МІФИ і «тестування» Народним домом

Розмовляв Григорій СподарикПОДІЇ2009-12-18

{mosimage}

Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима розповідає про VI З’їзд організації, найближче і дальше її майбутнє.

Якщо говоримо про VI З’їзд, то чи це була подія рушійного плану, чи перед нами, як дехто говорить, період стаґнації?
– Підсумовувати треба не лише чотири роки, але увесь історичний контекст та двадцятиліття організації. З’їзд проходив у Перемишлі після позитивної вістки про можливість передачі українській громаді Народного дому. Можна демагогічно твердити, що будинок ще не повернули, однак люди, знаючи, як важко було хоча б мінімально зрушити цей процес, розуміють історичність рішення Ради міста.

Серйозні переваги цьому з’їздові, у порівнянні з попередніми, давала й присутність віце-прем’єр -міністра України Івана Васюника. Тому я б уникав радикальних оцінок, які з’явилися в деяких коментарях. По -моєму, проведена під час з’їзду дискусія віддзеркалювала ґенераційне чи лідерське різноманіття української громади і показувала її такою, яка вона є сьогодні. Делеґатами були люди, які працювали ще в УСКТ, були й ті, з досвідом роботи в рядах ОУП, а також “новачки”. Дехто говорив – “те все до нічого”, або “постійно те саме”, але для мене в певному плані з’їзд був найкращим, з тих, у яких я брав участь, адже були на ньому елементи дуже змістовних програмних дебат. Наприклад, Юрій Рейт показав наші шанси в галузі співробітництва з Україною, а його професійний та життєвий досвід доводить, що це не лише теорія.

Він говорив також про потребу професіоналізації й вивчення потреб людей на місцях, мовляв, у цьому напрямку організація недотягує.
– Не з усіма голосами, що прозвучали на з’їзді, я повністю погоджуюся; так само я не погоджуюся з усіма тезами Ю. Рейта. Ми не можемо при сьогоднішньому фінансувані звести всю діяльність на професійний рівень. Не буде такого кадрового забезпечення, як за часів соціалістичної Польщі, тож не можна людям говорити, що ми до того дійдемо. Ми мусимо збудувати “мішану” систему, де буде місце для штатних працівників і для волонтерів. Однак не втікаємо від теми професіоналізації. У документах і тезах з’їзду з’явилася пропозиція створення українських (меншинних) професійних установ культури в місцях, де є наш людський потенціал. Це – відповідь на сьогоднішні виклики. Щодо вивчення потреб, то однієї пропозиції – поїздок до людей – замало. Ми мусимо довести до нормальних форм дискусії, тому потрібний різноманітний, постійний зв’язок з живим людським організмом у терені, бо керівним структурам не може здаватися, що ми знаємо все найкраще. Тут теж серйозне запитання перед тижневиком й редакторами: чи вестиметься планова і продумана розмова, чи лише буде очікування на готову статтю, звіт?

Стаґнація, брак нових людей, а навіть “винесення прапора” – такі вислови також були, і вони, скоріше за все, не оптимістичні.
-У певному сенсі частина матеріалів зі з’їзду в “Нашому слові” показали не той захід, у якому я брав участь. На мій погляд, люди, які в Перемишлі не були, не мали шансу почути повний спектр думок. Проблемою був також спосіб розставлення редакторами акцентів. Прикре, що про деякі важливі голоси делеґатів навіть не згадали. Утім, навіть якщо хтось критично оцінює перебіг перемиського з’їзду ОУП, то все має відбуватися у порівняні. За нами досвід попереднього з’їзду в Ольштині, варшавських з’їздів – мені здається, що зараз менше було історичної тематики, теоретизування, а більше реального бачення наших актуальних справ. Такі люди, як Олександр Романко, Ярко Вуйцик, Михайло Пульковський, Ярослав Сирник говорили про свій досвід у даній ділянці, а Стефан Гладик – про різні аспекти функціонування меншин у рамках Міністерства внутрішніх справ і адміністрації.

