсумки діяльності на плюс
Найважливіший захід в Ельблонзькому реґіоні – це дитячий фестиваль.Цей фестиваль є своєрідним символом, головною точкою, навколо якої вирує українське життя наших дітей. Це для них стимул кращого вивчення рідної мови. Найкращі зі школярів у формі нагороди за свої успіхи можуть поїхати на цей фестиваль, зустрітися зі своїми ровесниками з різних кінців Польщі. Для дітей, що проживають у малих селах нашого реґіону, приїхати до Ельблонга – це велика радість. Можливо, місто й не надто велике, але традиційно вважають, що участь у фестивалі є своєрідним завершенням навчального року. Під час фестивалю в Ельблонзі діти проводять радісно дозвілля, побувають на екскурсіях, зустрічаються з ровесниками, поспілкуються між собою рідною мовою. Часто хочуть приїхати до Ельблонга й наступного року. Спільні зусилля дітей, учителів і батьків дають добрий результат. Завжди відчувається загальне піднесення навколо фестивалю.
Треба сказати, що частина наших дітей, закінчивши початкову школу, продовжує навчання в ґуровоілавецькому ліцеї. Саме на фестивалі в Ельблонзі діти дізнаються від своїх старших колеґ про шкільне життя в ліцеї. Це, так би мовити, перший український імпульс для національної активності.
Кожного року у вересні ми проводимо для молоді майстер-класи. Це чергова нагода зустрітися з рідною культурою, познайомитись з нашими звичаями та історією.
Не забуваємо при тому про розваги, улаштовуємо, наприклад, танцювальні вечірки.
Я думаю, що суть нашої громадської діяльності полягає у праці з дітьми та молоддю. Для цього треба виділяти хоч ті невеликі фонди, якими володіє наш відділ ОУП. Вважаю, що треба менше уваги присвячувати розважальним заходам, а більше навчальним.
Реформування шкільної системи в Польщі
Реформа освітянської системи не стоїть нам на заваді. До сих пір складна ситуація для навчання української мови була в місцевостях, де вже є ліцеї та гімназії. Там було складно організувати навчання рідної мови. Коли ж функціонуватимуть 8-класні початкові школи, нам буде легше працювати. Але треба зазначити, що навіть зараз там, де є українські діти, працюють пункти навчання української мови. Після реформи вони нікуди не дінуться.
Про власну початкову школу, як у Білому Борі чи Лігниці, ми не думаємо.
У нас нема такого одного сильного шкільного осередку. Скажімо, в Ельблонзі, де нині найбільше українців, працює пункт навчання, у якому є понад 40 дітей. Для створення окремої школи це замало. Проте і без окремої школи ми маємо багато успіхів у праці з українською молоддю. Треба тут згадати, наприклад, про футбольні турніри.
Вчителі, на мою думку, працюють з учнями непогано, і кількість дітей з року в рік зростає. Діти інтеґруються, з радістю включаються у проведення культурних заходів, як-от шевченківські свята, кутя, роковини українських визначних подій. У тому їм допомагають батьки. Так формується нове покоління українців у нашому реґіоні.
Занепадають сільські гуртки ОУП
У реґіоні внаслідок демографічних змін зникають сільські гуртки об’єднання. Молоде покоління переїжджає до міст, зокрема до Ельблонга. Треба впроваджувати, з огляду на зайнятість молодих українців щоденною працею, нові форми громадської діяльності. З Калінінградською областю Росії у нас нема ніяких контактів, а знаємо про те, що там навіть до 30 відсотків усього населення – це можуть бути українці. Здебільшого, вони приїжджають у місцеві маркети за покупками.
Заробітчани з України, звичайно, також є. Здається, вони тут тимчасово. Ми не знаємо ні однієї сім’ї, яка прибула сюди з дітьми. Ті, хто ще кілька років тому тут знайшов роботу, встигли закоренитися в Ельблонзі. Вони приходять до церкви, посилають своїх дітей на навчання української мови, читають «Наше слово». Тобто не стоять осторонь. Наприклад, недавно, коли ми відзначали Шевченкове свято, у залі було видно багато міґрантів, але тих найновіших заробітчан нема серед нас. Це, з одного боку, добре, що нам прибуває українців, але, з другого,– хотілось би, щоб українські діти все-таки виростали в Україні, а не в чужому краю.
