«Нам є за що себе похвалити»

Григорій СподарикРОЗМОВА№40, 2016-10-02

Український депутат і журналіст Микола Княжицький говорить про українсько-польські відносини, російську пропаґанду і 25 років української незалежності.

Григорій Сподарик: Як на парламентському рівні виглядають польсько-українські відносини після заяви Сейму Польщі у справі Волинської трагедії?

▲ Микола Княжицький. Фото Григорія Сподарика
Микола Княжицький. Фото Григорія Сподарика

Микола Княжицький: Якщо говорити про парламентську групу дружби Польща–Україна, то вона фактично не працює, відколи її голова Борис Тарасюк склав свої повноваження. Але якщо наші відносини погіршилися, це не означає, що ми не повинні шукати шляхи їх покращення. Ті, що провокують конфлікт між поляками та українцями (а я абсолютно переконаний, що частково за цим стоять російські спецслужби), лише зацікавлені в погіршенні наших відносин. Ми повинні зробити все, щоб Польща та Україна й надалі залишалися союзниками, особливо у міжнародній політиці. Потрібно також знайти спосіб, щоб захистити українську меншину в Польщі і тих багатьох українців, які приїжджають сюди працювати чи вчитися.

Що може зняти напругу?
Звичайно, цьому заважає, на мою думку, внутрішня політична ситуація в Польщі. Йдеться про те, що місцеві політичні партії, особливо радикально праві, дуже часто змагаються між собою в популізмі, чим діють на користь Російської Федерації. Я зустрічався в Польщі з різними істориками і політиками, серед них так само з «Права і справедливості». Там теж є різні люди, деякі з них дуже незадоволені ситуацією, яка виникла, і шукають ті історичні моменти, що нас об’єднували. Ми, наприклад, говорили про багатьох українців, які служили в польській армії перед 1939 р. і загинули під час ІІ Світової війни. Ми разом повинні зробити все, щоб засудити злочини сталінського і гітлерівського режимів, від яких страждали і поляки, і українці. Щиро кажучи, вони постраждали від Гітлера і Сталіна значно більше, ніж один від одного. Тому, з моєї точки зору, є певним лицемірством чи нещирістю говорити про наше конфліктне минуле і замовчувати те, що ці ситуації були спровоковані в той час людьми, які панували в Польщі та в Україні.

У Польщі зростає хвиля антиукраїнських і загалом ксенофобічних атак. Влада, на відміну від нацменшин, не бачить широкого розміру цього явища. А чи ця проблема відома і відстежується на рівні українських депутатів?
Думаю, що було замало реакцій з нашого боку. Ми повинні приділяти цьому значно більшу увагу. Українська меншина стала заручником згадуваного внутрішнього польського популізму і втручання російської розвідки. Можливо, українським політикам не вистачає мудрості, щоб досягти балансу. З однієї сторони – діяти в інтересах цієї ж меншини і двох наших народів, покращувати стосунки, а з другої – безумовно, не залишати без відповіді ті жахливі речі і злочини, які роблять проти української меншини в Польщі різні провокатори і негідники.

