Павло Лоза, Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №1, 2017-01-01

Шпальти нашої газети, напевно, не єдине, але важливе джерело інформацій про минулий рік у житті української громади в Польщі. Пропонуємо скорочений огляд найцікавіших подій. Був і мед, і дьоготь, і родзинки серед них. Дьогтю було, мабуть, найбільше. Водночас пройдені дванадцять місяців чимало говорять про їхні новорічні замінники.

Потрапляєш до людини

На початку 2016 р. ми могли радіти й надалі існуючим бажанням підтримки постраждалих унаслідок війни в Україні. Про постійні потреби і системне волонтерство розповідали, зокрема, директор «Карітас» Вроцлавсько-Ґданської єпархії УГКЦ отець Роберт Роса та голова Щецинського відділу Об’єднання українців у Польщі Іван Сирник, який за благодійність був нагороджений медаллю «In Caritate Sеrvire». Завдяки їхній активності, а також пожертвам звичайних людей з різних реґіонів Польщі, вдалося передати в Україну на початку року понад 1 млн. злотих та 11 тонн різних товарів. Координована ними акція «Разом допоможемо Україні» постійно триває.
– Збереш кількасот спальників, тисячі упаковок різних ліків, 20 чи 5 тис. доларів, везеш їх в Україну, і так потрапляєш до конкретної людини, яка потребує допомоги або підтримки, – говорила одна з волонтерок Ксеня Каневська, яка діє у Варшаві.
Їй за таку працю Українська православна церква Київського патріархату вручила медаль «За жертовність і любов до України». Наступний позитивний момент, пов’язаний з березнем. Саме тоді виповнилося 5 років, відколи українській громаді повернули Народний дім (НД) у Перемишлі. З цієї нагоди голова громадського комітету відбудови НД Андрій Комар говорив про масштаб уже виконаних робіт. Це вставлені нові вікна, капітально відремонтований один поверх, нова котельня, ремонт горища, даху тощо. На той час вартість інвестицій становила майже 3 мільйони злотих.
– Я горджусь українською громадою в Польщі, яка спромоглася на такі фінансові зусилля, пожертви та згуртованість, – говорив А. Комар.
Пригадуємо, що в тижневику ми періодично друкуємо координати, за якими можна вкласти свою фінансову лепту в цю справу. Серед функцій, які передбачено в діяльності НД, головними є об’єднання людей і будування польсько-українських мостів. Ці ідеї дуже добре матеріалізує проект «Зустрічі з майстрами». У його рамках 2016 р. в НД відбулася вистава «Іван Франко, Яцек Куронь – велетні духа», у якій взяв участь, зокрема, відомий польський актор і режисер Анджей Северин. Трохи раніше проект привів на сцену театрального залу НД знамениту оперну співачку Ольгу Пасічник. У листопаді вона спільно з хором «Журавлі» віддала шану жертвам Голодомору. Цей концерт улаштовано в Кошалінській філармонії.

Не викидали
Оце 2016 р. відбувся перший медіа-форум українськомовних мас-медіа в Польщі, організований ОУП і фондом українських міґрантів у Польщі «Наш вибір». У заході взяло участь більше як тридцять журналістів телебачення, радіо, преси й інтернетних проектів. Це показує, що українська журналістика над Віслою нині – у добрій формі. Та все ж, як відзначали на форумі експерти, свої медіа треба сильніше популяризувати назовні. Це потрібно тому, щоб польське суспільство не будувало собі образ українства виключно на основі суперечності навколо складної історії або телесеріалу «Дівчата зі Львова». З іншого боку, це потрібне, бо багато молодих представників громади просто не знають про існування тих медіа. Якраз ця «боротьба» має відбуватися в Інтернеті, особливо в мережі Фейсбук. Більше звукових та відео-записів, матеріали також польською мовою, баланс між інформаціями для представників молодшого і старшого покоління – це чергові питання, від яких залежатиме кондиція українських медіа в Польщі.
Розвиваючи сучасні й перспективні еклектронні інформаційні проекти, варто пам’ятати, що традиційні мають за собою вже серйозну історію. Власне 2016 р. відзначали 25-ліття існування підляський двомісячник «Над Бугом і Нарвою», трансльована в цьому реґіоні радіопередача «Українська думка» та релігійний місячник Греко-католицької церкви «Благовіст». Секретар останнього видання, Богдан Тхір, був відзначений папським хрестом «За заслуги перед Церквою і Папою». Проте найстарший медійний ювіляр – це «Наше слово», яке у червні 2016 р. відзначало своє 60-ліття. У кількох текстах ми намагалися приблизити читачам цікаві подробиці «нашеслівської» долі.
– Для мене і моєї родини недопустимим було (і є!) викидати тижневик на сміття. «Наше слово» я зберігаю як важливий доказ українського життя в Польщі, – писав перемиський діяч Андрій Чорний.

