Навчання крізь призму війни…

Анна ВінницькаПОДІЇ№48, 2014-11-30

У зв’язку з заворушеннями на східній території України та з огляду на погіршення матеріальної ситуації українців, до Польщі приїжджають тисячі громадян України, які саме над Віслою шукають кращої долі.

Учні з України, які навчаються в Білому Борі
Учні з України, які навчаються в Білому Борі

Згідно з інформацією управління у справі іноземців, від початку цього року близько 30 тис. українців звернулося до управління з проханням леґалізувати їх постійне перебування в Польщі, а майже 2 тис. українців просило політичний притулок. Збільшується й кількість українських студентів та учнів середніх шкіл у Польщі. В Білому Борі сьогодні чи не половина учнів гімназії та ліцею ім. Т. Шевченка походить саме з України, а могло б їх бути ще більше, оскільки, як каже директор комплексу Андрій Дрозд, зацікавлення школою дітей з України дуже велике.
– Цього року навчаються в нас діти майже з усіх реґіонів України, зокрема багато біженців, що втекли зі східних українських земель. Нині в гуртожитку проживає коло 70-ти дітей, більшість з яких приїхала саме з України, – говорить А. Дрозд. Таким чином українці Помор’я не лише духовно і матеріально підтримують Україну, але й приймають у себе українців.
Олексій Дріпа тут приїхав з м. Новомосковська Дніпропетровської області. Раніше в пошуках праці до Польщі прибула його мати, яка й досі працює неподалік Білого Бору. Коли в Україні почалася війна, вона вирішила привезти сюди свого сина.
– В Білому Борі дуже добре, мені особливо подобаються мої нові знайомі. Найбільші проблеми, зрозуміло, виникають з незнання польської мови – це єдиний бар’єр, який існує спочатку, але він не надто великий, – зізнається Олексій. Також Анатолій Тимченко з Херсонської області твердить, що найбільші проблеми виникають з незнання польської мови, однак це можна вирішити в процесі навчання.
– А маленьке містечко навіть краще, бо тоді існує менше спокус і більше можна зосередитися на навчанні, – ділиться спостереженнями Анатолій. Улюблені його предмети – це історія, математика і польська мова.
Юлія Сивокобиленко вже народилася в Польщі, але її рідня прибула з Донецька. Раніше в Білому Борі вчилася її сестра. У школі їй подобається атмосфера та… дисципліна (хоч і як дивно), але вона саме в нашій школі навчилася розмовляти по-українському, оскільки раніше взагалі не говорила рідною мовою.
– Ми дуже переживаємо за те, що відбувається в Україні, адже там залишилася наша родина. Батько їздив у Донецьк, пробував звідти видобути брата, – каже Юлія.
Розірвані сімейні і товариські контакти, економічні проблеми, брак праці – все це досконало розуміють діти. Максим Сачалко приїхав з Хмельницького.

– З огляду на те, що тепер діється в Україні, мої батьки вирішили послати мене на навчання до Польщі, яка недалеко від України. До цього, нас тут розуміють, ми же серед своїх, – наголошує Максим. Хоч у Білому Борі діти безпечні, вони не забувають про свою рідню, а то й тих, хто воює у східному реґіоні України.
– Ми ходимо до церкви і молимося за Україну. Також складаємо гроші на українську армію: зараз у нас проходить акція, згідно з якою кожна людина складає по 5 зл. на військову форму, що коштує 70 зл., – розповідає Назарій Потапчук з Києва. Найбільше йому подобається сам процес навчання, який дається не надто тяжко, а й можливість вивчення польської мови. Однак відстань між Києвом та Білим Бором настільки велика, що інколи доводиться тужити за батьками.
З Києва прибула ще Ірина Гац. Про школу в Білому Борі її батькам розповіла одна людина, з якою вони познайомилися. Батько в Польщі живе вже п’ять років, натомість вона з мамою переїхала сюди щойно минулого року.
– Єдина різниця в навчанні між Україною та Польщею полягає в тому, що тут у класі мало дітей, а все інше не надто різниться, – аналізує Іра. Мала кількість учнів у класі подобається й Артемові Людяному з Хмельницького.
– Можна часто самому відповідати й питати вчителя, – каже Артем. Для нього навчання в Білому Борі не надто важке. Це, насамперед, можливість пізнання чогось нового, відкриття нових горизонтів і вивчення нової культури й мови. Саме тому вирішив сюди приїхати. Йому найбільше подобається вивчення іноземних мов – англійської, німецької та польської.
Відносно багато прибулих учнів походить із західної території України, зокрема з Хмельницького, звідки й Андрій Гаврилюк.
– Перед тим на навчання до Білого Бору поїхав мій найкращий друг. Саме він рекомендував мені цю школу. В Україні, бувало, деякі вчителі кричали на нас, а тут вчителі чудові, – розповідає Андрій. Батьки його живуть в Україні, тому часами за ними сумує, але допомагає те, що любить спілкуватися з новими людьми, ходити на футбол, що й дозваляє забути про тугу.
Найдовше в Білому Борі навчається, мабуть, Катерина Ходінська, що приїхала сюди з Хмельницького. Спочатку вчилася в гімназії, а тепер – у ліцеї.
– В Білому Борі мені дуже подобається, однак тут є мало місць, де можна було б піти погуляти, – висловлює свою думку дівчина. Їй, насамперед, до вподоби вчителі, які краще пояснюють, ніж в Україні. Після навчання в Білому Борі Катруся хоче вступити на факультет журналістики у Ґданську. Вона мріє написати книжку. Можливо, це буде фантастика.
Спочатку діти, які прибули з України, спілкуються лише між собою, оскільки для контакту з польськими друзями існує мовний бар’єр. Проте молодь переконана, що це єдиний бар’єр, який відчувається. Головне те, що для дітей з України нема ментальних перепон, вони відкриті на нове. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*