Ви – ініціатор проекту закону про обмеження російського медійного продукту. В чому його небезпека?
На жаль, росіяни продовжують контролювати в Україні дуже багато великих медіа-організацій, таких, як телеканали «Інтер», «112», «News Оne», газета «Вєсті», сайт «Страна» тощо. Це величезний проросійський вплив. Вони не завжди засновані росіянами, часом їх фінансують підпільно або мають відношення до проросійських політиків, наприклад, до Віктора Медведчука. Це все дуже велика небезпека, бо ідея Росії полягає у збереженні того, що називають «руським міром». Вона може прийти захищати його з танками. Для цього їй треба створити ілюзію, що в Україні більшість людей спілкується російською мовою, дивиться російські фільми, розділяє російську ідеологію і налаштована антизахідно. Росія старається підтримувати такі настрої в суспільстві і демонструвати світу, що вони існують. Небезпеку становить і те, що російські фільми та серіали несуть героїзацію сталінського режиму, НКВД і людей, які знищували українців фізично. Якщо український солдат вмикає телевізор і чує про те, який хороший російський солдат (а той «хороший російський солдат» сьогодні стріляє в українців з відстані 100 метрів) – то це, по суті, є зрадою українського солдата. Ми протягом 25 років незалежності весь час залишались у сфері культурного впливу Росії, самі цього не зауважуючи. Багато в чому вина, безумовно, лежить і на українцях. Ми приділяли замало уваги до захисту своєї культури, свого інформаційного простору, просуванню нашої культури на Заході. Росіяни викидають мільйони і мільярди на фінансування пропаґанди у світі, водночас цензуруючи свою культуру і примушуючи її підтримувати путінський режим. Так багато аспектів говорить про те, що в Україні взагалі не повинно бути російського комерційного контенту в той час, коли в нас іде російсько-українська війна. Звичайно, я не говорю про доступ до російської класики і праць російських гуманістів, які захищали права людини, наприклад, академік Андрій Сахаров. Доступ до цього повинен бути.

Як сьогодні бореться Україна з російською пропаґандою на міжнародній арені? Адже англомовний канал «Ukrainе Today» протримався недовго.
Думаю, що недостатньо ефективно, хоча ми зараз прийняли закон про Інститут української книжки. Повинен бути прийнятий також закон, який би пропаґував українську культуру за кордоном. Сподіваюсь, що в бюджеті на наступний рік будуть закладені на це кошти.

Чи Ваша ідея про створення польсько-українського культурного телевізійного каналу якось розвивається?
З моєї точки зору, такий культурологічний та історичний канал міг би виконати об’єднуючу роль і бути противагою великим російським впливам. Французи і німці, які довго конфліктували між собою, свого часу зробили такий канал, який називався «Aerte». У Німеччині він демонстрований німецькою мовою, а у Франції – французькою. Він є найкращим зразком підтримки культури обох цих країн. Мені здається, що такий українсько-польський проект має право на існування. У Польщі люди, з якими я спілкувався, кажуть, що дуже охоче би це підтримали. На жаль, заважає польська та українська бюрократія. Зараз польське публічне телебачення має свої проблеми, постійно змінюється його керівництво, проблеми з фінансуванням тощо. Водночас поляки планують спільний телевізійний проект країн «Вишеградської групи», який виходив би англійською мовою. Тут є певна небезпека, бо в цій групі є частина країн, які в той чи інший спосіб займають проросійську позицію. Там при владі радикальні націоналісти, які загрожують інтересам меншин, обмежують демократію у своїх державах тощо.

Нещодавно президент Путін в інтерв’ю для американського видання «Блумберг» знову говорив про те, що нібито поляки можуть мати претензії до Львова. Водночас у цій розмові не було жодного запитання про Крим чи Донбас. Світ забуває про аґресію Росії?

Згадуване інтерв’ю – це також російський вплив. У «Блумбергу» працює величезна кількість людей російського походження. Водночас російські спецслужби так діють, що дуже часто російські прихильники консервативних поглядів чи ліберали стоять по одній стороні, коли мова йде про українську незалежність. Тому відома приказка, що російський лібералізм закінчується там, де постає українське питання. На жаль, цей російський лібералізм пропаґує антиукраїнську точку зору. Поява розмови з Путіним у «Блумбергу» не викликає в мене жодних запитань. Ідея Путіна зрозуміла – він не зацікавлений в існуванні України взагалі. Яким способом позбутися України? Треба зробити так, щоб її не підтримували західні країни. Тому Москва підтримує західні ультраправі і націоналістичні рухи, корумпує їх і за їх посередництвом впливає на політику тих країн, зокрема у відношенні щодо України. Путіну було б зручно домовитися з поляками, угорцями та румунами про розподіл України. Тоді, з його точки зору, Росії би відійшов не лише Крим і Донбас, про які всі би забули, а й узагалі значна частина східної України. Путін вважає, що картину псує йому західна Україна, яка хоче розділяти європейські цінності і впливає на всю іншу частину держави. Тому всіляко будуть запроваджуватися ідеї, що українці не є одним народом, що австрійські галичани відрізняються від справжніх українців на сході, які люблять Росію. Тому також Путін кидає такі камінчики, як «польськість Львова». Я думаю, що він пробує тим самим спекулювати на націоналістичних настроях у наших західних сусідів.