Редакція намагатиметься і далі працювати так, щоб подібні слова хтось написав або сказав у майбутньому. Разом з тижневиком достойне «60 -ліття» відзначало все організоване післявоєнне українство у Польщі. Це пов’язане з виникненням 1956 р. Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ). Своїми спогадами на шпальтах «НС» ділилися і рядові тодішні активісти, і керівники товариства. Ми писали про нескорених людей, а також тих, кого ламали польські спецслужби. Хтось організацію УСКТ, на базі якої 1990 р. постало ОУП, прирівнював до Запорізької Січі, інші додавали, що товариством керувало не «січове», а, радше, «червоне» козацтво. Однозначна оцінка цьому періодові не була дана і невідомо, чи її поява взагалі можлива. Певним є одне – якщо ми нині існуємо, то це найбільший доказ того, що за шість десятків років у нашій громаді було немало людей, відданих українській освіті, культурі та національній ідентичності.

Молодим під розвагу
Минулий рік – це також престижні визнання для представників української громади, а саме: Мирослав Чех став членом команди дорадників президента України Петра Порошенка. Натомість перемиський діяч та історик Олександр Колянчук був серед тих, кого український президент нагородив державними нагородами до 25-ліття Незалежності України. Ще одне визнання пов’язане з проф. Романом Дроздом, донедавна ректором Поморської академії у Слупську. За рішенням президента Польщі Анджея Дуди, у червні науковець отримав звання професора гуманістичних наук. Історія цих людей і згаданих раніше лідерів показує, що українство – це не лише питання успадкованої ідейності, це також основа для професійного зростання й успіху. Особливо варто пам’ятати про це молодому поколінню. Звичайно, й воно «засвітилося» минулого року. І так, гурт «Крайка» та його художній керівник Тетяна Наконечна здобули 3-тю нагороду музичного конкурсу «Фолькова фонограма року», організованого Польським радіо. У свою чергу, молодь української школи в Бартошицях перемогла у Всепольському конкурсі фантастичної літератури «Źródła marzeń – Sources of Dreams». Тут варто згадати і про Дитячий фестиваль української культури в Ельблонзі, який відзначав у травні свій почесний ювілей –50-річчя. Участь у ньому взяло понад 500 молодих артистів.
– Дітям треба допомагати проявляти себе, – звучало тоді в одному з коментарів.
Важко з такою думкою не погодитися, тим більше, що сам фестиваль у багатьох випадках навчив віднаходити змалку свою ідентичність і не боятися її показувати. Подібний контекст зачіпає знову-таки ювілейний почин – це організований 2016 р. фольклорний «ярмарок» у Кентшині, уже 30-й, «З мальованої скрині». При нагоді заходу нам удалося почути декілька цікавих думок навколо постійно актуальної проблеми – кількості і значення культурних ініціатив у програмі активності нашої громади. Коментатори відзначали, що такі заходи обов’язково слід продовжувати, бо це дозволяє виховувати наступні покоління в українській традиції. Як говорилося, особливо діти, без огляду на мистецький рівень, мусять мати можливість вийти на сцену і прочитати вірш, затанцювати чи заспівати. Але такі заходи треба також раціоналізувати – дещо обмежити їх кількість, проводити в найбільших осередках, розтягнути на весь рік, а не лише на літній час, уникати збіжності термінів тощо. Один з організаторів «ярмарку», голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус переконував, що кількісно-якісна зміна щодо заходів може початися за умов привернення історично найбільшого почину – Фестивалю української культури. У багатьох існує переконання, що його функцію перебрав «Молодіжний ярмарок» у Ґданську, який цього року відбувся сороковий раз і зібрав усі покоління українців. Як важливі є цього роду заходи показує і те, що фестиваль «Підляська осінь», організований Союзом українців Підляшшя, в ц. р. також відзначав серйозний 25 – ювілей.