А безсмертну проблему європейських ґрантів та навчань вдалося нарешті вирішити?
-Тут ми не повинні обертатися в колі міфів. Усіх відсилаю до перед з’їздівського тексту Марка Сирника, де він полемізував зі статтею Анни Вінницької (“НС” №6). Він пише про факти у плані ґрантів, зокрема, на які цілі такі гроші дають. Тут прикладом може бути боротьба з безробіттям. Розмова про європейські фонди не повинна бути замінником серйозної дебати про всі наші проблеми.

Проте маємо приклади, хоч би духов них осіб, коли з ЄС можна отримати навіть 40 тис. злотих на якесь завдання.
-Нашу проблему становить перероблення бюрократії, пов’язаної з функціонуванням у складі МВСіА, бо це його реальні проекти поки що дозволяють нам зберегти структуру організації, реалізувати річну програму. Йдеться також про те, що не Головна управа ОУП згідно зі статутом встановлює пріоритети організації. Вона, будучи виконавчим органом, мусить зокрема забезпечити гроші на реалізацію поточних завдань організації, які хочуть проводити реґіональні структури. В організації є механізм прийняття рішень і встановлювання пріоритетів. Члени Головної управи і я особисто, наприклад, були за те, щоб відкласти 2010 р. організацію фестивалю, натомість частина членів Головної ради, чи загалом членство, незважаючи на кризу, були за тим, щоб фестиваль організувати. Вкінці Рада прийняла мудре рішення. Я з деяким баченням справ можу не погоджуватися, але мушу змиритися, бо ж є вимоги роботи в рамаках статуту. Вважаю, що ми не використали на 100% час і дискусію перед з’їздом, у тому можливості, які дає “Наше слово”, щоб пропаґувати необхідні розв’язки. Якщо хочемо змін, у тому числі ставки на розвиток кадрів, то мусить бути більша усвідомлювальна робота, співдія усіх структур. Це повинно відбитися як на температурі дискусії, так і на виборі делеґатів з’їзду тощо. На жаль, деяким надалі вигідно думати, що в організації є одноособова відповідальність, або що існує якийсь міфічний суперцентр, тому спокійніше покритикувати за спиною і все.

Постанови з’їзду – це документи -постулати. Чи додається до них щось на кшталт виконавчих, які показують, яким чином буде досягнута мета?
-Такого роду документи завжди мають загальний характер. Реалізацією повинні бути конкретні проекти потім. Для прикладу, говорилося в минулому про провал програми “Повернення”, але проект “Етнографічні курси” був якимсь видом практичної реалізації цієї програми – діти їдуть на рідні землі, вивчають історію, архітектуру, пісні тощо. Реалізацією програми також у якомусь сенсі була постійна війна за Народний дім.

…до якого Михайло Пульковський пропонує перенести керівництво ОУП та редакцію “Нашого слова”.
-На з`їзді прозвучало багато раціональних голосів, наприклад Марка Сирника чи Ярка Вуйцика – краще нам задуматися над ними, ніж множити демагогічні думки, які лише звучать гарно. Без присутності у Варшаві годі говорити про вирішення будь-чого. Попри процеси децентралізації, всі основні рішення в Польщі відносно нацменшин, законів, бюджету та державної політики приймаються тут. Місцем різних інтервенцій або лобістських заходів також є Варшава. Я би хотів звернути увагу на одну колосальну річ, якої теж не було у звітах у газеті. Мирослав Чех говорив про освітню інфраструктуру в Польщі і біля 500 вчителів, які “живуть з українства”. Усі говорять “молодь” і думають – хай цим займеться ОУП. Але в нас є оця немала армія вчителів, педагогів, є Вчительське товариство і власне навколо цього може будуватися ціла пропозиція для молоді. Наші школи виходять вже поза танцювальні колективи і спів, вони беруть участь у проектах ПАУСІ чи НЦК.