Художній фільм «Волинь». Мова ненависті
У нас не відчувається такої національної напруги, як деінде. Щоправда, місцевий сайт пробував провокувати нас на розмову про трагічні події, так би мовити, нас намагалися «тягти за язик» стосовно Волині. Цього, однак, їм не вдалося досягти.
Закінчилося тим, що після інтерв’ю з Мирославом Притулою там поміщено фотографію з нашого дитячого фестивалю, на якій дитячий колектив на сцені виконував гуцульський танець «Лісоруби». Головним, що прокоментували автори на сайті, було те, що юні українці вийшли на сцену з сокирами. Просто, як сказав би хтось, неґативно настроєний проти нас, бандерівський вишкіл для молодих українців. Це був лише один такий неприємний епізод останнім часом. Цей несерйозний фейковий трюк зустрівся з відповідною оцінкою публіки. Ми, у свою чергу, стали обережнішими, щоб не дати своїм недругам приводу для нападу.
Конґрес. 70-ті роковини Акції «Вісла»
Серед нашої громади Ельблонжчини бачимо піднесення настроїв з приводу роковин. Багато хто готується їхати до Перемишля, щоби взяти участь у Конґресі українців у Польщі. У це включилися голови гуртків ОУП нашого відділу, окремі активісти в реґіоні та священики. Ми відчуваємо всенародне піднесення, однак маємо також почуття реалізму, бо ж головні події відбуватимуться в Перемишлі – за кілька сотень кілометрів від наших домівок на півночі Польщі. Ті, хто пройшов через кошмар депортації, це здебільшого люди похилого віку, їм долати ці сотні кілометрів не під силу.
Тому в структурах нашого відділу ОУП, а також на місцях проживання, зокрема в парафіях, ми старатимемося гідно відзначити 70-ту річницю нашої всенародної трагедії.
Попри все, збираємо охочих, робимо списки на виїзд у Перемишль. Нам вдалося знайти місцевих спонсорів, які профінансують автобусний транспорт до Перемишля. У цій справі будемо співпрацювати з Ольштином.
Людям похилого віку, яким не під силу самостійно оплатити кошти переїзду до місця відзначення жертв пам’яті Центрального табору праці в Явожні, ми заплатимо за подорож.
Що варто було б сказати з трибуни конґресу
Кожна така всенародна зустріч (не лише конґрес) є нагодою проаналізувати ситуацію, спробою накреслити шлях до майбутнього. Нинішній період за всіма показниками буде вирішальним для майбуття нашої української громади в Польщі.
Подібний час української громади був у 50–60 роки, коли в країні відбувалися революційні переміни, коли на хвилі десталінізації виникло Українське суспільно-культурне товариство, а це у знаковий спосіб позначилося на наступних десятиліттях історії української громади. Сьогодні перед нами подібні зламні роки, де постає питання: бути чи не бути в Польщі.
Подібно як колись наступають зміни, хоч з перспективи плину часу рани, заподіяні нам чи нашим предкам акцією «Вісла», не є такими свіжими, може, колись ентузіазм для проведення змін був сильніший серед нашої громади, однак це, на мою думку, такий самий зламний для нас період.
Хоч старше покоління вже не має такої сили для проведення перемін і громадської активності, а наша молодь зайнята повсякденним ділом та повсякденними турботами, нам, однак, треба знайти вихід із цієї ситуації. Треба це зробити тому, що нам щораз важче працювати для української громади і на щодень творити її майбуття.
На мій погляд, саме ця проблема повинна бути головною для обговорення Конґресом українців у Польщі. Час покінчити з плачем і наріканням, бо як усе те відбувалося 70 років тому, ми добре знаємо і ми вже «виплакали» свою долю.
Перемишльський конґрес буде черговою, може навіть останньою нагодою знайти стратегію і тактику для української меншини в Польщі та її розвитку в майбутньому.
Може, до участі в конґресі добре було б запросити представників української діаспори, яка знає, яка протягом віків виживала на чужині, і яка допоможе нам накреслити перспективу розвитку українства в Польші? ■