«Чорний рейтинґ»

Ми свідомо пересунули «дьоготь» на дальший план. На поріг нового «рокочислення» не хотілось виходити з поганим. Це не означає, що його було менше або вага цього роду подій менш суттєва. На жаль, навпаки. «Чорний рейтинґ» можна почати з лютневої ініціативи депутатів «Кукіз-15». Вони вимагали, щоб дотації на діяльність українських організацій узалежнити від визнання ними Волинської трагедії геноцидом. У той сам час на ідентичних основах «кресові» середовища домагалися відібрання польської державної нагороди голові ОУП Петрові Тимі. Потім зловмисники тричі біля ресторану «Думка» в Ольштині зривали і топтали український прапор. У березні в Інтернеті появилося відео зі знищення пам’ятника в Молодичі, який увічнює вояків УПА. Це черговий акт після минулорічних знищень у Грушовичах, Вербиці, Радружі та Верхраті. У квітні П. Тима говорив у Сеймі РП про системність антиукраїнських атак і просив державну владу прийняти відповідні кроки. У відповідь пролунало, що це лише хуліганські вчинки. Місяць пізніше трапилося варварство, вчинене на українському військовому кладовищі в Пикуличах біля Перемишля. На одній з могил зловмисники замінили таблицю і встановили нову – з написом про «бандерівських катів». Цю провокацію не слід розцінювати інакше, ніж як накручування спіралі ненависті між поляками та українцями. Потім особлива ініціатива появилася в Люблині. Була це спроба, поки що неуспішна, перейменувати сквер Тараса Шевченка на «Справедливих українців» (тобто таких, які допомагали полякам під час війни). Кобзар після мирного існування в міському просторі наразився патріотам нібито своїм антиполонізмом. На абсурдність закидів тоді вказувало Українське товариство, яке очолює Григорій Купріянович. Організація відповідала також за проведені у вересні відзначення 150-річчя з дня народження видатного українського історика і політичного діяча Михайла Грушевського. Урочистості проходили в місті його народження Холмі. З ініціативи товариства на території місцевої православної церкви станув пам’ятний хрест на честь М. Грушевського. У місті не вдалося вшанувати цієї знаменитої постаті пам’ятником або найменуванням його іменем котроїсь з вулиць, хоч такі обіцянки лунали від представників центральної влади. На рівні цієї місцевої вже кілька місяців раніше вирішено, що громадськість міста не готова на таке вшанування. Обґрунтовувалося це тим, що один з істориків побачив антиполонізм у діяльності відомого українця.

Перемиська «прелюдія»
Найбільш песимістичні новини надходили з Перемишля. Почалося 26 чер-вня, коли польські націоналісти напали на процесію греко-католиків і православних, яка йшла вшанувати воїнів українських визвольних змагань, похоронених у Пикуличах. Унаслідок атаки одному з учасників процесії розірвали сорочку, а на землю впала церковна хоругва. Поліція знала, що планується в місті «Пікет проти бандерівців». Таку інформацію мала не лише міська влада та президент Роберт Хома, але теж канцелярія президента Польщі Анджея Дуди і Міністерство внутрішніх справ та адміністрації (МВСіА). Після атаки до прокуратури в Перемишлі та Ярославі складено кілька донесень. Зокрема, прокурор з Ярослава мав розслідувати, чи поліція належним чином забезпечила процесію. Кілька місяців пізніше, у листопаді, прокурор повідомив, що закриває слідство, оскільки не побачив «порушення закону» функціонерами. Атака в Перемишлі була тільки «прелюдією» до того, чого пізніше мала досвідчити місцева українська громада. У Перемишлі 3 липня мало відбутися українське свято «Ніч на Івана Купала». Під тиском націоналістів і вболівальників, які вимагали відкликання виступу зірки події – українського гурту «Ot Vinta», президент міста сказав, що за «можливі неґативні явища, які можуть виникнути під час цього заходу, будуть обтяжені виключно організатори», тобто ОУП. Українські діячі вирішили зовсім скасувати подію. Сам гурт «Ot Vinta» взамін мав виступити 4 липня у Варшаві, проте польські прикордонники заборонили в’їхати музикантам на територію Польщі. Справу прокоментував керманич МВСіА Маріуш Блащак, відзначаючи: «організатор цього заходу хотів перенести авантюру з Перемишля до Варшави».
Такі коментарі і брак відповідної реакції політиків, у тому числі президента Р. Хоми, антиукраїнські середовища сприйняли як «зелене світло» для своїх дій. Від червня образи, переслідування і страх перед побиттям стали щоденністю життя українців. Ніколи раніше такого не було.
– Хтось подряпав цвяхом наші автомобілі. На вулиці стояло багато інших, але вибрали тільки наші, – розповідав у липні Павло Стрілка, голова Спілки українців-політв’язнів та репресованих.
У Перемишлі появилися також «антибандерівські ґрафіті» і тризуби на шибениці. Українці не раз чули за спиною аґресивні вигуки: «Геть!», «Їдьте в Україну»!
Правдоподібно, ситуація в Перемишлі розохотила польських прихильників Новоросії, які на початку жовтня брутально знищили черговий український пам’ятник. Тим разом це було символічне увічнення у Верхраті (Любачівський повіт, Підкарпатське воєвідство). У середині жовтня до місцевості прибула група українців і поляків, які на цвинтарі засудили нищення українських пам’ятників у Польщі (звернення підписали понад 100 чільних представників польської громадської і культурної сфери).