Згода, але це школи, а що зі студентами чи трохи старшою молоддю?
-Дійсно, це слабкий момент, але не попадаймо в манеру вічного нарікання – склянка завжди може бути наполовину повна або порожня. Ми функціонуємо в реаліях польського суспільства. Статистики показують, що тут загалом зменшується громадська активність людей, що особливо молоді люди зайняті пошуком роботи, еміґрують, до того змінюється модель кар’єри. Ми часом дивимося так, якби нас невідомо чому мали обминати всі катаклізми та негаразди – це неправда. При цьому активність наших громад у локальному вимірі є часом навіть краща, ніж у польських співгромадян. Друга річ – у нас є хиткий перехід від організації до церкви чи навпаки, і часом важко розрізнити, де ті люди діють. Можемо також спитати: чи засновування різних колективів – це активність, чи ні? На мою думку, так: вони виконують українські пісні на українських заходах, частина з них закінчила українські школи, отже можна сказати, що це якась частка “нашої інфраструктури”.

Питаю про молодь, бо здається, що Об’єднання не є для неї привабливим брендом.
-Перша аксіома тут така, що немає вже однієї української організації – маємо ОУП, Об’єднання лемків, Об’єднання українців Підляшшя, Українське історичне товариство, Українське товариство у Люблині тощо. Немає вже уескатівського моноцентризму, молодь може вибирати, а крім цього колись також Церкви охоплювали менший суспільний простір. Церкви сьогодні активні в дитячому, молодіжному чи спортивному планах. Мають для цього не лише матеріальний потенціал, але також молодих священиків, які хочуть і вміють працювати для суспільства. Говорячи мовою капіталізму, на ринку з’явилася конкуренція, інша пропозиція. Водночас не треба узагальнювати, що ОУП не є брендом для всіх: для когось не є, для когось є. Подивіться, скільки волонтерів на деяких заходах, хто включається в організацію Ярмарку чи менших заходів? Завжди можна сказати: могло б бути більше, проте не можна казати, що молоді геть нема.

Капіталізм – це також господарча діяльність, яка дає певну незалежність. З такою активністю організації взагалі кепсько.
-Тут мусимо взяти до уваги факт, що ми функціонуємо в постсоціалістичному просторі, а як громадська організація – у конкретній юридичній дійсності. Зараз у нас є трохи інша настанова – люди обирають або активність в громадській організації, або бізнес. Згідно зі статутом, ОУП не веде господарчої діяльності, тому мусимо відновити функціонування при ОУП фонду – він такі речі міг би брати на себе. Інша річ, що треба пам’ятати про загрози, у Польщі існує-бо такий термін, як “етнобізнес”. Буває, під виглядом прибутку для певної ідеї чи меншини робиться приватний бізнес. Така практика в останніх роках доволі помітна. Таких явищ ми повинні остерігатися – громадської активності ніяк не вдасться повністю поєднати з бізнес-підходом.

Перед з’їздом на інтернет форумі “Гаразд” з’явилося чимало “дорадницьких” голосів та відкритий лист до делеґатів. Що думаєте про ці акції?
-Анонімні голоси чи спроби підігрівати дискусію – це такі постріли з -за плота. Частина нашого середовища непотрібно спалює в них енергію, яку можна було б використати позитивно. Дивує одне: люди, які роками не були присутні в громадському вимірі, часто нехтували організацією, раптово відчули потребу висловлювати свою думку у відкритих листах і мати вплив на ОУП. Кожен має на те право, але чому це все відбувається в аґресивній формі, а не в нормальній дискусії? Неґативізм буде завжди, але спроби втягування всієї організації в персональні розборки й акції цькування для кожної структури є деструкційні. Суспільно-політичне життя Польщі сповнене таких “особистих екскурсій” і дискусії без арґументів. А те, що десь за спиною виливають бруд… Ну що ж, у цьому плані я схиляюся до девізу Яцека Куроня, який говорив: “якщо хтось хоче, щоб всі його любили, то хай у цирку продає морозиво”. На жаль, люди, які активно працюють, мусять рахуватися з атаками, але це не значить, що вони мусять на них реаґувати особисто.

З`їзд завершився – а що далі?
-Закінчилися гучні заяви навколо Народного дому і ми починаємо нормальну бюрократичну процедуру навколо формального передання будинку: виселення дотеперішніх мешканців, аналіз технічного стану, концепцій щодо ремонту, коштів тощо. Ця справа вимагатиме постійного моніторингу і вже треба працювати над концепцією функціонування НД в майбутньому. Деякі з’явилися ще на з’їзді, але ми не хочемо потрапити в ситуацію ділення шкури живого ведмедя. Цей формальний процес перебирання тягнутиметься щонайменше рік. Друге русло роботи – відновлення колишнього Фонду української культури, про який я вже згадував. Ми хочемо, щоб це була структура, яка може взяти на себе пошуки додаткових фондів на потреби ведення культурно- освітньої роботи і частково реалізацію проектів, щоб спрощувати систему обороту фінансами, збільшити кадровий потенціал ОУП. Третій напрямок – клопотання навколо створення в реґіонах установ культури, що зараз стає вкрай необхідним.

Що дає утворення такого суб`єкта?
-За такою установою йде інше фінансування та можливість штатного забезпечення. Зараз ми функціонуємо у ґрантовій системі, яка означає, що реально ми отримуємо кошти лише на штатне забезпечення фінансово- бух галтерського обслуговування, а решту коштів треба ґенерувати. Тому необхідно робити таку велику кількість проектів, бо по-іншому не вдасться профінансувати всього. Установа культури має певну ґарантовану кількість ставок, кошти на кілька своїх “залізних проектів”, на оренду приміщень, постачання енергії, зарплати працівників тощо. Її фінансує держава або органи місцевого самоврядування. Без сумніву, буде тут опір і небажання, оскільки це додаткові витрати для держави, але з другого боку, ми не маємо виходу. Говорити чи думати в цьому плані про європейські проекти – це в якійсь мірі кормити себе міфами, тому що вони зазвичай одноразові. Можна ними вирішити конкретну проблему, зробити ремонт будинку, купити техніку, провести навчання людей, але таким чином ми не забезпечимо довгострокового функціонування організації. Одноразові акції ніколи не будуть повноцінною роботою на поважному рівні.

З огляду на те, що фінансування ОУП буде подібним до минулорічного, напевно залишиться традиційний календар культурних заходів. Якісь новинки заплановано на 2010 р?
-Залишиться традиційний, хоч кількох людей мусило від липня серйозно попрацювати, щоб зберегти рівень коштів з минулого року, а з тим і календар заходів, бо була загроза зменшення бюджету. Ми планували додаткові речі, як видання збірки лемківських пісень Я. Полянського – тут проблемю є кошти. Побачимо, що вийде з обіцянки, складеної 30 листопада міністром В. Вовкуном. Вже цього року серйозним викликом стане також планування фестивалю української культури, який хочемо провести 2011 р. Чекає нас також кілька серйозних організаційних питань у реґіонах – треба думати, як вийти з зачарованого кола проблем навколо вроцлавського гуртка, чи взагалі кризи в деяких старих “центрах”, як Краків та Люблин. Ситуація є динамічною, що показує приклад зустрічей у Ґлембоцьку, вже здається не повернемося до цього заходу, бо нову якість на цьому терені творить “Е-коломия” в Ґурові-Ілавецькому. У складі Головної управи невипадко во з’явився Іван Сирник, який допомагатиме поширювати в інших відділах ОУП ідею відкритих університетів – такі науково- популярні зустрічі мають збагатити культурно- розважальну програму організації. Цікавими починами повинна завершитися активна співпраця Елі Кремінської з іншими меншинами в Ґданську та установами культури Триміста. Починаємо також співпрацю з динамічним середовищем “Критики політичної” – тут розраховуємо, зокрема, на спільні просвітницькі заходи, рекламу видань на українсько -польські теми. Важливим є також відновлення співробітництва ОУП із СКУ – новий голова Євген Чолій має чіткий план праці, у тому числі, у напрямку зобов’язань України щодо закордонного українства.
Перш за все, майбутнє покаже, чи ми як організація, громада спроможні скласти такий важливий тест, як Народний дім, бо це виклик – як фінансовий, так і організаційний. Тут виявиться також, чи можемо в цьому плані розраховувати на реальну допомогу України. Це буде теж персональне випробування – бо цю структуру треба буде наповнити змістом.

Дякую за розмову.

“Наше слово” №51, 20 грудня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*