(пл) ■ ПОДІЇ ■ №18, 2016-05-01
Великдень – це одне з найбільш приємних і справді важливих свят для більшості людей. Передусім це час радості. Що ми знаємо про це свято? Як було колись, а яка мода сьогодні?
Найстаріша паска
«Їду на Пасху до батьків!». Почувши такі слова, кожен з наших співрозмовників розуміє, куди ми збираємося. Але що означає саме слово «пасха»? Воно походить з єврейської мови і звучить, як «песах», а перекладається, як «вихід», «перехід». Понад 5 тисяч років тому євреї вирушили з єгипетського полону до Землі Обітованої. Вони йшли пустелею довгі 40 років. Не одне покоління людей змінилося за цей час, жоден з тих, хто народився в неволі, не дійшов до свого нового дому. На згадку про визволення з рабства єврейський народ став святкувати Пасху. Згодом цим же словом почали називати ягня, яке заколювали на честь Пасхи.
У багатьох випадках для сучасної людини «пасха» асоціюється з «паскою», тобто великоднім хлібом, який освячуємо у Велику суботу і споживаємо протягом Великодня. У минулому, про що можна дізнатися зі спогадів людей найстаршого покоління, важливим був сам процес виготовлення паски. Найбільша радість для сім’ї, коли паска так піднялася, що вийняти її можна було, тільки розібравши піч. Траплялося, що для освячення паску загортали у велике простирадло і на плечі заносили, а, бувало, навіть за-возили на возі до церкви. У спогадах можна навіть почути історії, що таку паску на посвячення котили дорогою.
Найстаріша паска світу була спечена у Страсну п’ятницю 1821 р. Сімейну реліквію зберегла 91-річна уродженка Лондона (Велика Британія) Ненсі Тітман. Дивно, що паска не тільки не запліснявіла за стільки років, але й пахне, як свіжа. Більше того, на ній чітко збереглося зображення хреста, який зробив під час випічки пекар (пра-пра-прадід) Ненсі. Паску дуже дбайливо зберігають, виділивши їй місце у спеціальній коробці. Знавці вражені неймовірно дивовижною здатністю паски не псуватися стільки років.
Тепер більш символічно
Невід’ємна традиція Великодня – освячення пасок, а також інших продуктів, покладених у кошик. Сьогодні великодні кошики освячуємо у церквах, а в менших місцевостях Польщі, де немає греко-католицьких чи православних святинь, часто освячення великоднього кошика відбувається в хаті однієї з господинь села.
Порівнюючи розмір сьогоднішніх кошиків з тими, які були колись, можна ствердити, що тепер вони більш символічні. З розповідей переселенців можна довідатися, що в минулому кошики мали дивовижні розміри. Таку картину з дитинства з рідного Мицева на Грубешівщині запам’ятав Іван Кравчук, який живе біля Варшави.
– У нас кошики були великі: в них – печиво-паска, ковбаса, хліб, яйця, сіль… і для прикраси писанки. Такий кошик діаметром біля одного метра несли мої бабуся Текля з моєю мамою Теодозією, а поруч виструнчені, у багатих вишиванках і віночках вродливі молоденькі мамині сестри: Варвара, Анна, Марія і Катруся… Я, тоді єдина дитина в сім’ї, відколи пам’ятаю, ніс окремо свій кошик, який прибрали мені молоді тіточки. Тепер цей кошик, як переселенська пам’ятка, служить моїй сім’ї уже піввіку (на фото). І хоч він трохи знищений часом, зв’язаний дротиком, ні наші діти, ні внуки не замінять його на сучасніший. Ми завжди окриваємо його мицівським столітнім рушничком, який бабця вишили моїй мамі. Рушничок «вдома» прикрашав ікону Матінки Божої, а тепер, хоч старенький, служить нам, щоб свяченому надати достойності і спогаду рідного обряду.
Як згадує колишній миців’янин, у 70-80-і роки посеред інших варшавських кошичків його кошик вирізнявся своєю величиною.