Ви стали головою українського представництва комітету інтеґрації України та Європейського союзу (ЄС). Які у Вас пріоритети?
Комітет реалізує пункти угоди про асоціацію, яку ми підписали і за яку, власне, люди виходили на Майдан. Крім цього, ми маємо постійний діалог з депутатами Європейського парламенту. Мені випала честь очолювати українську сторону в момент, коли Європа переживає складні часи. Невідомо, як буде реформуватися ЄС і що з ним буде відбуватися. Тому нам дуже важливо забезпечити діалог з європейським парламентом і максимально швидко впровадити безвізовий режим для українців. Украй важливо, щоб українці відчули себе частиною єдиного вільного європейського світу, який, навіть попри всі свої недоліки, все одно залишається демократичним. Ми мусимо також змінити наше законодавство і гармонізувати його з уреґулюваннями в ЄС. Це забезпечить прихід західних інвестицій в Україну, які є найбільшою допомогою для розвитку економіки. Ми знаємо, що існують інші проблеми. Голландія залишилась єдиною країною, яка, на жаль, не ратифікувала угоду про асоціацію України та ЄС. Через це досі не вирішене питання повної імплементації цієї угоди. Вона діє в економічній частині, але повинна, з нашої точки зору, задіяти і в політичній системі. Щоб це зробити, працює наша група, і це залишається серед наших пріоритетів. Наш комітет, звичайно, долучається й до вирішення питання аґресії на сході України. Ми запланували поїхати з групою європейських депутатів на лінію розмежування, фактично туди, звідки росіяни і російські найманці продовжують обстрілювати українських солдатів, попри всі слова про перемир’я. Ідеться про те, щоб європейські депутати самі побачили наслідки того, що відбувається, і могли впливати на уряди своїх країн у таких питаннях, як мінські домовленості чи санкції щодо Російської Федерації. Хочу відзначити, що кожен українець, тим більше той, хто має справу з політикою, повинен робити все, щоб зупинити російську аґресію, яка для нас є найбільшою загрозою.

Виповнилось 25 років незалежності України. Що Ви вважаєте найбільшим успіхом цього періоду?
Позитивну сторону незалежності показав останній Майдан гідності. Ми побачили, що, навіть попри слабкість українських державних структур, українське суспільство надзвичайно сильне. На це вказує волонтерський і добровольчий рухи, які виникли в Україні у зв’язку з російсько-українською війною. Ми бачимо значні зміни у свідомості і психіці людей, які стали набагато краще ідентифікувати себе саме як українці і хочуть підтримувати українську мову та культуру. Навіть ті люди, які вдома розмовляють російською, в абсолютній більшості переконані, що державною мовою має бути українська, а їх діти повинні навчатися цією мовою. На жаль, дещо відстає політичний процес. Але він ніде в європейських країнах сьогодні не є досконалим. Поляки змогли досягти успіху після трансформації з соціалістичної системи саме завдяки свідомості людей. Брак цього дуже сильно гальмував нас. Російсько-українська війна, яка є очевидною трагедією, все-таки постала «водорозділом» для нас, показуючи, хто є другом, а хто – ворогом. Це, я думаю, також дуже важливий висновок останніх 25 років. Наступні – це все ж таки економічні успіхи. Попри кризу, бо економіка не може ефективно розвиватися в умовах війни та з окупованими територіями, коли ми втратили частину цієї економіки, витрачаємо величезні гроші на армію та захист, усе ж ми маємо схвальні відгуки Міжнародного валютного фонду і багатьох західних експертів. Вони визнають те, що ми дуже багато зробили для економічної стабілізації. Ми в Україні завжди схильні критикувати себе, може, навіть більше, ніж потрібно, але нам є за що абсолютно щиро себе похвалити. Я думаю, це теж уперше за останні 25 років… ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*