Апогеєм для українців Підкарпаття стали події 10 грудня. Тоді під час «Маршу перемиських і львівських орлят» лунали вигуки «Смерть українцям!» та «Перемишль і Львів – завжди польські». Хоч організатори застерігали, що така ситуація не мала місця, а запис події в Інтернеті є «провокацією української сторони», усе ж через 9 днів поліцейські знайшли особу, щодо якої прокуратура висунула звинувачення у зв’язку з антиукраїнськими вигуками. Зловмиснику загрожує до 5 років ув’язнення.
Здається, що на реґрес у польсько-українських відносинах та антиукраїнські акції в Польщі вплинула прийнята 22 липня Сеймом РП резолюція. Вона встановлює 11 липня Днем пам’яті поляків – жертв геноциду, здійсненого ОУН та УПА на східних Кресах ІІ Речі Посполитої. Додатково настрої підсилив фільм «Волинь», який вийшов у прокат у жовтні. Режисер Войцех Смажовський говорив, що фільм потрібний «особливо, коли говориться про польсько-українське примирення». Однак влучно продіагностував ситуацію Мирослав Скірка, директор програми «Навчальні візити до Польщі», маючи на увазі цей фільм: «Він говорить ось так: ви завжди були дикою і темною нацією, ненавиділи добрих поляків, за принесену просвіту повстали проти них і почали мордувати. Такий міф існує в Польщі, і в такому розумінні фільм надається до певного суспільного психоаналізу. Він так насправді показує, що сидить у задній частині мозку багатьох поляків».

25-, 10-, 5-ліття
Перемишль не повинен асоціюватися виключно як «колиска антиукраїнських дій». Тут 2016 р. також відзначали знаковий ювілей – 25-ліття перемиської школи з українською мовою навчання ім. Маркіяна Шашкевича. Сьогодні, «шашкевичівка» є прикладом освітньої установи, яка постійно розвивається. Через обмаль учнів щороку з освітньої карти Перемишля зникають 2–3 класи, натомість в українській школі кількість дітей зростає. Це, зокрема, результат того, що у школі з’являється щораз більше учнів з України. Протягом 25 років існування «шашкевичівки» початкову школу завершило загалом учнів 441, гімназію – 283 учнів і 308 – ліцей. Тепер у школі навчається 210 уч-нів. Близько 95% випускників здобуває вищу освіту.
Залишаючись в освітньому контексті, варто пригадати, що у вересні 2016 р. початкова школа в Мокрому розпочала свій п’ятий навчальний рік. Тут особливістю є те, що школою управляє неурядова організація – товариство «Баладгора».
– Ми були свідомі, що після ліквідації школи наші діти (…) не мали б ґарантованого навчання української мови, – відзначала Марія Білас, голова Сяніцького відділу ОУП. – Школа постійно має велике значення для функціонування місцевої української громади. У 2016/2017 навчальному році лише трійка дітей з 37 учнів не ходить на уроки української мови. Цікаво, що при зміні статусу школи не змінилася кількість учителів, які в ній навчають. Варто згадати, що з вересня ц.р. на принципах непублічної почала працювати теж початкова школа ім. Тараса Шевченка в Білому Борі. Слід пригадати й те, що в 2016 р. виповнилося десять років українській суботній школі у Варшаві. З вересня почав працювати її відділ, у якому навчаються діти громадян України. Опікуном відділу для дітей-міґрантів є фонд «Наш вибір», який здобуває кошти на його функціонування.

