Анна Кирпан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №39, 2012-09-23
Де у світі відбувається найбільший фестиваль лемківської культури? Сьогодні, після закінчення XIV Фестивалю «Дзвони Лемківщини», можна відповісти однозначно: найбільший з-поміж подібних заходів є в Україні, у містечку Монастириськах на Тернопільщині.
Сюди прийшли й приїхали понад 40 тисяч людей, а цьогорічний фестиваль організований значно краще, у нього – різноманітніша програма, краща інфраструктура, всі об’єкти вигідно й логічно розміщені на ватряному полі. Не раз мені доводилося писати, що в Монастириськах на лемківському фестивалі справжньої лемківської культури занадто мало – мішанка, дивний коктейль, в якому є і щось там лемківське. Цього року лемківського було значно більше, зокрема, ведучі намагалися говорити по-лемківському. Якщо так буде й далі, то – щоб не зурочити! – за п’ять років монастириський захід цілком стане лемківським.
Організували фестиваль спільно Всеукраїнське товариство «Лемківщина» і Тернопільська обласна державна адміністрація, долучилося Міністерство туризму і культури України. Звичайно, самому товариству «Лемківщина» – не під силу організувати дійство такого масштабу, отож дуже добре, що є гарна співпраця з владою, приємно, що місцеві чиновники підтримують лемківську культуру. Водночас усюди, де є добрі наміри обласного чи районного управління культури, – там менше барв, творчості, автентики, зате більше формального, шаблонного, штучний пафос і декламація бездарної поезії. Таке враження, що хтось щоразу, готуючись до фестивалю, виймає з шухляди старі, ще за радянських часів писані сценарії свят чи фестивалів, – і лише змінює назви, імена… Та все ж цього року, попри рудименти радянських свят і видовищ, як-от покладення квітів до пам’ятника Шевченку, урочистий похід вулицями міста, однозначно маємо помітний проґрес. Було краще, різноманітніше, цікавіше!
Отже, що відбулося 4–5 серпня в урочищі, яке зветься Бичова, на широкій лісовій поляні, в зеленому амфітеатрі? Передусім – два концерти. Цьогорічна новинка – друга, менша сцена для виступів маленьких лемків. Її навмисне облаштували подалі від основної. Властиво, тут виросло містечко розваг з каруселями й іншими атракціонами для дітей і дорослих. Поруч – ряд міні-хатинок, а в кожній частують іншою лемківською стравою. Причому вгорі – вивіска, наприклад, «мастило» або «киселиця», поруч зазначено перелік необхідних інґредієнтів, а на столі, при якому вас почастують (звичайно, безкоштовно), крім страв, є й аркушики з рецептами. Крім того, найбільшого, було ще декілька осередків лемківської кухні. Інші прилавки пропонували не лемківські, але звичні всім наїдки та напої, тож ніхто не залишився спраглим і голодним. У тіні дерев заздалегідь облаштували столи й лавки, – вигідне місце зустрічі для лемків з різних куточків України.
Саме фестиваль у Монастириськах для багатьох лемківських родин, для односельчан є місцем зустрічі. Це, мабуть, найважливіша функція заходу. Для лемків, особливо старших, мандрівка на Лемківщину – не така й легка. Це і певні кошти, і клопіт з одержанням візи. Тому для багатьох Лемківщина – саме тут, в урочищі Бичовій.
Територія проведення фестивалю – щораз більше обжита, тут уже споруджено декілька дерев’яних хат, каплицю, криницю – справжнє фестивальне містечко. На жаль, цей потенціал ще не повністю використовується. Наприклад, у хатинках організовано прекрасну виставку архівних документів, спогадів – усього, що стосувалося депортації лемків у Радянську Україну. Був представлений і народний одяг, і предмети побуту, і різні вироби. Поруч учили охочих виготовляти лемківські прикраси з бісеру та писанки. Однак тут могли би відбуватися також літературні, мистецькі акції, можна було б увечері показувати документальні фільми про лемків…
Зрозуміло, значну частину концертної програми становили виступи лемківських фольклорних колективів. На жаль, у фестивальній програмі було досить виступів, жодним чином не пов’язаних з лемківською культурою, та ще й не надто високого рівня. Доводиться лише здогадуватись, чому з року в рік такі виконавці виходять на сцену.
Основу програми склали знані лемківські фольклорні колективи, як-от самодіяльний фольклорний колектив «Студенька» з Калуша на Івано-Франківщині, народний аматорський хор «Лемківська студенка» з Борислава Львівської області чи Івано-Франківська народна аматорська хорова капела «Бескид». Були й трішки менш відомі гурти, які, однак, не надто поступаються рівнем уже названим: лемківський фольклорний ансамбль з м. Брошнева, народний аматорський лемківський вокальний ансамбль «Відгомін Бескидів» з м. Долини та інші.
На початку фестивалю виступав народний аматорський обрядово-фольклорний лемківський колектив зі с. Підзамочка Бучацького району. Цікаво, що в цьому гурті представлені всі покоління лемків, від найстарших – до наймолодших. У Підзамочку – багато лемківських родин. Вони живуть поруч, тримаються традицій, учать свого дітей, онуків.
Найбільше фольклорних колективів прибуло з Тернопільської області. І не дивно, бо це, мабуть, найбільш «лемківська» область в Україні, є тут багато населених пунктів, де лемки переважають. Бучач, Монастириська, Чортків, Язлівець, Микулинці, Теребовля, Жовтневе, Козова, Хоростків, Нагірянка, Пастуше, Ягільниця – важливі пункти на лемківській мапі України. Власне кажучи, це локальні осередки лемківської культури. Там і з’являлися фольклорні колективи. Багато з них прекрасно виступили на фестивалі. Це лемківський хор «Яворина» Монастириського районного палацу культури, ансамбль лемківської пісні «Яворина» з м. Чорткова, вокальний ансамбль лемківської пісні «Горлиця» зі с. Пастушого Чортківського району, обрядово-фольклорний колектив «Барвінок» із смт Микулинців Теребовлянського району, чоловічий ансамбль лемківської пісні «Любисток» зі с. Ягільниці Чортківського району, жіночий ансамбль лемківської пісні «Потічок» з Нагірянки Чортківського району, жіночий вокальний ансамбль «Вікторія» з Язлівця Бучацького району, чоловічий ансамбль «Криничани» з Криниці Монастириського району та багато інших.
Вдало доповнили програму гості зі словацького міста Снини – лемківський фольклорний колектив «Старичанка». Слухати виступи таких колективів, солістів, дуетів, тріо, які дарують нам справжню лемківську пісню, переважно народну, але щораз частіше й авторську, – велика насолода. Було й автентичне виконання пісні, були й різноманітні аранжування, обробки. Увечері гурт «Зорепад» з Підгайців та гурт «Еміґрантти» з Монастириськ теж співали по-лемківськи, але це вже було сучасне трактування. На сцені виступили й добре знані співаки: Анничка Чеберенчик, Леся Горлицька, етно-дует «Червоне і чорне».
У багатьох, хто побував на XIV Фестивалі «Дзвони Лемківщини», враження дуже позитивні, – і в мене теж, бо таки є проґрес. От лише не зупинитись би лемкам України на фестивалях… Бо поза окремими концертами, конференціями, зборами, презентаціями книжок, відкриттям виставок писанок – щоденне, поточне лемківське культурне життя майже не існує. Друге, третє покоління депортованих не вміє говорити по-лемківському, не знає історії Лемківщини, більшість лемків ніколи не була на землі своїх предків. Може, варто організовувати і щось менш масштабне, дешевше, але постійно? Щоб не зникнути. Щоб не забути. Щоб бути далі. Бути собою. ■
Оце і є автентика – виступає «Студенька» з Калуша Івано-Франківської області.