– Варто мати щось стародавнє, що в сімейних ритуалах і святкуваннях нам служить. Воно-бо, мов реліквія, зцілює наші родини, допомагає пам’ятати, що, хоч нас зневажили і вигнали, ми смиренно вистояли при рідному, бо душі наші вони не змогли подолати, – вважає Іван Кравчук.
У розповідях старшого покоління з’являються також спогади про те, що люди несли до церкви святити навіть до ста яєць. Це виникало з факту, що освяченої їжі мало вистачити на всі три дні Пасхи, а так само з того, що сім’ї нараховували більше членів, ніж зараз, а в одній хаті могли жити навіть три покоління.
Тепер великодні кошики, можна сказати, «одноразового» вжитку, і порівнюючи з минулими, можна сказати, – символічні. Просто кожен при столі мусить почастуватися свяченою паскою, яйцем, ковбасою тощо. Тут теж варто згадати й про сучасні більш «екзотичні» елементи великоднього кошика. Часом дитина підкине до нього шоколад, якийсь фрукт, а 2005 р. внаслідок ейфорії, пов’язаної з Помаранчевою революцією, не одне яйце поступилося місцем апельсину.
Патріотизм у кошику
Символ Великодня у православних і католицьких віруючих однаковий — яйце, яке є символом життя. У великодньому кошику інколи можна побачити яйця, розфарбовані всіма кольорами веселки. Згідно з переказами, перше пасхальне яйце Марія-Магдалина піднесла римському імператорові Тиберію. Коли Марія прийшла до Тиберія й оголосила про Воскресіння Христа, імператор сказав, що це так само неможливо, як і те, що куряче яйце буде червоним. Після цих слів куряче яйце, яке він тримав, стало червоного кольору. Звичай розфарбовувати яйця відомий усім європейським народам. Але українці надали цій традиції власних рис, розфарбовуючи яйця в українській народній культурі орнаментами. В українській традиції фарбовані яйця діляться на крашанки, крапанки, мальованки, дряпанки (шкрябанки) та писанки. Вплив на те, який колір вони матимуть, виявляється, мають ще й історичні події.
Після Майдану 2014 р. та анексії Криму в Україні помітним стало пробудження національної свідомості. В Інтернеті популярними стали всякого роду акції, у яких звучали заклики спілкуватися українською мовою. Також ренесанс переживали тоді вишиванки й одяг, прикрашений народними елементами, що часто можна було побачити на українських вулицях. Виявляється, така мода не обминула й Великодня. в кошиках українців 2014 р. з’явилися, можна сказати, патріотичні яйця.
У великодній період соцмережі були переповнені фотографіями, на яких яйця були пофарбовані в українські патріотичні кольори – синій та жовтий. Навіть депутат Верховної ради України Юрій Луценко запостив на Фейсбуці фото з синьо-жовтим яйцем і зазначив: «Щоб Україна воскресла, треба мати міцні й патріотичні яйця».
Два роки раніше українці розміщували в Інтернеті знімки, на яких видно, що яйця розфарбовували не лише в синьо-жовті кольори, а ще й малювали на них тризуб, часом писали кличі: «Слава Україні!», «Слава нації!», «Ла-ла-ла-ла-ла» (фраза з відомої приспівки про президента Російської федерації) та інші. Також з’явилися малюнки і карикатури, де обіграли пасхальний звичай розбивати яйця одне об одне. До того ж, яйце, яке тріснуло, зображували в кольорах георгіївської стрічки (один із символів сепаратистів на сході та півдні України) чи голови президента Росії Владиміра Путіна.
На згадку еміґрантів
При нагоді свят необхідно згадати й про найбільше у світі пасхальне яйце, до чого причетні були українці. Таке яйце знаходиться на території Канади в містечку Веґревілль, що лежить на схід від Едмонтона, населеному переважно етнічними українцями. довжина «яйця» становить 8 метрів, а ширина – 5. Ця «писанка», вагою близько 2270 кг, зроблена з уламків літаків.
«Яйце» повертається за вітром, його видно здалеку на відстані багатьох кілометрів. Обійняти цей шедевр зможуть разом тільки 20 чоловік.
Мешканці місцевості виготовили даний пам’ятник на згадку про тих українців, що першими приїхали до Канади.