Працюють проекти
Успіхом української меншини за останній рік є не тільки ювілеї, нагородження членів громади, але й нові проекти. Ми пригадаємо два. Молодіжна організація «Пласт» у Польщі в листопаді вийшла з проектом, спрямованим на збільшення активності самих пластунів, збільшення кількості пластових зустрічей у великих містах, утворення нових пластових осередків, зокрема в містах, де досі «Пласт» не діяв. Пластуни з Польщі за посередництвом цієї ініціативи хочуть залучити до праці дітей громадян України, які проживають у Польщі. Тільки в листопаді 2016 р. зголосилося 40 охочих стати пластунами. Другою ініціативою був започаткований у жовтні проект боротьби з аґресією щодо українців, ініціатором якого є ОУП. Мета проекту в тому, щоб не лише фіксувати окремі випадки, а й відкрити справам дальшу дорогу. У рамках проекту вже діє моніторинґ Інтернету. Це цифрова система виловлювання слів, які можуть мати ненависницький характер. На полі бою з ненавистю 2016 р. зафіксовано реальний успіх. У вересні відбулася судова справа, під час якої автора антиукраїнського коментаря в Інтернеті Томаша К. за «творчість» покарали трьома тисячами злотих. Районний суд у Кельцях визнав його слова закликом до ненависті та зневагою до українців як народу. Повідомлення до прокуратури про можливість скоєння злочину за такими правовими категоріями 7 листопада 2014 р. склало ОУП.

Спочатку Різдво
Хоч цього не хочемо, то саме дьоготь визначатиме наш громадський 2017 р. Гіркота буде тим меншою, чим швидше державна влада захоче ефективно боротися з аґресією проти нас. Винесене судом у Кельцях покарання за антиукраїнські коментарі в Інтернеті показує, що можна і треба з цим боротись. У такі заходи вписується й проект ОУП щодо моніторинґу ненависті в Інтернеті. Було б добре, щоб 70-ті роковини Акції «Вісла», поза традиційним сценарієм відзначень, мали теж момент рефлексії. Якщо ми вижили після цього горя, то подумаймо разом, як зробити так, щоб забезпечити розвиток у майбутньому. Здається, добрий напрямок показує тут функціонування Українського дому (УД) у Варшаві, за який відповідає фонд «Наш вибір». Це ефективна площина співпраці між щораз численнішою групою українських міґрантів і нацменшиною. У програмі Українського дому практично щомісяця є мистецькі презентації, зустрічі експертів, розважальні та освітні заходи. Не менш важливе, що тут дається людям можливість особистого розвитку через різні курси, майстер-класи та інформаційні зустрічі. Тому таку діяльність нам, напевно, варто розвивати і в інших осередках, де тепер проживають як етнічні українці, так і міґранти. Сьогодні ми вже знаємо, що нова влада так само, як і попередники, не хоче погодитись на спільне навчання української мови дітей нацменшини та міґрантів. Тим більше ми повинні робити все можливе, щоб тим складовим однієї громади давати якомога більше можливостей інтеґрації. З молодим поколінням пов’язаний ще один виклик на 2017 р. – запроваджена в Польщі реформа освіти досі не дає відповіді на те, як в нових умовах виглядатиме функціонування українських шкіл.
На кінець варто звернути увагу на те, що антиукраїнські середовища вже мають свою ідею на роковини Акції «Вісла». Націоналіст й одночасно депутат Роберт Вінніцький заповів ініціативи у парламенті, які мають доказати, що проведення депортації українців зупинило «геноцид». Не шкодить, що такий погляд давно вже заперечили фахівці-історики. Націоналісти вимагатимуть так само, щоб парламент відмовився також від «ганебного засудження Акції „Вісла»”». Але поки з усім цим нам прийдеться зіткнутись, варто, однак, спокійно і «безполітично» відсвяткувати Різдво і «Маланку»…. ■

Знімки авторів тексту

Поділитися: